WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний лад (1945 — середина 1950-х pp.) - Реферат

Державний лад (1945 — середина 1950-х pp.) - Реферат

Державний лад (1945 - середина 1950-х pp.)
У повоєнні роки в країні зберігається тоталітарний режим Сталіна, ще більш зміцнюється адміністративно-командна система. І це зрозуміло, адже тільки з нею були можливі існування і побудова державного соціалізму.
Надзвичайні органи. Деякі зміни, яких аж ніяк не можна було обминути, все ж відбувалися. Насамперед ліквідовано надзвичайні органи влади та управління, створені у війну. Вже 4 вересня. 1945 p. були скасовані Державний комітет оборони та його органи на місцях. Навесні 1946 p. був знятий воєнний стан. Органи військового командування, які за умов воєнного стану виконували функції органів державної влади, передали їх за належністю місцевим Радам.
Але звичка звертатися за допомогою до надзвичайних органів виявилася сильнішою. У випадках, коли у стислі строки було потрібно вирішувати серйозні завдання, посилювалось партійне керівництво ланками держапарату, партійне ядро цих ланок. Слід сказати, що у повоєнні роки партійні органи продовжували грубо та відверто порушувати демократичні принципи управління. Вони опікали державні та господарські установи, втручалися в їх правомочності, а то й зовсім підмінювали їх. При цьому вони діяли засобами адміністрування. Таким чином, тривав процес інтеграції партійного та державного апарату. Наприклад, за ініціативою лютневого (1947 p.) Пленуму ЦК ВКП(б) в МТС було введено посаду заступника директора з політчастини з дуже широкими повноваженнями. В Україні у 1947 p. на посаду заступників директорів МТС з політчастини було направлено 1240 комуністів.
Наприкінці 40-х років виникли труднощі й на залізничному транспорті. Вихід з такого становища знову побачили у зміцненні партійного керівництва на залізничному транспорті. 29 вересня 1948 р. ЦК ВКП(б) ухвалив створення на залізничному транспорті політорганів - політвідділів на залізницях та у відділеннях, а також на великих будівництвах залізничних магістралей. У Міністерстві шляхів було засновано політуправління. На політуправління та поли-відділи покладалися, наприклад, такі завдання: виховання робітників залізничного транспорту "в дусі беззавітної відданості соціалістичній Вітчизні та суворого дотримання державної й трудової дисципліни", всебічне зміцнення єдиноначальності на всіх ланках залізничного транспорту, піднесення політичної та трудової активності залізничників для поліпшення роботи залізниць і забезпечення виконання та перевиконання державних планів.
Як бачимо, політичні органи, створені і в МТС, і на залізничному транспорті, поєднували в собі партійне та державне керівництво. Це надавало їм надзвичайного характеру. Але їх діяльність не досягла бажаного ефекту.
Конституційні органи. Здійснювалася реорганізація конституційних органів влади та управління.
Перші післявоєнні вибори до Верховної Ради СРСР відбулися у лютому 1946 р., до Верховних Рад союзних і автономних республік - у 1947 p. В УРСР вони пройшли 9 лютого 1947 p. Головою Президії Верховної Ради УРСР було обрано М. Гречуху.
1 далі додержуються строки чергових виборів до вищих органів влади УРСР та строки їх законних повноважень. Вибори до Верховної Ради створювали видимість прагнення до демократизації державного ладу, хоча, як і раніш, фактичних виборів не було: балотувався один кандидат на одне депутатське місце. У депутатському корпусі вирішальну роль відігравала партійно-радянська номенклатура.
До радянського виборчого права було внесено лише одну зміну. Встановлювалась відмінність щодо віку користування активним і пасивним виборчим правом. Право обирати, як і раніш, мали громадяни, яким виповнилось 18 років. Але віковий ценз для обрання у вищі органи влади дещо підвищився. Депутатом Верховної Ради УРСР громадянин міг стати, починаючи з 21 року, а Верховної Ради СРСР - з 23 років.
У березні 1946 р. Раднарком СРСР було перетворено на Раду Міністрів, а наркомати - на міністерства. Такі ж перетворення відбулися і в Україні*. Такі назви були прийняті в міжнародній практиці та полегшували зв'язок УРСР і СРСР з іншими державами.
У СРСР головою Ради Міністрів залишався Сталін. Як і раніш, він поєднував цю посаду з посадою генсека. Це сприяло інтеграції партійних органів в державні структури. Правда, у 1952 p., після XIX з'їзду КПРС, Сталін звернувся до пленум ЦК КПРС звільнити його з посади генсека. Зрозуміло, пленум не погодився з цим проханням, на що й розраховував Сталін. Він фактичний глава держави - одноособове, єдиновладне, безконтрольно вирішував долю країни, її народів, у тому числі України та її народів, втручався в усі сфери управління.
Зростанню влади Сталіна вельми сприяло присвоєння йому вищого військового звання - генералісимус (ініціатива цієї акції також належала йому). В оточенні Сталіна у цей час з'явилася і поширилася нова назва - "хазяїн". Як не згадати при цьому відповідь царя Миколи II на питання анкети всеросійського перепису населення про рід його занять: "Хазяїн землі Руської".
Слід визнати, що певною мірою зміцненню диктатури Сталіна сприяла велика перемога радянського народу у війні, лаври якої Сталін безсоромно привласнив.
В Україні відбувалось те ж саме. Перший секретар КП(б)У М.Хрущов був також головою уряду. Щоправда, період з березня по грудень 1947 p. комуністичною організацією України керував Каганович, виконуючи спеціальне завдання Сталіна по розгрому під приводом боротьби з українським націоналізмом чесних українських національних кадрів. Пізніше, на XXII з'їзді КПРС ганебну діяльність Кагановича в Україні було названо "чорними днями"*.
У грудні 1947 p. М.Хрущов був обраний першим секретарем КПУ, але головою Ради Міністрів призначили тоді іншу особу - Д.Коротченка, М.Хрущов у грудні 1949 p. повернувся до Росії. Замість нього першим секретарем КП(б)У став Л.Мельников.
Поза будь-яким зв'язком з об'єктивними умовами кількість союзних і союзно-республіканських міністерств то збільшувалася, то зменшувалася. Зрозуміло, це відбивалося на їх нормальній діяльності, створювало певну нестабільність. На кінець періоду, що вивчається, в Україні було двадцять союзно-республіканських міністерств і лише сім - республіканських.
Місцеві органи влади і управління. У період з 21 вересня 1945 p. до 4 липня 1946 p. ліквідуються органи, які діяли на місцях за воєнним станом, замість них відбудовуються Ради депутатів трудящих. Перші "вибори" до Рад після війни в УРСР були проведені 21 грудня 1947 р. У подальшому "вибори" до місцевих Рад відбувалися 17 грудня 1950 р. та 22 лютого 1953 p. Кількість депутатів у Радах в цей час перевищувала їх кількість у 1947 p. Але Ради так і не одержали самостійності. Хоча партія і в Україні, і в СРСР неодноразово для годиться засуджувала становище, за яким партійні органи підмінювали місцеві Ради, останні, як і раніш, були лише виконавцями волі партії. Чисельність робітників і селян у Радах зменшувалася, а представників номенклатури - зростала. У листопаді 1949 p. було затверджено герб, гімн та прапор УРСР, які мали символізувати її соціалістичнийхарактер.
Суд. З 21 вересня 1945 p., коли було скасовано широку юрисдикцію військових трибуналів, відбудовується законна юрисдикція народного суду та судів вищих інстанцій.
У 1947-194-8 pp. поновлено склад обласних судів. На території Закарпаття було засновано таку судову систему: окружні народні суди, вищий народний суд та спеціальний суд. Але незабаром там було уведено таку ж судову систему, як і в усій Україні.
Далі вживаються деякі заходи щодо реформування судової системи республіки.
В Україні, як і в СРСР в цілому, у 1949 р. організуються вибори народних суддів відповідно до Конституції УРСР 1937 р. і Закону СРСР про судоустрій 1938 р. За Положенням від 10 жовтня 1948 р. народні суди обиралися безпосередньо громадянами району*. Це мало наблизити народний суд до мас, посилити довіру громадян до нього, підвищити його відповідальність. Віковий ценз обрання суддів та народних засідателів був визначений в 23 роки. На жаль, вибори суддів і народних засідателів носили формальний характер.
У 1948 р. був скасований порядок накладання на суддів дис-циплінарних стягнень (їх накладали міністр, начальники облюстів та голови обласних та крайових судів). За новим порядком засновувалися спеціальні колегії в дисциплінарних справах при обласних, крайових та Верховному судах України з членів відповідних судів. Ці колегії мали накладати стягнення на суддів за хиби в їх роботі чи негідні вчинки. Загальне керівництво судовою системою належало Міністерству юстиції УРСР.
Разом з тим продовжували свою антинародну діяльність сумнозвісні органи позасудової репресії - МВД та МДБ. Отже, це огидне явище зберігалося у житті України і зводило нанівець формальні демократичні перетворення у судоустрої та судочинстві.
Loading...

 
 

Цікаве