WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кредитні правовідносини - Курсова робота

Кредитні правовідносини - Курсова робота

На практиці найпоширенішими способами захисту цивільних прав є відшкодування збитків і стягнення неустойки. У таких випадках боржник задовольняє майновий інтерес потерпілого, надаючи йому грошову (товарну, майнову) компенсацію його майнових втрат. При цьому відшкодування збитків має місце, якщо виплачувана компенсація прямо пов'язана з розміром заподіяної шкоди. Стягнення ж неустойки в наявності, коли компенсація пов'язана з розміром збитку або побічно, або взагалі незалежна від нього. Тому основною формою компенсації заподіяного збитку є відшкодування збитків, тоді як сплата неустойки провадиться у випадках прямо передбачених договором або законом. Справа тут ще і в тому, що збитки є найбільш істотним і розповсюдженим наслідком порушення цивільних прав.

Способи захисту цивільних прав традиційно підрозділяються на заходи захисту і заходи відповідальності. При цьому якщо реальне виконання є тільки заходом захисту, то відшкодування збитків і стягнення неустойки визнаються ще і заходами цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань (або "правовими наслідками порушення зобов'язань", як це зазначено в ст. 611 ЦКУ).

Однак для неустойки загальні визначення на цьому не закінчуються, оскільки вона визнається ще й одним з видів забезпечення виконання зобов'язань (п. 1 ст. 546 ЦКУ). Таким чином, неустойка - це одночасно і спосіб захисту цивільних прав, і міра відповідальності за їхнє порушення, і спосіб забезпечення виконання зобов'язань (здійснення прав). У той час як, наприклад, застава або поручительство - тільки способи забезпечення виконання зобов'язань. Тому для повного розуміння сутності та призначення неустойки її варто розглянути в кожному з трьох зазначених ракурсів, після чого можна буде зробити відповідні класифікації.

Стягнення неустойки та відшкодування збитків, як окремі способи захисту цивільних прав, є виплатами компенсації і, таким чином, протиставляються виконанню зобов'язання в натурі. Справа в тому, що інтерес потерпілої сторони (кредитора) не завжди може бути задоволений у повному обсязі шляхом заміни реального виконання на виплату компенсації. У таких випадках кредитор вправі наполягати на тому, щоб його контрагент фактично вчинив так, як передбачено відповідним договором.

Що стосується заходів цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, то згідно ст. 217 ГКУ правовими засобами відповідальності в сфері господарювання є господарські санкції, тобто засоби впливу на правопорушника, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Це значить, що в особи, що порушила договір, виникають додаткові обтяження, які засновані на примусовій чинності закону і є певним покаранням за здійснене правопорушення.

Окремими видами господарських санкцій є відшкодування збитків і штрафні санкції (п. 2 ст. 217 ГКУ). При цьому, відповідно до п. 1 ст. 230 ГКУ, штрафними санкціями визнаються неустойка, штраф і пеня у вигляді грошової суми.

Статтею 550 ЦКУ визначені підстави виникнення права на неустойку:

1. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

2. Проценти на неустойку не нараховуються.

3. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Далі переходимо до забезпечення виконання зобов'язань за допомогою неустойки (п. 1 ст. 546 ЦКУ). Способи забезпечення виконання зобов'язань, взагалі, - це спеціальні заходи, які або гарантують виконання основного зобов'язання боржником, або стимулюють боржника до належного виконання своїх зобов'язань. Так, якщо поручительство або, наприклад, застава гарантують виконання основного зобов'язання, то неустойка, на відміну від них, є стимулюючим способом. Це і зрозуміло, оскільки передбачена договором або законом неустойка лише понукає боржника бути справним, щоб додатково не позбутися певної суми коштів (як правило, меншої, ніж сума основного боргу).

Оскільки в ЦКУ правовідносини неустойки включено до Кн. 5 Розд. I "Загальні положення про зобов'язання" Гл. 49 "Забезпечення виконання зобов'язання", то неустойка, як і всі інші способи забезпечення зобов'язань, носить зобов'язально-правовий характер (тобто неустойка - забезпечувальне зобов'язання).

Згідно п. 1 ст. 547 ЦКУ угода щодо забезпечення виконання зобов'язань здійснюється в письмовій формі. На практиці це виражається в тому, що угода про неустойку фіксується або в самому договорі, що встановлює основне зобов'язання (на забезпечення якого направлена неустойка), або в додатковій до нього (або навіть спеціальній) угоді сторін.

Як і більшість способів забезпечення виконання зобов'язань, неустойка носить залежний від основного зобов'язання характер. Це означає, що при недійсності основного зобов'язання (п. 2 ст. 548 ЦКУ) або припиненні його дії припиняє своє існування і неустойка як угода, що його забезпечує.

Тепер, після розгляду неустойки в трьох вищевказаних аспектах, проведемо її послідовну класифікацію за різними підставами. Залежно від правового джерела встановлення неустойки вона поділяється на законну та договірну (ст.ст. 551 і 611 ЦКУ). Застосування законної неустойки не залежить від волі сторін і відбувається в тих випадках, коли умова про неустойку взагалі не включена до договору або ж коли встановлений законом розмір неустойки перевищує розмір договірної неустойки. Відповідно до п. 2 ст. 551 ЦКУ розмір законної неустойки, виплачуваної коштами, може бути зменшений за згодою сторін, крім випадків, передбачених законом. За домовленістю сторін можливо також і збільшення розміру грошової неустойки, установленої законом (при відсутності, звичайно, прямої заборони в законі). Однак суд вправі зменшити неустойку (законну або договірну), але не повністю звільнити боржника від її сплати, якщо розмір неустойки явно більше розміру збитків, понесених кредитором (п. 3 ст. 551 ЦКУ).

Якщо ж виходити з предмета неустойки, яким, згідно п. 1 ст. 551 ЦКУ, може бути грошова сума, рухоме та нерухоме майно, то варто розрізняти неустойку грошову та майнову (останню називають ще "товарною").

Далі грошова неустойка, з урахуванням способу її вирахування, розчленовується на два підвиди: штраф і пеню (втім, якщо строго додержуватися змісту ст. 549 ЦКУ, то штраф може приймати і товарну форму, зобов'язуючи, таким чином, правопорушника передати кредиторові як компенсацію який-небудь товар на визначену сторонами суму). Тут відразу необхідно підкреслити, що слова "штраф" і "пеня" - це не синоніми терміну "неустойка", як це іноді стверджується, але саме її різновиду, оскільки в них є як загальні, так і відмітні ознаки. Загальне полягає в тому, що штраф і пеня є грошовими сумами, стягуваними кредитором з боржника у випадках порушення ним зобов'язання.

Розходження ж, повторюємо, складається в способі вирахування неустойки. Так, якщо штраф - це неустойка, однократно обчислювальна у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦКУ), то пеня - неустойка, обчислювальна у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦКУ). При цьому, що дуже важливо, відсотки на неустойку не нараховуються (п. 2 ст. 550 ЦКУ). На практиці при складанні господарських договорів до них "забивають", залежно від конкретних обставин, або штраф, або пеню.

Може бути і їхнє одночасне застосування (наприклад, штраф - за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів, що поставляють, (робіт, послуг), а за порушення строків виконання зобов'язання з поставки товарів (робіт, послуг) - пеня за кожний день прострочення, як про це говориться в ст. 231 ГКУ на випадок, якщо однією зі сторін договору є державне підприємство).

Що стосується самого обчислення пені, то звичайно застосовується один з двох способів розрахунку: 1) з використанням річної процентної ставки (тоді в договорі фіксується формула "пеня обчислюється за ставкою X% річних (наприклад, 15% річних) за весь час прострочення"); 2) з використанням денної процентної ставки (тоді в договорі застосовується формула "пеня обчислюється за ставкою Y% (наприклад, 0,1%) за кожний день прострочення"). Базою для нарахування пені в обох випадках є сума непогашеної заборгованості.

Loading...

 
 

Цікаве