WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань - Курсова робота

Кримінальна відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань - Курсова робота

Підрозділ 1.3 "Поняття та ознаки не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" присвячений аналізу понять "не передбачене законом воєнізоване формування" і "не передбачене законом збройне формування" та притаманним їм ознакам.

У результаті дослідження цих понять зроблено висновок, що вказані формування не відносяться до різновиду злочинних організацій, а є стійкими злочинними об'єднаннями. Автор піддає критиці нормативне закріплення цих понять. Зокрема вказується, що воєнізовані та збройні формування в законі визначаються через терміни "формування, яке має організаційну структуру військового типу" та "воєнізована група" відповідно. Більш детальний розгляд цих двох термінів дозволяє визначити їх вади та визнати їх синонімами. Використання означених синонімів в Особливій частині КК є недоцільним, оскільки кожний з них не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. В такому аспекті вбачається більш доцільним визначати у законі поняття саме "не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань" і зробити це через термін "стійке злочинне об'єднання, яке має організаційну структуру військового типу". З огляду на це необхідно внести зміни у законодавство, а саме у примітці до ст. 260 КК України замість термінологічних зворотів "формування, яке має організаційну структуру військового типу" та "воєнізована група" використовувати термінологічний зворот "стійке злочинне об'єднання, яке має організаційну структуру військового типу".

Доводиться, що використання у законі цих двох понять є недоцільним. Зокрема, поняття воєнізоване завжди передбачає наявність зброї як ознаки будь-якого легального військового формування. Окрім цього, просте воєнізоване формування без зброї не може становити таку міру суспільної небезпеки, яка потребує кримінально-правового реагування. З огляду на це, пропонується виключити ч. 1 ст. 260 КК України, а в ч. 2 ст. 260 КК України передбачити відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих збройних формувань.

Досліджено кожну з ознак цих формувань. Доведено, що не передбаченим законом воєнізованим та збройним формуванням притаманні ознаки як стійких злочинних об'єднань: кількісний склад, стійкість, ієрархічність, так і власні специфічні: зовнішня схожість на передбачені законами України військові формування; організаційна структура, яка виражається у єдиноначальності, підпорядкованості і дисципліні; проведення військової чи стройової підготовки; воєнізований характер завдань і методів діяльності такого формування; для збройних формувань також наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї.

Вбачається за доцільне виключити із законодавчого визначення воєнізованого формування його ознаку – проведення фізичної підготовки, як таку, що не є визначальною.

Наявність придатної для використання вогнепальної, вибухової чи іншої зброї є ознакою, що відмежовує воєнізоване від збройного формування у контексті ст. 260 КК України. У роботі наголошується на певних дискусійних моментах цієї ознаки. З огляду на неконкретність терміна "інша зброя", пропонується його замінити на термінологічний зворот "інша небезпечна для життя та здоров'я особи зброя".

На підставі розглянутого у підрозділі 1.3 пропонується авторське визначення "воєнізованого збройного формування". Так, під воєнізованими збройними формуваннями слід розуміти стійкі злочинні об'єднання, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість та дисципліну, в яких проводиться військова або стройова підготовка, які незаконно мають на озброєнні придатну для використання вогнестрільну, вибухову чи іншу небезпечну для життя та здоров'я особи зброю та здатні до виконання бойових завдань.

Розділ 2 "Кримінально-правова характеристика створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" присвячений аналізу об'єктивних та суб'єктивних ознак цього злочину.

У підрозділі 2.1 "Об'єкт злочину" подається аналіз різноманітних підходів до визначення об'єкта злочину, що досліджується.

Розміщення норми, що передбачає відповідальність за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, в розділі ІХ "Злочини проти громадської безпеки", вбачається правильною.

На підставі пропонованих у науці визначень сутності громадської безпеки автор пропонує її власне бачення. Так, загалом громадську безпеку можна визначити як стан захищеності суспільства від будь-яких небезпек. Визначаючи громадську безпеку як родовий об'єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, слід виходити з того, що розділ IX передбачає злочинні діяння, пов'язані з загальнонебезпечними джерелами небезпеки. Ці джерела можуть бути соціальними (злочинні організації, воєнізовані групи, терористичні організації тощо) та упредметненими (зброя, бойові припаси, радіоактивні матеріали тощо). Враховуючи це, громадську безпеку як родовий об'єкт злочинів, передбачених розділом IX Особливої частини КК України, автор визначає як стан захищеності суспільства від суспільно небезпечних посягань, пов'язаних із соціальними або упредметненими джерелами небезпеки.

Безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого ст. 260 КК України, пропонується визнавати суспільні відносини громадської безпеки з приводу гарантування стану захищеності невизначеного кола осіб від діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань та дотримання встановленого з метою забезпечення громадської безпеки порядку створення воєнізованих формувань в Україні.

У підрозділі 2.2 "Об'єктивна сторона злочину" розкривається сутність злочинних дій та інших ознак об'єктивної сторони досліджуваного злочину.

Об'єктивна сторона будь-якого зі складу злочину вчинюється тільки шляхом дії. Наслідки є обов'язковими лише у складі злочину, передбаченому ч. 5 ст. 260 КК України. У ч. 4 ст. 260 КК України обов'язковою ознакою об'єктивної сторони передбачений спосіб вчинення злочину – напад.

У результаті дослідження автором стверджується, що процес створення стійких злочинних об'єднань, передбачених у ст. 260 КК України, має два етапи. Перший зводиться до визначення складу його учасників. Обов'язковою ознакою цього етапу є досягнення угоди про вступ конкретної особи до вказаного формування для здійснення спільної злочинної діяльності, при цьому обов'язковим є усвідомлення особою характеру цього угруповання. Другий етап характеризується розробкою планів діяльності, визначенням структури, цільової і функціональної спрямованості його діяльності.

Звертається увага на те, що поняття організатора (особи, яка його створила) і поняття керівника злочинного угруповання не співпадають. Адже існують два види керування, залежно від того, з якого часу особа приймає на себе обов'язки (функції) керівника: у першому випадку особа створює і керує не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням; у другому – особа, не приймаючи участі у створенні зазначеного формування, приймає керівництво вже існуючим.

У підрозділі, з урахуванням думок окремих науковців, доводиться, що передбачення такого діяння, що характеризує об'єктивну сторону, як участь у складі не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян (ч. 4 ст. 260 КК України) є цілком обґрунтованим. Окрім цього зазначається, що суб'єктами вчинення дій, що складають форму об'єктивної сторони, передбачену ч. 4 ст. 260 КК України, можуть бути як члени відповідного незаконного формування, так і інші особи, не члени такого формування, які спільно безпосередньо вчиняють зазначений напад.

На підставі аналізу бланкетного законодавства автор піддає сумніву доцільність використання в ч. 4 ст. 260 КК України триєдиного терміна "підприємство, установа, організація". Адже згідно з цивільним та господарським законодавством терміном "організація" охоплюється юридична особа будь-якої організаційно-правової форми. У зв'язку з цим запропоновано внести відповідні зміни до кримінального закону, зокрема до ч. 4 ст. 260 КК України, щодо використання єдиного терміна – "організація".

У підрозділі 2.3"Суб'єкт злочину" наводиться характеристика суб'єкта злочину, що розглядається.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 260 КК України, відповідно до чинного кримінального законодавства, може бути фізична осудна особа, яка на момент вчинення цього злочину досягла шістнадцятирічного віку. Враховуючи загальні критерії доцільності встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності, пропонується знизити вік суб'єкта злочину до 14 років за участь у складі не передбаченого законом воєнізованого або збройного формування у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян та за ці діяння, якщо вони призвели до загибелі людей чи інших тяжких наслідків. На підставі цього запропоновано внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22 КК України.

У підрозділі 2.4 "Суб'єктивна сторона злочину" визначається форма вини, наводяться особливості інтелектуального та вольового моментів цієї вини, аналізуються інші ознаки суб'єктивної сторони.

Loading...

 
 

Цікаве