WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінальне процесуальне право України - Курсова робота

Кримінальне процесуальне право України - Курсова робота

Стаття 156. Строки тримання під вартою. Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу — до трьох

місяців. Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором — до шести місяців з дня взяття під варту. Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року. Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню. У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком. Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частинами 1, 2 і 6 цієї статті.

У відповідності з ст156 КПК максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою у стадії попереднього розслідування кримінальної справи – 18 місяців, при цьому основним строком вважаються 2 місяці. Оскільки цей запобіжний захід пов'язаний з позбавленням волі, він повинен бути по можливості короткотерміновим і скасовуватись зразу ж, як тільки в ньому відпаде необхідність. Клопотання про продовження строку тримання під вартою повинно порушуватись з таким розрахунком, щоб питання було вирішено до закінчення наявного строку тримання під вартою. Це клопотання оформляється мотивованою постановою слідчого, де, зокрема, викладаються обставини, що зумовлюють необхідність продовження строку тримання під вартою, зазначаються основні процесуальні і розшукові дії, які ще треба виконати в справі. Коли це питання вирішується вищестоящим прокурором, клопотання має бути підтримано прокурором, який здійснює безпосередній нагляд за розслідуванням справи. Після одержання санкції на продовження строку слідчий зобов'язаний письмово повідомити про це адміністрацію місця попереднього ув'язнення і надіслати їй примірник постанови. При поверненні судом першої, касаційної або наглядової інстанції на нове розслідування справи, в якій обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, питання про необхідність залишення цього заходу і продовження строку тримання під вартою вирішує прокурор, котрий здійснює нагляд за розслідуванням даної справи. Своє рішення про скасування чи зміну запобіжного заходу або про продовження строку тримання під вартою в межах одного місяця від дня надходження до нього справи прокурор оформляє постановою. Закінчення строку тримання під вартою, якщо його не продовження у встановленому законом порядку, є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти. Начальник місця попереднього ув'язнення повинен не пізніш як за 7 діб до закінчення строку письмово повідомити про це слідчого, в провадженні якого знаходиться справа, а також прокурора, котрий здійснює нагляд за її провадженням, а в день закінчення строку – прокурора, який здійснює нагляд за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, за постановою котрого обвинувачений звільняється з-під варти. Обвинувачений, який під час попереднього слідства перебував під вартою протягом максимального строку, передбаченого ч2 ст155 КПК, підлягає негайному звільнення адміністрацією установи в перший день після закінчення цього строку, якщо не отримано повідомлення слідчого або прокурора про закінчення попереднього слідства і пред'явлення його матеріалів обвинуваченому для ознайомлення. Персональна відповідальність за звільнення ув'язнення покладається в цьому разі на начальника місця попереднього ув'язнення. Постанова, вирок або ухвала про звільнення обвинуваченого з-під варти підлягає виконанню негайно після їх надходження до місця попереднього ув'язнення. Особи, яких звільняють з-під варти, забезпечуються адміністрацією місця попереднього ув'язнення безплатним проїздом до місця проживання. У необхідних випадках їм видається грошова допомога і одяг (ст20 закону про попереднє ув'язнення).

34. Підписка про невиїзд як вид запобіжного заходу, її суть, порядок обрання.

Стаття 151. Підписка про невиїзд. Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого. Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд.

Підписка про невиїзд є найбільш поширеним запобіжним заходом. Вона обирається у випадках, коли обставини справи свідчать про те, що мета застосування запобіжного заходу може бути досягнута і при обмеженні права обвинуваченого (підозрюваного) відлучатися з місця його постійного проживання або тимчасового знаходження. Під місцем постійного проживання обвинуваченого (підозрюваного) слід розуміти той населений пункт, в якому він за певною адресою має постійне житло, прописаний, проживає разом з сім'єю (якщо вона є). Місце тимчасового знаходження – це місце, в якому він перебуває у зв'язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо. Закон не передбачає права органу дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду при обранні підписки про невиїзд визначати місце проживання обвинуваченому (підозрюваному) на період провадження в справі. Він надає їм лише право заборонити обвинуваченому (підозрюваному) залишати місце постійного або тимчасового знаходження без їх дозволу. Дозвіл на залишення місця проживання необхідним у випадках постійного або тимчасового переїзду до іншого населеного пункту або іншої місцевості. При переїзді в межах місця проживання (в зв'язку з одержанням, наймом, обміном квартири тощо), вказаного в підписці, дозвіл не потрібен, але про зміну адреси обвинувачений (підозрюваний) повинен повідомити орган, упровадженні якого знаходиться справа. Відсутність обвинуваченого (підозрюваного) протягом тривалого часу за адресою, зазначеної в підписці, без повідомлення про це відповідного органу має розглядатися як порушення підписки. Дозвіл на постійний або тимчасовий виїзд з місця проживання або відмова в ньому оформлюються мотивованою постановою слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Постанова слідчого і прокурора про відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена обвинуваченим у загальному порядку (ст234-236 КПК). Застосування підписки про невиїзд оформлюється двома процесуальними документами: постановою (ухвалою, вироком) про обрання запобіжного заходу (ч2 ст148 КПК) і самою підпискою про невиїзд, в якій вказується місце ї дата її відібрання, прізвище, ім'я, по батькові, адреса обвинуваченого (підозрюваного), зміст зобов'язання, оголошення про наслідки його порушення. Цей документ підписують обвинувачений (підозрюваний) і особа, котра відібрала підписку. Підписка про невиїзд істотно відрізняється від письмового зобов'язання обвинуваченого повідомити про зміну свого місця перебування і з'являтися за викликом (ч3 ст148 КПК). Вона: а) є запобіжним заходом; б) може застосовуватись не тільки до обвинуваченого, а й до підозрюваного; в) суттєво обмежує право цих осіб на зміну місця проживання; г) застосовується за відповідною постановою чи ухвалою (вироком); д) може бути замінена більш суворим запобіжним заходом, тим часом як порушення зазначеного зобов'язання може потягнути лише застосування запобіжного заходу, в тому числі і підписки про невиїзд.

Loading...

 
 

Цікаве