WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінально-правові основи кваліфікації злочинів - Курсова робота

Кримінально-правові основи кваліфікації злочинів - Курсова робота

Інші характеристики конкретного злочину, що не одержали оцінки на рівні розглянутих ознак трьох порядків, також виконують важливі юридичні функції: пошукові (криміналістичні) і доказові (процесуальні). Так, наприклад, група крові підозрюваного, його дактилоскопічні відбитки, розмір його взуття прямо не впливають на кваліфікацію вчиненого ним, однак істотно полегшують встановлення суб'єкта злочину.

Нарешті, у конкретному діянні, оцінюваному як злочин, доречно виділити ознаки "п'ятого" порядку, що мають кримінологічне значення. Це обставини, які дозволяють виявити причини і умови вчинення злочину, більш глибоко встановити характеристику особи злочинця в порівнянні з обмеженою кількістю ознак, які відносяться до такого обов'язкового елементу складу як суб'єкт злочину.

Запропонована п'ятиступенева класифікація не є деякою константою, однак вона дозволяє наочно проілюструвати співвідношення ознак складу злочину (тобто ознак першого і другого порядків) і ознак злочину.

Стосовно конкретних складів злочинів одні і ті ж ознаки можуть виконувати різні функції, з врахуванням відомого філолофсько-методологічного положення про те, що загального не існує, загальне завжди виявляється в конкретному, окремому, одиничному.

У процедурі кваліфікації умовно виділяються чотири напрямки, які відповідають чотирьом обов'язковим елементам складу злочину [33, c.195].

Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину.

Мета кожного напрямку кваліфікації — встановлення тотожності діяння і складу злочину по всіх елементах.

Такий поділ носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікація здійснюється окремо по об'єкту, окремо по об'єктивній стороні тощо. Всі елементи настільки взаємозалежні, що найчастіше один елемент визначається через інший.

Наприклад, об'єкт посягання визначається через ознаки об'єктивної сторони: дія (бездіяльність), наслідок, предмет посягання тощо; іноді його можна встановити тільки за ознаками суб'єктивної сторони: мети і мотиву. Так, насильницькі дії у відношенні начальника (ст. 405 КК), відрізняється від загальнокримінального злочину проти особи, у тому числі і за альтернативною ознакою мотиву — воно може вчинятися у зв'язку з виконанням начальником обов'язків по військовій службі.

Варто мати на увазі, що відсутність у диспозиції статті Особливої частини характеристик об'єкта, суб'єкта і суб'єктивної сторони не означає, що зазначене в ній діяння не має цих ознак; це значить тільки, що дані ознаки є загальними і їх варто визначати виходячи з вказівок Загальної частини. Наприклад, у ст. 1 КК визначений перелік суспільних цінностей, що є об'єктами злочинів, у ст. 23—25 КК розкриваються ознаки суб'єктивної сторони, у ст. 18—22 КК містяться загальні ознаки суб'єкта злочину тощо.

При порівнянні змісту диспозиції кримінально-правової норми в статтях Особливої частини і складів відповідних злочинів слід дійти висновку, що диспозиція норми кримінального права і склад злочину — поняття не тотожні.

У диспозиції кримінально-правової норми в більшості випадків не міститься опису окремих елементів складу (об'єкта чи суб'єкта злочину, а іноді і деяких елементів об'єктивної чи суб'єктивної сторін).

Склад злочину також містить тільки найбільш характерні й істотні ознаки, що відрізняють один вид злочину від інших. Однак склад злочину по своєму змісту, як правило, ширший, ніж диспозиція кримінально-правової норми.

З цього приводу В.М. Кудрявцев справедливо зазначає, що "законодавець, зрозуміло, утворює не склад, а кримінально-правову норму, у якій з більшою чи меншою повнотою описуються ознаки складу злочину. Саме ці ознаки існують об'єктивно, незалежно від свідомості людей, вони дійсно притаманні даному конкретному злочину, і завдання законодавця полягає в тому, щоб виявити і передбачити ці ознаки в законі з найбільшою точністю і глибиною... Диспозиція статті закону, таким чином, тільки відображає елементи складу злочину, і то звичайно не в повному обсязі".

Роздільний розгляд окремих напрямків кваліфікації необхідний для більш глибокого засвоєння даного динамічного процесу.

Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону і якого саме.

Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Наприклад, у кодексі містяться різні склади вбивств, безпосереднім об'єктом яких виступають відносини, що забезпечують життя людини. Якщо діяння пов'язане із спричиненням смерті, то його може бути кваліфіковано по одній з цих статей. При цьому об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання.

Встановивши ряд суміжних складів з безпосереднім об'єктом посягання, потрібно продовжити вибір конкретного складу за ознаками об'єктивної сторони — шляхом кваліфікації по об'єктивній стороні.

Слід заздалегідь з'ясувати ознаки об'єктивної сторони кожного зі складів даної групи (діяння, наслідок, причинний зв'язок, час, місце, спосіб вчинення злочину), а потім перевірити їх відповідність ознакам діяння, що кваліфікується. Якщо тотожність встановлена, значить вчинене підлягає кваліфікації по кримінально-правовій нормі, яка містить склад із зазначеними об'єктивними ознаками. Наприклад, з'ясувавши, що вбивство вчинене загально небезпечним способом, потрібно кваліфікувати вчинене по статті, яка передбачає вбивство, вчинене при обтяжуючих обставинах (п.5 ч. 2 ст. 115 КК).

Одночасно з об'єктивною стороною, як правило, встановлюється і внутрішня, психічна сторона злочину шляхом кваліфікації по суб'єктивній стороні. Якщо кілька складів мають єдиний безпосередній об'єкт посягання, збігаються по діянню, але розрізняються між собою формою вини, то встановлення тотожності за ознаками суб'єктивної сторони дозволяють виділити вужчу групу складів (або навіть єдино можливий для застосування склад) для продовження пошуків за іншими ознаками.

Так, якщо встановлено, що смерть заподіяно з необережності, слід відразу зупинитися на відповідному складі, якщо тільки наслідок не збігається зі складами, пов'язаними з порушенням спеціальних правил (наприклад, правил водіння автотранспорту). Якщо ж спричинення смерті носило умисний характер, то пошук потрібно продовжити серед схожих по цій формі вини складів злочинів.

Склади із співпадаючими ознаками об'єктів, об'єктивної сторони і вини можуть відрізнятися за іншими ознаками суб'єктивної сторони: мети і мотиву. Встановлення схожості діяння за ознаками складу по меті або мотиву зобов'язує кваліфікувати вчинене по нормі, яка передбачає більш спеціальний склад. Наприклад, у КК України передбачено 10 статей, які встановлюють кримінальну відповідальність за умисне спричинення смерті, а в ч. 2 ст. 115 КК спеціально виділені і представлені склади вбивств, вчинених з хуліганських, корисливих мотивів тощо.

Обов'язковим елементом будь-якого складу є суб'єкт злочину, що служить підставою для кваліфікації діяння за ознаками суб'єкта.

Якщо ряд складів передбачає єдиний суб'єкт злочину, при кваліфікації досить встановити тотожність цього суб'єкта з особою, яка вчинила оцінюване діяння, і далі здійснювати кваліфікацію по інших напрямках (розмежувальним лініям).

Якщо ж склади відрізняються за ознаками суб'єкта, потрібно вибирати той з них, якому відповідає особа, що вчинила діяння. Так, наприклад, у КК (ст. 407) існує два склади самовільного залишення частини, що відрізняються по суб'єкту злочину: в одній передбачена відповідальність військовослужбовця, що проходить службу по призову, а в іншому суб'єктом є особа, яка проходить службу за контрактом. Нормою, по якій здійснюється кваліфікація, є та, склад якої містить сукупність ознак об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, повністю відповідних ознакам діяння, що кваліфікується.

У процесі кваліфікації різних злочинів виникають ситуації, коли характеристики оцінюваного діяння співпадають з ознаками складів злочинів, передбачених різними кримінально-правовими нормами. Наприклад, застосування насильства при розкраданні є ознакою і грабежу, і розбою; вбивство, як відзначалося, також передбачається в декількох складах злочинів; спричинення смерті з необережності утворює самостійний склад злочину, але воно може бути й ознакою інших складів, наприклад, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту тощо.

Loading...

 
 

Цікаве