WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінально-процесуальний статус свідка - Курсова робота

Кримінально-процесуальний статус свідка - Курсова робота

Звукозапис допиту свідка надав додаткові можливості для перевірки та оцінки показань, які були отримані у ході попереднього слідства Використовуючи фонограму, суд має можливість перевірити умови та методи отримання показань, скласти уявлення про позицію, яку займав свідок на попередньому слідстві.

Особливо корисним є звукозапис показань неповнолітніх свідків, чиї особливості мови досить важко передати у протоколі допиту. Доцільно також застосування звукозапису при допиті свідків, по відношенню до яких є побоювання, що вони можуть не з'явитися до суду, при допиті свідка з перекладачем, при розслідуванні справи групою слідчих, при допиті на очній ставці.

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватись при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій(ст.85-2 КПК України).

Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеозапису при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку закінченням попереднього, розслідування а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених ст.85-1 КПК України.

Удосконалення роботи як окремих слідчих, так і слідчих підрозділів необхідно здійснювати .на основі впровадження останніх досягнень науки та позитивного досвіду. В нових умовах діяльність слідчого уявляється як робота колективу у складі: слідчого, стенографіста, технічного помічника слідчого і консультанта з економічних питань. Необхідно повністю звільнити слідчого від усіх видів технічної роботи і спрямувати його творчі зусилля виключно на проведення слідства, тоді слідчий матиме змогу ретельніше готуватися до проведення слідчих дій, ретельно їх проводити, глибоко обдумувати версії та забезпечувати їх повне відпрацювання, якісно планувати роботу в кримінальних справах, застосовувати нові досягнення кримінальної науки і методики розслідування злочинів.

Оцінка показань свідка полягає у визначенні якостей та значенні відомостей про факти, які в них містяться для встановлення обставин, які підлягають доказуванню по справі.

Під оцінкою доказів в процесі доказування розуміють логічний процес -процес мислення визначення ролі та значення зібраних доказів для встановлення істини в справі. У літературі визначають оцінку доказів як логічний процес встановлення наявності та характеру зв'язків між доказами, визначення ролі, значення, достатності та шляхів використання доказів для встановлення істини. Для цього необхідно визначити їх допустимість, належність, достовірність, достатність, а також їх місце в системі доказів. Специфіка тут заключається в оцінці допустимості та достовірності показань, які визначаються у нерозривному зв'язку із оцінкою носія цих відомостей.

При цьому враховуються чотири основних фактори: умови формування показань /об'єктивні та суб'єктивні/, особливості особи допитуваного, його процесуальне положення, а також відношення до справи та осіб, які беруть участь в процесі.

Показання не випадково відносять до категорії "особистих доказів"42. Кожний із них відображає особливості особи допитуваного, які мають найбільший безпосередній вплив на сформування показань. Особливості органів почуттів індивідуальні. Тому при оцінці показань, коли виникає питання про здатність особи в конкретних умовах бачити, чути чи якось інакше правильно сприймати описуване явище, враховується стан органів почуттів, швидкість реакції, професійні та вольові якості, освіта, мотиви поведінки в тій чи іншій ситуації43.

Саме дані, які характеризують особу допитуваного, у сукупності із фактами, які свідчать про його відношення до справи, допомагають визначити чи є він сумлінним та чи є достовірними його показання. При цьому поняття достовірності характеризує відповідність показань об'єктивній дійсності, обґрунтоване настільки повно, що не викликає сумнівів, а поняття сумлінності визначає суб'єктивне відношення допитуваного. Тому він може бути правдивим як у тому випадку, коли його показання відповідають дійсності, так і у тому, коли добросовісно помиляється.

Це не применшує значення правильного визначення правдивості свідка. Оцінка показів з цієї сторони допомагає встановити причину їх невідповідності дійсності (коли така невідповідність мала місце) і намітити шляхи для уточнення отриманих при допиті показань.

Коли, наприклад, неправильне визначення відстані та швидкості є результатом оптичної ілюзії, за участю свідка чи потерпілого може бути проведено відтворення обстановки та обставин події як уточнення обставини, яка встановлюється. У тих випадках, коли свідок навмисно створює відомості про відстань та швидкість, поперед всього слід вияснити причини дачі неправдивих показань і спробувати ліквідувати їх.

Особливості особи допитуваного враховуються і при оцінці достовірності та повноти показань із врахуванням сприйняття, оскільки повнота та точність інформації залежить від об'єктів та характеру уваги, емоційного сприйняття, змісту діяльності особи, яка сприймає, її нахилів та ін. Тривалість збереження інформації залежить від індивідуальних відмінностей та особливостей, від переваги у даного свідка того чи іншого виду пам'яті (образної, механічної, емоційного, словесно-логічної, цифрової),від його нахилу до механічного чи усвідомлюваного запам'ятовування, що в значній мірі обумовлено інтересами та професійними навичками.

Образи та уявлення, які збереглися в пам'яті, є якби основою дня відтворювання. На шляху формування певної думки вона розвивається, усвідомлюється та складається у певну словесну форму. Звідси повнота та точність повідомлення свідком відомостей, якими він володіє, залежить від рівня володіння усною та письмовою мовою, здатності свідка правильно висловлювати свої думки.

Врахування впливу особливостей особи свідка на формування його показань набирає особливо важливого значення при оцінці показань неповнолітніх свідків44.

Різні періоди розвитку дітей та підлітків характеризуються" певними ступенями доступності для їхнього розуміння явищ зовнішнього світу, і від того залежить здатність до сприйняття та відтворювання сприйнятого у процесі допиту. У неповнолітнього ще не вистачає знань, не накопичений життєвий досвід, не розвинуті в необхідній мірі аналітичні здібності. Діти та підлітки більше ніж дорослі піддані навіюванню та самонавіюванню, а до своїх особистих спостережень вони нерідко додають фантазійні вигадки.

Значення цих особливостей тим важливіше, чим менше вік допитуваної дитини. Людина запам'ятовує лише те, що доступно для її свідомого сприйняття. Безперечно, що чим молодше допитуваний, тим менше він міг сприйняти і тим менше запам'ятати.

Дефекти сприйняття та відтворення у малолітніх пояснюються неповним розвитком їх розумових здібностей.

Вони досить часто ще не можуть розмежувати події, визначати відстані, годину. Діти не здатні до довгої зосередженості та уваги. Відтворення сприйнятого ними обмежено також недостатнім володінням мовою.

Активізації пам'яті дорослих сприяє, як відомо, логічне відновлення подій, на що неповнолітні здатні в меншій мірі. Часто не володіючи здатністю охоплювати описувану подію в цілому, неповнолітні разом із тим нерідко утримують у пам'яті окремі деталі даної події і досить точно відтворюють їх в показаннях.

Усе це необхідно враховувати при формулюванні питань, які належить вияснити. Тут є потреба попередньо проаналізувати із врахуванням особи допитуваного, якою складною є для нього обставина, котру потрібно вияснити, відношення до нього особи, яка проводить допит.

Більшість підлітків у віці 14-16 років нездатні тривалий час утримувати у пам'яті результати випадкового сприйняття. Відомо, що забування є не тільки результатом зникнення старих вражень та асоціацій, але і втручанням нового, стиранням набутої інформації під впливом нових вражень. Життя дитини та підлітка у значній мірі, ніж життя дорослого, переповнено новими враженнями, які відволікають його від раніше сприйнятого.

Звідси ймовірно, що перекручування при відтворюванні можуть статися них більш частіше, ніж у дорослих.

Особливістю відрізняється і мотивація неправдивих показань неповнолітніх у віці 10-12 років. Коли для дорослих та підлітків причиною недостовірних показань є запам'ятовування, помилкова думка чи неправда, то діти нерідко перемішують правду із вигадкою без усяких на те причин. Неправдиві показання у таких випадках є їхньою фантазією. Певна річ, що ї неповнолітні діти до 12 років і навіть малолітні можуть давати неправдиві показання із страху відповідальності /перед особою, яка допитує, чи батьками/, із-за сором'язливості, бажання помститися, під впливом заінтересованих осіб і т.д., однак, у показах дітей частіше зустрічається беззмістовна неправда45.

Loading...

 
 

Цікаве