WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кримінальна відповідальність за ненадання допомоги, вимагання та зґвалтування - Курсова робота

Кримінальна відповідальність за ненадання допомоги, вимагання та зґвалтування - Курсова робота

  1. Чи підлягає клопотання адвокатів задоволенню і у якій його частині?

  2. Дайте правильну кваліфікацію діям винних осіб. Обґрунтуйте своє рішення.

Дії Степанова і Архипенко необхідно кваліфікувати таким чином: спочатку здійснення зґвалтування а потім вимагання, тобто наявні фактично два склади злочинів.

Стаття 152 КК України визначає, що ґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, - карається позбавленням волг на строк від трьох до п'яти років.

Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років,

Отже, основний безпосередній об'єкт злочину- статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь І гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Під статевою свободою слід розуміти право повнолітньої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будьякого примусу. Статева недоторканість - це абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка в силу певних обставин не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню.

Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

Ст, 152 не містить обмеження у тому плані, що згвалтуванням визнаються лише позашлюбні статеві зносини. Тому потерпілою від цього злочину може бути й особа, яка перебуває з винним в офіційно зареєстрованому або фактичному шлюбі. Віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого кримінальну відповідальність за ст. 152 не виключає, однак може враховуватись при призначенні покарання.

На кваліфікацію діяння за ст. 152 не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи (наприклад, вона веде безладне статеве життя), наявність попередніх статевих зносин з тим, хто Притягується до відповідальності за її зґвалтування, а також досягнення нею шлюбного віку або статевої зрілості.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ЇЇ воля ігнорується).

Під статевими зносинами у ст. 152 слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза [3].

Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 або деякими іншими статтями Особливої частини КК.

Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи, Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямих умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження хуліганські спонукання тощо).

Зґвалтування, вчинене групою осіб, має місце тоді, коли група з двох або більше осіб співвиконавців діє узгоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з однією або декількома потерпілими особами. Група осіб відсутня, якщо декілька суб'єктів ґвалтують одну потерпілу особу, однак не узгоджують при цьому свої дії і не сприяють один одному.

На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх співвиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.

Об'єктивна сторона коментованого складу злочину є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступає і той, хто не здатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Дії учасників групового зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч, 3 ст. 152 без посилання на ст. 27.

Відповідальність учасника групового зґвалтування за ч..З ст. 152 виключається у разі, коли інші його учасники через неосудність, недосягнення 14-річного віку або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Проте, якщо вказаний учасник не усвідомлював і за обставинами справи не міг усвідомлювати наявність вказаних обставин щодо інших учасників групового зґвалтування, він несе відповідальність за ст. 15 і ч. З ст. 152 відповідно до правил фактичної помилки.

Від зґвалтування, вчиненого групою осіб, потрібно відрізняти співучасть у цьому злочині, яка не є співвиконавством. Наприклад, за ч. 5 ст. 27 і відповідною частиною ст. 152 як пособництво у зґвалтуванні слід кваліфікувати дії осіб, які сприяють його вчиненню, наприклад, тим, що заманили жертву у місце посягання на неї, придбали речовини, за допомогою яких потерпіла особа приводиться у безпорадний стан, тощо [11].

Після скоєння зґвалтування цими ж особами, зазначеними в завданні був скоєний ще один злочин – вимагання. Ст. 189 КК України називає чотири види погроз; 1) погроза насильством; 2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.

Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадаю дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких з будь-яких міркувань є для них небажаним. Це можуть бути як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів (наприклад, повідомлення, про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільно корисним (скажімо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.

Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого ст. ст. 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікації.

Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а також заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений ч. ч. 2, 3 чи ч. 4 ст. 189, дії особи, яка вчиняючи вимагання, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Кримінальний Кодекс України.

  2. Кримінально-виконавчий Кодекс України.

  3. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України

  4. Збірник наукових праць Харківського Центру вивчення організованої злочинності. Випуск перший. - Харків, 2000.

  5. Кримінальне право України. Бажанов М.І. - К., 2004.

  6. Кримінально-виконавче право України. – Х., Одисей, 2004.

  7. Кримінально-виконавче право України: Курс лекцій. - Семаков Г. С, Гель А. П., Київ, 2000

  8. Криминальное право Украины. Общая часть: Учеб. для вузов / под ред. М.И. Мельника, В.А. Клименко. - К.: Юрид. мысль, 2004 . - 352с.

  9. Михайленко П. П. Криминальне право, криминальный процесс и криминология Украины [Текст]: статьи, доклады, рецензии / П. П. Михайленко. - К. : Генезис, 1999- 520с.

  10. Криминальное право Украины: учебник / Под ред. О. М. Омельчука. - К.: Научная мысль, 2004 . - 297 с.

  11. Фрис П. Л. Криминальне право Украины. Общая часть: учебник. - К.: Центр учебной л-ры, 2004 . - 362с.

Loading...

 
 

Цікаве