WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи в Україні - Курсова робота

Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи в Україні - Курсова робота

- більшість країн цивілізованого світу та Ради Європи на службу в органи і установи виконання покарань приймають осіб, правовий статус яких визначається правовими актами про державну службу, тобто вони є державними службовцями [7] . Україна як член Ради Європи взяла зобов'язання привести національне законодавство у відповідність з міжнародним;

- в основі кримінально-виконавчої політики більшість країн світу та Європи покладені ідеї каяття злочинців ( так звана пенітенціарна система ), суб'єктами

реалізації якої є не особи силових структур воєнізованого характеру, а психологи, педагоги, соціологи, психіатри та тому подібні категорії працівників, які займаються людинознавством та вирішенням їх проблем;

- відокремлення органів виконання покарань від системи МВС потребує відповідного законодавчого, фінансового, соціального, ідеологічного та тому подібного забезпечення, яке може здійснити як практичні зусилля відповідних структур держави та суспільства, так і наукові ідеї, пропозиції, розробки, дослідження тощо.

Тому успішне вирішення проблем реформування кримінально-виконавчої системи України не можливе без наукового обґрунтування та застосування максимальних можливостей держави та інститутів у цьому напрямку.

Методологія дослідження базується на теорії наукового пізнання, концептуальних положеннях. Конституції України, законах України, комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Україні, Указах Президента України, сучасної науки про людину, працях в галузі пенології, кримінології, кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, пенітенціарної педагогіки і психології, а також на міжнародних нормах та угодах, що визначають порядок і умови утримання ув'язнених під вартою.

Загальним методом дослідження є діалектичний метод пізнання соціальних процесів у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості.

У процесі розробки проблеми використовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження: системний, функціональний, логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, статистичний, психолого-педагогічний.

У спеціальній літературі міститься багато досліджень, теоретичних положень, в яких наукові працівники і юристи-практики висловлюють аргумент свого бачення вирішення даної проблеми. Яскраво виділяються наукові публікації В.Синьова, Г.Радова, О.Сєвєрова, О.Джужи, М.Клімова, М.Супруна, О.Іванової, Т.Кушнірової, І.Штанька, О.Пташинського, В.Сулицького, Д.Ніколенка, В.Медведєва, Г.Тарасова, І.Яциної, А.Галая, М.Корнієнка, А.Степанюка, С.Скокова, О.Колба та інші. Положення, висновки та рекомендації викладені в даній дипломній роботі базуються на широкому науково-теоретичному, нормативному, а також практичному матеріалі. Сформульовані висновки та пропозиції спираються на дослідженнях провідних криміналістів-пенітенціаристів, таких як М.Мелентєв, М.Ліненко, С.Фаренюк, В. Корчинський та інші.

Наукова новизна даної теми полягає в тому, що автор узагальнив і систематизував дані вищезгаданих наукових досліджень і запропонував ряд науково-обгрунтованих пропозицій щодо вирішення проблем реформування пенітенціарної системи в Україні через призму вдосконалення, підбору, вивчення, комплектування та використання персоналу органів виконання покарань.

Структура роботи визначається її метою, завданням і складається із вступу, трьох розділів, дев'яти параграфів, висновків, списку літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

1.1. Теоретичні, практичні і правові аспекти реорганізації кримінально-виконавчої системи в Україні

У своєму становленні існуюча система виконання покарань пройшла тернистий шлях і розвивається нині, не дивлячись на всі труднощі, в тому числі і економічні. Історично кримінально-виконавча система України веде свій відлік впродовж 74 літ в рамках правового поля колишнього Радянського Союзу. Ряд дослідників умовно виділяють декілька етапів її розвитку в контексті організаційної побудови і підпорядкування:

1) з жовтня 1917 року по жовтень 1922 року місця ув'язнення знаходились у підпорядкуванні Наркомату юстиції та Наркомату внутрішніх справ (у квітні 1919 року були створені табори примусових робіт, які належали до системи НКВС),

2) з 12 жовтня 1922 року постановою НКЮ і НКВС місця позбавлення волі були передані у підпорядкування Наркомату внутрішніх справ, який здійснював керівництво ними до грудня 1930 року,

3) постановою ЦВК і РНК від 15 грудня 1930 року, у зв'язку із скасуванням НКВС, місця ув'язнення підпорядковуються Наркомату юстиції,

4) У липні 1934 року, після утворення НКВС в його відання в інтересах централізованого управління передані всі місця позбавлення волі,

5) 15 березня 1953 року ЦК КПРС, РМ СРСР, ПВР СРСР прийняли спільну постанову про заходи щодо реалізації партійного і державного керівництва в країні. При цьому виправно-трудові табори і колонії були передані у відання Міністерства юстиції України, а МВС підпорядковані тюрми, слідчі ізолятори та трудові колонії для неповнолітніх,

6) з січня 1954 року всі існуючі на той час установи пенітенціарної системи знову повністю були підпорядковані МВС,

7) Восени 1956 року було визнано недоцільним подальше існування виправно-трудових таборів. Вони були реорганізовані у виправно-трудові колонії і передані у відання Міністерства освіти України,

8) Наступного року, а саме з квітня 1957 року, місця позбавлення волі знову повернуті до системи МВС [8],

9) 22 квітня 1998 року Президент України видав Указ "Про створення Державного Департаменту України з питань виконання покарань (у подальшому ДДУПВП)", чим вивів установи пенітенціарної системи з системи Міністерства Внутрішніх Справ України (додаток №1). [9].

Починаючи з 1964 року, створені нині існуючі заклади виконання покарань з виробничою базою та інфраструктурою. Ця робота була виконана на засоби, зароблені установами по виконанню покарань. У 1963 році прийнято Основи виправно-трудового законодавств СРСР, а в 1970 році -Виправно-трудовий кодекс України (ВТК).

За роки незалежності нашої держави одночасно з процесами демократизації, гуманізації суспільства серйозні зміни сталися в установах кримінально-виконавчої системи. На державному рівні було переосмислено доктрину виконання покарань, яка була створена і діяла в умовах централізму, адміністративного механізму управління і не в повній мірі забезпечувала виконання покладених завдань.

Використовуючи надані Радою Європи можливості для ознайомлення з європейськими тюремними системами, з урахуванням їх досвіду, були розроблені концепції основних напрямків реформування кримінально-виконавчої системи. При розробці цих концепцій, які були затверджені урядом України відповідно в 1991 [10] і в 1996 [11] роках враховувалася проблема визначення місця органів і установ виконання покарань в системі державних органів України. У відповідності до зобов'язань України при вступі в Раду Європи (частина 7 пункту II Заключення Паризької Асамблеї Ради Європи (далі ПАРЄ) № 190/1995) про вступ України в Раду Європи) було зазначено, що відповідальність за управління пенітенціарною системою і за виконання судових рішень буде надана Міністерству юстиції до закінчення 1998 року.

Вирішення проблеми підпорядкованості такої складної, важливої у всіх відношеннях системи, якою є кримінально-виконавча, вимагало всесторонньої оцінки і зваженого підходу. Ми мали можливість не тільки скопіювати іноземні державні структури, а й реформувати та підвищити рівень і ефективність функціонування національної пенітенціарної системи. Після прийняття України в Раду Європи, її експерти в 1996 році на протязі майже двох місяців провели вивчення діючого законодавства, інших нормативних актів, які гарантували виконання покарань і практики їх використання в Україні. Були глибоко і кваліфіковано перевірені 22 установи кримінально-виконавчої системи 6 областей. За результатами аналізу Радою Європи була зроблена і поширена доповідь "Оцінка тюремної системи України" [12] з рекомендаціями для приведення її до відповідності з загальноєвропейськими стандартами, в якій підкреслювалась необхідність створення пенітенціарної служби як автономної соціальної організації [ІЗ].

Loading...

 
 

Цікаве