WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні - Курсова робота

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні - Курсова робота

Конституційно-правові основи місцевого самоврядування в Україні

План

Вступ

  1. Поняття та основні концепції місцевого самоврядування.

  2. Принципи місцевого самоврядування в Україні.

  3. Система місцевого самоврядування в Україні.

  4. Функції місцевого самоврядування в Україні.

  5. Служба в органах місцевого самоврядування в Україні

Висновки

Список використаних джерел та літератури

У цій роботі розглядаються конституційно-правові основи одного із найважливіших інститутів сучасної демократичної держави – інституту місцевого самоврядування. В Україні правовий статус цього владного інституту спирається на низку нормативно-правових актів, серед яких чільне місце посідає Конституція України, що затверджує місцеве самоврядування як одну із основ конституційного ладу та дає його легальне визначення.

Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування, місцеве самоврядування означає право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Носієм влади у місцевому самоврядуванні, відповідно до принципу народовладдя, є територіальна громада. Варто відзначити її важливість як однієї із інституцій громадянського суспільства. Територіальна громада має знайти своє місце серед інших громадянських і соціальних інституцій, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави. Тому розвиток місцевого самоврядування, відокремленого від державної влади, тісно пов'язаний із розвитком громадянського суспільства і демократії в цілому.

Поняття та основні концепції місцевого самоврядування.

Для визначення поняття "місцеве самоврядування", найперше звернемося до Конституції України. Стаття 7 визначає, що "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування". Таким чином, місцеве самоврядування в Україні визначається як одна із форм народовладдя. Згідно ст. 5 Конституції: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування." У офіційному тлумаченні Конституційного суду наголошується взаємозв'язок безпосередньої та представницькою (в структурі якої – органи місцевого самоврядування) форм здійснення влади, а також наголошується "відсутність переваги жодної з цих форм здійснення влади народом" [9]. Отже, місцеве самоврядування як форма реалізації народовладдя є рівноважливою, тобто знаходиться на одному щаблі із базовими інститутами безпосередньої демократії (вибори, референдуми).

Місцеве самоврядування за ст. 140 Конституції України визначається як право територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Можна зробити висновок, що Конституція розкриває поняття місцевого самоврядування у аспекті права, яким наділяється територіальна громада, визначена як суб'єкт який здійснює це право (ч.3 ст. 140).

Важливим нормативно-правовим актом, що створює правові засади здійснення місцевого самоврядування в Україні є закон "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема він дає визначення поняттю місцевого самоврядування, розширюючи у ст.2 конституційну дефініцію: "Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України" [6]. Очевидно, що визначення місцевого самоврядування у законі розширене порівняно із конституційним, оскільки самоврядування розглядається не лише як право, а також як "реальна здатність". Тобто, хоча право на місцеве самоврядування і гарантується українською державою, місцева громада, що є суб'єктом цього права, має до того ж бути "реально здатною" його реалізувати.

Серед міжнародних документів, що дають легальне визначення місцевого самоврядування варто навести Європейську хартію місцевого самоврядування. У ній це поняття визначається як "право і спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення" [3]. (Варто відзначити, що Європейська хартія місцевого самоврядування подана у двомовному варіанті: українському та російському. У другому:– словам "часткою суспільних прав" відповідають слова "часть государственных дел", що наближає нас до державницької теорії самоврядування. Хоча у найпершому – англійському варіанті – "public affairs"1). Звідси можна зробити висновок, що дефініція місцевого самоуправління у законі "Про місцеве самоврядування в Україні" є дуже наближеною до визначення у Хартії (яка була ратифікована за тиждень до прийняття закону).

Розглядаючи природу місцевого самоврядування, слід розглянути це поняття як один із видів публічної влади. Публічна влада – здатність і можливість офіційно впливати на людей, підкоряти своїй волі їх поведінку і діяльність за допомогою певних засобів [15, 23]. Місцеве самоврядування є одним із різновидів публічної влади. Головна відмінність державної влади від муніципальної – належність першій державного суверенітету. Державний суверенітет часто визначається як верховенство, самостійність державної влади в межах країни, її незалежність, рівноправність у міжнародних відносинах [15, 19]. Водночас, Декларація про державний суверенітет України виводить державний суверенітет як "верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах" [2]. Звичайно ж, публічні владні повноваження органів місцевого самоврядування не поширюються на всю територію держави, і місцеве самоврядування не може незалежно діяти у міжнародних відносинах.

Муніципальну і державну владу об'єднують певні спільні риси. І та, й інша підпорядковують собі все населення на відповідній території (державна влада – уся країна, муніципальна – певна адміністративна одиниця). Обидві влади є легітимними. Кожна із влад отримує періодичну легітимацію під час чергових виборів, до загальнодержавних органів та до органів місцевого самоврядування відповідно. Із легітимності публічної влади випливає обов'язковість виконання її рішень підвладними суб'єктами, підкріплена примусом, передбаченим законодавством. Універсальність публічної влади означає її поширення на усі питання, що торкаються життя населення в межах певної території, тобто немає сфер у публічному житті, де б не мали повноважень чи то державна, або муніципальна влада. Для обидвох видів влади характерне інституційне вираження її форми. Тобто, існує окремий, відділений від населення апарат, виражений у передбачених законодавством органах влади (наприклад, для муніципальної влади – це місцеві ради, голова місцевої ради, виконавчий орган місцевої ради). Фінансовим підґрунтям існування публічної влади є кошти, що стягуються із населення у вигляді податків, зборів та інш. Відповідно, територія стягнення цих коштів, для місцевої влади обмежена адміністративно-територіальною одиницею, в якій діють її повноваження.

Муніципальна і державна влада розрізняються за рядом важливих характеристик. Окрім державного суверенітету, державній владі відповідає загальнодержавний масштаб діяльності, націленість на найважливіші загальнодержавні проблеми і питання. Державна влада, на відміну від муніципальної здійснює свій вплив, головним чином, на осіб, пов'язаних із державою стійким правовим зв'язком – громадянством. На місцевому рівні громадянство відсутнє. Дія примусу на загальнодержавному рівні забезпечується так званими "силовими структурами": міліцією, прокуратурою, армією, службою безпеки, пенітенціарними органами. Окрім того, збирання та розподіл загальнодержавного бюджету є прерогативою виключно державної влади, яка на свій розсуд може "ділитися" цими коштами із місцевим самоврядуванням, наприклад, у вигляді дотацій і субвенцій.

Хоча джерелом місцевої влади є народ усієї держави, що через законодавство уповноважує її вести місцеві справи, первинним носієм її є лише населення територіальної громади, що має право безпосередньо (наприклад, місцеві референдуми) або через представницькі органи (місцеві ради) впливати на життя громади. Відповідно, менший масштаб діяльності місцевої влади порівняно із державною владою. Він поширюється лише на територію адміністративно-територіальної одиниці. Через відсутність жорсткої ієрархії у системі органів місцевого самоврядування порівняно із державними органами, її зв'язки із населенням більш тісні, і відповідно, є більш швидкою реакція на запити населення. Під управлінням місцевої влади знаходиться особливий різновид власності – комунальна власність, суб'єктом якої є відповідна територіальна громада. Муніципальний бюджет формується через встановлені місцеві податки і збори. Усе це формує матеріально-фінансову основу місцевого самоврядування в Україні.

Серед концепцій побудови місцевого самоврядування варто відзначити державницьку, муніципальну та дуалістичну концепції. Підґрунтям сучасних поглядів на сутність місцевого самоврядування стали, переважно, погляди європейських вчених 19 ст. Цей історичний період характеризувався переходом від феодалізму до індустріального капіталістичного суспільства. Відповідно, багато європейських міст, здобули реальні переваги у незалежному від центральної влади (короля, феодала) самоуправлінні. Активна розробка "теорії вільних общин" розпочалася у першій чверті 19 ст. Її ідеологом був французький історик, соціолог і громадський діяч Андре де Токвіль. Фундаментом цієї теорії стала думка про те, що саме влада громад, а не держави є первинною, оскільки з'явилася раніше за державну. Тому громади за своєю природою є самостійною, вони не створені державою, і тому є незалежними від державної влади у своїх питаннях. Теорія "вільних общин" знайшла своє яскраве вираження у конституції Бельгії 1831 р. У ній муніципальна влада ставилася в один ряд із виконавчою, законодавчою і судовою, тобто визнавалася окремою четвертою владою.

Loading...

 
 

Цікаве