WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством - Курсова робота

Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством - Курсова робота

З приводу способу, місця й часу вчинення погрози вбивством можна зазначити, що будь – яка системність при її вчиненні відсутня – місце і час залежить лише від випадкового вибору їх винним, а спосіб – від попередніх зв'язків винного й потерпілого за наявності знарядь та засобів, часткове застосування яких і свідчить про певний спосіб вчинення погрози вбивством.

Таким чином, з вищесказаного можна підкреслити найголовніші та найпроблемніші аспекти об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 129 КК України, якими на мою думку виступають:

1) супроводження погрози вбивством нанесенням побоїв або тілесних ушкоджень різного ступеня з метою залякати особу, що є чи не єдиним приводом до притягнення винного до кримінальної відповідальності у випадку його виправдання у вчиненні погрози вбивством;

2) існування дружніх або родинних зв'язків між особою, яка вчиняє погрозу вбивством та адресатом таких злочинних дій, що на жаль дуже часто стає приводом у судово – слідчій практиці для визнання її такою, що не дає підстав побоювання її здійснення;

3) створення винним обстановки страху боязні за своє життя і здоров'я чи за своїх близьких, внаслідок чого порушується особиста безпека особи, оскільки порушується її нормальна життєдіяльність та нормальне протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т.д.);

4) наявність попередньої протиправної поведінки (злочинної в тому числі), яка доводиться до відома потерпілого самим винним або такі факти відомі потерпілому наперед, які виступають обставинами, які виступають обставинами, що сприяють створенню обстановки страху за своє життя та здоров'я та свідчать про її реальність.

Суб'єкт злочину - загальний. Частина 1 ст.18 КК України встановлює, що " суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може настати кримінальна відповідальність"[ 2, с. 8 ].

Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності.

Перш за все, суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплено у статтях 6 – 8 КК України, де прямо вказується, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Тому не можуть бути визнані суб'єктом злочину юридичні особи (підприємства, установи, організації тощо).

Як зазначено в ч. 1ст. 18 КК України, обов'язковою ознакою суб'єкта злочину є осудність особи. В частині 1 ст. 19 вказано, що "осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керуватися ними ".

Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об'єктивних ознак злочину. Здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) має бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Тут свідомість і воля є взаємозалежними і лише в сукупності визначають характер поведінки особи в конкретній ситуації.

Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку із вчиненням нею злочину. Саме щодо нього необхідно з'ясувати здатність особи правильно оцінювати суспільно – небезпечний характер вчиненого діяння, його суспільно небезпечні наслідки і керуватися своїми діями (бездіяльністю).

Стан осудності – це норма, типовий стан психіки людини, характерний для її певного віку. Як правило, стан осудності презуміюється, бо він притаманний переважній більшості людей. Тому на практиці питання про встановлення осудності виникає тільки за наявності сумнівів у психічній повноцінності особи, яка вчинила передбачене законом суспільно – небезпечне діяння. Зі станом осудності пов'язане і досягнення (реалізація) мети покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання "має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також попередження вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами ". Тільки осудна особа здатна правильно усвідомлювати сутність вчиненого злочину, а тому розуміти обґрунтованість і справедливість призначеного покарання. Лише за таких умов призначене покарання спонукає засудженого не вчинювати нових злочинів.

Важливість встановлення осудності особи зумовлено тим, що осудність є передумовою вини, а без доведення вини не може бути кримінальної відповідальності та покарання.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КК У, суб'єктом злочину може бути лише особа, яка до вчинення злочину досягла встановленого кримінальним законом віку. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні та розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). Якщо у особи немає документів, що підтверджують її вік, необхідне проведення судово – медичної експертизи.

Вчинення суспільно – небезпечного діяння особою, що не досягла до вчинення злочину визначеного законом віку, свідчить про те, що немає суб'єкта злочину, а отже, немає складу злочину, внаслідок чого виключається і кримінальна відповідальність.

У частині 1ст. 22 КК У прямо зазначено, що " кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років". Цей вік є загальним віком з якого настає кримінальна відповідальність [ 3, с. 146 – 149 ].

Суб'єктивна сторона злочину. Суб'єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображає ставлення її свідомості та волі до суспільно – небезпечного діяння, котренею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки: вина, мотив та мета вчинення злочину. Вина особи – це основна, обов'язкова ознака будь – якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте, в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є факультативними, тобто не завжди обов'язковими ознаками.

Чинне кримінальне законодавство виділяє 2 форми вини – умисел (ст.24) і необережність (ст. 25) [ 3, с. 159 – 162 ].

Суб'єктивна сторона погрози вбивством характеризується прямим умислом. Згідно ч. 2. ст. 24, прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, за якого особа усвідомлювала суспільно – небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно – небезпечні наслідки і бажала їх настання. Наявність чи відсутність у винної особи реалізувати свою погрозу значення для кваліфікації злочину за ст. 129 не має.

Кваліфікуючою ознакою погрози є вчинення її членом організованої злочинної групи [ 2, с. 299].

Згідно ч. 3 ст. 28 КК У злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Члени ОРЗ (організованої злочинної групи) можуть висловлювати погрозу не лише на адресу свідків або потерпілих, а й їхніх рідних та близьких. На даний час боротьба з організованою злочинністю є винятково актуальною.

Якщо погроза вбивством є ознакою об'єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129 КК України. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187), погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу (ст. 345)[4, с. 61].

Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом.

Розділ 3. Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

Кримінальна відповідальність – це передбачене Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами виконавчої влади держави.

Визначальними ознаками кримінальної відповідальності є такі: 1) кримінальна відповідальність – це вид державного примусу, що полягає, насамперед в осуді злочинця і його діяння обвинувальним вироком суду, а також у покладанні додаткових для винного позбавлень і обмежень; 2) вид і міра обмежень особистого (наприклад позбавлення волі), майнового (наприклад штраф) або іншого характеру (наприклад позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі і, насамперед, у санкції кримінально – правової норми, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 3) кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади, держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, в результаті чого ця особа зазнає визначених обмежень; 4) зазнавання зазначених обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов'язком суду та спеціально уповноважених органів держави; 5) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, що є підставою такої відповідальності [ 3, 29].

Loading...

 
 

Цікаве