WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінальна відповідальність медичних працівників - Курсова робота

Кримінальна відповідальність медичних працівників - Курсова робота

Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел, що поєднаний з метою використати потерпілого як донора; при вилученні крові для продажу — обов'язковий корисливий мотив.

Суб'єкт злочину — медичний працівник, який здійснює вилучення крові.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 144 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років, з штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи без такого; за ч. 2 ст. 144 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 3 ст. 144 — позбавлення волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

12. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Стаття 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я забороняє медичним працівникам розголошувати лікарську таємницю, а при використанні даних у науковій і навчальній роботі обов'язкова анонімність пацієнта. Заборона розголошення лікарської таємниці необхідна для охорони прав пацієнта, його життя і здоров'я.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в розголошенні лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки (самогубство, нервовий стрес, іншу тяжку хворобу потерпілого та ін.).

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — особа, якій таємниця стала відома в зв'язку з виконанням професійних (лікар, медсестра, фельдшер) чи службових обов'язків (завідуючий відділенням, головний лікар, працівник реєстратури та ін.).

Покарання за злочин: за ст. 145 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот сорока годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років.

Загальні висновки

Конституція України відносить право на життя, здоров'я, честь і достоїнство, волю й особисту недоторканність до природних і невідчужуваних прав людини і громадянина, що припускає їхню ефективну охорону і захист.

Кримінальне право як система юридичних норм визначає злочинність і караність діянь, вирішує задачу забезпечення дотримання законності в державі й усунення причин, що породжують злочинність. Кримінальне право України ґрунтується на Конституції України і загальновизнаних принципів і нормах міжнародного права.

Виходячи з принципів і задач кримінального законодавства Кримінальний кодекс установлює підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначає, які небезпечні для особистості, суспільства і держави діяння визнаються злочинами, і установлює види наказана й інша міри кримінально-правового характеру за здійснення злочинів.

Досить широко представлені статті, що передбачають відповідальність за конкретні злочини, учасниками яких чи волею неволею є медичні працівники. Це злочини, пов'язані з позбавленням життя людини, заподіянням шкоди його здоров'ю чи обмеження його достоїнства і свободи (заподіяння смерті по необережності; навмисне і необережне заподіяння важкого і середньої ваги шкоди здоров'ю; примус до вилучення органів чи тканин для трансплантації; ненадання допомоги хворому і залишення його в небезпеці тощо), злочини проти здоров'я населення (пов'язані з наркотичними засобами і психотропними речовинами; порушенням обороту сильнодіючих чи отруйних речовин; порушенням санітарно-епідеміологічних правил); а також злочини, зв'язані з порушенням посадовими особами прав і законних інтересів громадян.

Злочини, що становлять небезпеку для життя і здоров'я людини, які вчинюються у сфері медичного обслуговування, та кримінальна відповідальність за них визначені в чинному Кримінальному кодексі України в Розділі II „Злочини проти життя та здоров'я особи". До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132); незаконне проведення аборту (ст. 134); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139); неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140); порушення прав пацієнта (ст. 141); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143); насильницьке донорство (ст. 144); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145).

Відповідальність медичних працівників за порушення прав в області охорони здоров'я, що призвело до заподіяння шкоди здоров'ю громадян чи їхньої смерті внаслідок несумлінного виконання ними своїх обов'язків, передбачена Основами законодавства України про охорону здоров'я громадян.

Найбільш суворим видом юридичної відповідальності є кримінальна відповідальність, що настає лише за те дії чи бездіяльність, які визнані кримінальним законодавством як злочинні.

До медичних працівників, що здійснили професійні злочини, можуть застосовуватися різні види покарань — від штрафу до позбавлення волі. У якості основного чи додаткового покарання медичні працівники можуть бути позбавлені права займатися професійною діяльністю. Каральна властивість цього виду покарання полягає в тому, що позбавляє засудженого його суб'єктивного права на вільний вибір визначених занять протягом часу, зазначеного у вироку.

Правові питання медичної науки і практики ніколи не виходили з полючи зору правознавців. Однак нинішній час ретельно вимагає максимальної компетенції медичного персоналу в спеціальній юриспруденції. Право стає невід'ємної частиною їхньої професійної підготовки.

Правові проблеми медицини, що завжди стояли перед наукою, особливо гостро виявили себе в зв'язку з відновленням правової системи. Питання про відношення медичних працівників до пацієнтів сформований і знаходяться глибоко в морально-світоглядній свідомості

Серед фахівців не умовкають дискусії про те, що пере важніше: совість чи закон. Одні віддають пальму першості совісті, інші — закону. Ну а були в історії такі особистості, хто взагалі заперечував совість як загальнолюдську цінність. Але ще М. Монтень говорив: „Вирок, що виноситься мною самому собі, набагато суворіше і жорсткіше судового вироку, тому що суддя застосовує до мене ту ж мірку, що і до усім, тоді як тиски моєї совісті міцніше і нещадніше".

Використана література

  1. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

  2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 25-26, ст.131.

  3. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2004, № 40—41, 42, ст.492 .

  4. Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині. Закон України від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України, 1999, № 41, Ст. 377.

  5. Про донорство крові та її компонентів. Закон України від 23 червня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України, 1995, № 23, Ст. 163.

  6. Болотіна Н. Медичне право у системі права України // Право України, 1999, № 7, С. 116—121.

  7. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення у вину. К., 1996.

  8. Гладун З.С. Законодательство о здравоохранении: проблемы формирования новой теоретической модели // Государство и право, 1994, № 2.

  9. Івасюк В. Стан та перспективи національної системи охорони здоров'я // Голос України, 1998, 23 черв.

  10. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова та ін. — К, Юрінком Інтер, 2001.

  11. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. — М, 2001. — 304 с.

  12. Лизогуб Я. Проблеми кримінальної відповідальності за неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України) // Право України, № 4, 2005, С. 85—88.

  13. Малеина М.Н. Человек и медицина в современном мире. — М., 1995.

  14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-те вид., перероб. та доп. / За ред. М.Л. Мельника, М.Л. Хавронюка. — К., 2004.

  15. Пашковська А.В. Кримінальне право України. Заг. частина. — К., 2000.

  16. Права людини і професійна відповідальність лікаря в документах міжнародних організацій. — К., 1999.

  17. Практика судів України в кримінальних справах. К., 1993.

1 Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — 3-те вид., перероб. та доп. / За ред. МЛ.Мельника, МЛ.Хавронюка. — К., 2004. С. 303.

2 Права людини і професійна відповідальність лікаря в документах міжнародних організацій. — К., 1999.

Loading...

 
 

Цікаве