WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінально-процесуальний статус свідка - Курсова робота

Кримінально-процесуальний статус свідка - Курсова робота

Перший крок у напрямку розширення гарантій та прав людини як вже вказано, зроблений у ст.63 Конституції України, яка надає свідкові право, не піддаючись переслідуванню з боку закону , не давати показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів ( коло їх визначене п. 11 ст. 32 КПК). Після чого було внесено зміни до чинного Кримінально-процесуального кодексу України - ст. 69, де передбачено право відмовитись давати показання як свідок близьким родичам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Наступне розширення даних гарантій передбачено у проекті нового КПК України, а саме у редакції ст. 122, яка регламентує участь представника свідка у слідчих та інших процесуальних діях, його права та обов'язки який виступатиме додатковим гарантом забезпечення процесуального статусу свідка.

На погляд деяких вчених, розширення прав свідка і забезпеченні процесуальних гарантій його захисту дозволить не тільки відгородити останнього від незаконного переслідування і тиску, а й підвищить ефективність його участі у процесі з метою встановлення істини у справі. 12 Практика знає випадки копи під впливом погрози, не маючи надійного захисту, свідки змінювали свої показання, тим самим вступаючи у протиріччя зі своєю совістю та законом.

Характерною рисою статусу особистості в нашому суспільстві є неухильне розширення прав та свобод громадян. Тому український законодавець пішов вірним шляхом, закріпивши в Конституції України право особи не давати покази проти себе, членів сім'ї та близьких родичів, хоча в принципі це не заборонило цим особам за їх згодою виступати в якості свідків. Але все ж, як вже зазначалося вище, до таких показань, як джерела доказів слід підходити з обережністю, належним чином їх перевіряти та оцінювати.

У юридичній літературі неодноразово висловлювалась думка про те, що недопустимо ігнорувати моральний стан родичів, які притягаються в якості свідків для дачі показань, які викривають їх близьких13.

Доречно нагадати, що в перших радянських законодавчих актах, а зокрема в Положенні "Про полкові суди"14, Положенні "Про військових слідчих"15 містилися особливі правила, які торкалися допиту в якості свідків родичів обвинуваченого. Вони розповсюджувалися на жінку обвинуваченого, його родичів по прямій лінії, а також рідних братів та сестер. При цьому Положенню про полкові суди не виключало родичів із числа свідків, а тільки передбачали їх допит без відібрання підписки про відповідальність за неправдиві покази Положення про військових слідчих дозволяло даній категорії осіб усувати себе від свідчень.

Право на відмову від дачі свідоцьких показань надано родичам обвинуваченого кримінально-процесуальним законодавством ряду країн - Болгарії, Угорщини, Німеччини, Польщі, Югославії та ін.

Кримінально-процесуальне законодаство Болгарії ( ст.. 51) наділило такими правами подружжя, родичів по висхідній та нисхідній лініях, братів та сестер обвинуваченого. Разом із тим особа, яка не скористалася своїй правом на відмову від дачі свідоцьких показань, повинна говорити правду, інакше вона понесе відповідальність за неправдиві показання.

Згідно кримінально-процесуальним законодавством ФРН свідки можуть використовувати це право як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні. В останньому випадку їх показання, дані на попередньому слідстві, не можуть бути розголошені. Право даних осіб на відмову від дачі показань обмежуються випадками, коли кримінальним законом встановлений обов'язок давати показання.

З метою забезпечення використання свідком свого права на відмову від показань кримінально-процесуальне законодавство Угорщини встановлює ряд процесуальних гарантій.

Попередження свідка про його права та відповідь свідка фіксуються в протоколі. Недотримання цього правила тягне за собою вилучення показань свідка із числа доказів. Покази свідка не можуть прийматися як докази і в тому випадку, коли він допитувався всупереч обґрунтованим заявам на своє право відмовитися від дачі показань.

Як вже зазначалося, свідок створюється самими обставинами справи і тому він є незамінним. Правило про незамінність свідка є виразом демократичності нашого судочинства і забезпечує об'єктивне та всебічне вирішення кримінальної справи. У той же час встановлення істини в кримінальний справі вимагає, щоб свідоцькі показання були би вільними від будь якого стороннього впливу. З цією метою кримінально-процесуальний закон забороняє виконувати свідку інші функції в кримінальному процесі по даній справі.

У відповідності до стаття 28. Закону України "Про державну таємницю" громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний: не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків16.

За порушення даного обов'язку законом також передбачена кримінальна відповідальність (ст. 328 КК України).

З одного боку, закон не звільняє громадянина-носія таємниці від покладеної на нього відповідальності за її розголошення, з іншого - під загрозою кримінального переслідування вимагає від нього дачі показань із будь-яких обставин, які відносяться до справи, не забезпечуючи при цьому достатніх гарантій нерозголошення відомостей, які складають таємницю. Причому відповідальність за відмову від дачі показань менша, ніж відповідальність за розголошення таємниці. При такій колізії практично важко собі уявити, щоб свідок на першу вимогу слідства чи суду став давати показання з обставин, відомості про які складають важливу державну таємницю, хоч-би закон і не звільняв його від дачі показань.

Виникає необхідність у створенні додаткових кримінально-процесуальних гарантій для охорони у процесі розслідування і судового розгляду відомостей, які не підлягають розголошенню. При розробці таких гарантій доцільно використати досвід інших країн, кримінально-процесуальне законодавство котрих передбачає обмеження при використанні свідоцьких показань в якості доказів з мотивів охорони інтересів тих чи інших державних чи громадських інститутів чи охорони інтересів особи.

Кримінально-процесуальна охорона таємниці у ряді країн забезпечується, по-перше, розглядом обставин справи, які не підлягають розголошенню, при зачинених дверях, по-друге, забороною без дозволу компетентних органів допиту свідків щодо фактів, відомості про які складають таємницю.

Угорське кримінально-процесуальне право забороняє допит свідків щодо фактів, які складають державну чи службову таємницю.

Кримінально-процесуальне законодавство Болгарії зобов'язує свідка попередити органи слідства чи суду, що обставини, щодо яких йому задають питання, складають державну таємницю Інакше він несе відповідальність за розголошення державної таємниці Норми, які регламентують порядок допиту свідка - носія таємниці, містяться також у кримінально-процесуальному законодавстві Польщі, Румунії.

Є очевидним, що форми та методи збереження у таємниці відомостей, розголошення яких може нанести шкоду суспільству чи окремим громадянам, повинні встановлюватися із врахуванням важливості самих відомостей.

Особливу важливість становлять відомості, які складають державну таємницю. Розголошення таких відомостей може нанести значну шкоду інтересам суспільства. Тому повинні бути прийняті всі можливі заходи до охорони таких відомостей від розголошення. Найбільш повне уявлення про важливість таких відомостей мають ті державні чи громадські організації, які довірили своїм працівникам ці відомості. Отож, тільки вони вправі вирішувати, де та при яких умовах такі відомості можуть бути розголошені.

У зв'язку із цим є доцільним введення у кримінально-процесуальне законодавство України норми, яка б встановлювала, що допит свідка про відомості, які містять державну таємницю, є можливим тільки з дозволу того органу, від якого допитуваному такі відомості відомі. У даному випадку особа, яка допитується, повинна попереджатися, що без відповідного дозволу вона не має права давати показання. Доцільно також введення такої гарантії нерозголошення державної таємниці на випадок невмілого ведення слідства чи судового розгляду, як заборона використовувати в якості доказів показання, які містять в собі секретні відомості і отримані без відповідного дозволу.

Коли судові та слідчі органи не отримали дозволу на допит свідка з обставин, які становлять державну таємницю, але вважають за необхідне допитати свідка в інтересах правильного вирішення кримінальної справи, тоді в них є можливість звернутися у вищестоящі органи.

Для недопущення розголошення відомостей, які містять службову таємницю, очевидно, що буде достатньо щоб судові та слідчі органи узгоджували з керівником відповідного закладу порядок отримання та використання відомостей в процесі розслідування та судового розгляду кримінальної справи. Узгодження повинно полягати у визначенні об'єму відомостей, порядку їх зберігання та розголошення. Таке узгодження є необхідним як для вилучення визначених предметів та документів (як це передбачено ст. 178 КПК України для виїмки документів), так і для допиту осіб, яким відомі відомості про службову таємницю Ст. 168 КК України - встановлює кримінальну відповідальність за розголошений таємниці усиновлення (удочеріння). Кримінально-процесуальне законодавство, однак, не встановлює ніяких гарантій по відношенню недопущення розголошення свідком відомостей такого роду.

Loading...

 
 

Цікаве