WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кодифікація права України XVIII ст. - Курсова робота

Кодифікація права України XVIII ст. - Курсова робота

Упродовж першої половини XIX ст. утверджується в економіці роль і цінність таких об'єктів власності, як фабрики, заводи, гірничі промисли, їх обладнання. Розширюється коло суб'єктів права на ці об'єкти. У 1848 р. з'явився указ, який дозволяв усім підданим Російської імперії, в тому числі і закріпаченим селянам (знову-таки за згодою поміщиків) придбавати у власність фабрики й заводи.

Криза кріпосницької системи, зародження буржуазних відносин, розви-ток промисловості зумовили необхідність правового регулювання відносин між робітниками, з одного боку, і державою та підприємцями, з іншого. При-кладом може бути "Положение об отношениях между хозяевами фабричных заведений и рабочими людьми, поступающие на оные по найму", затвердже-не комітетом міністрів у 1835 р. Проте воно так і не набуло сили закону. Го-ловним правовим досягненням у галузі фабричного законодавства в період, що досліджується, стали рішення Державної ради 1839 р. і уряду 1840 р. про поступову ліквідацію посесійних робітників і перехід від примусової праці до вільнонайманої.

Політику лавірування царський уряд здійснював у Правобережній Україні, де поміщиками переважно були поляки, прямо чи побічно пов'язані з польським національно-визвольним рухом. У 1848 p. було проведено інвентаризацію їх земельних володінь. Інвентарні правила визначали розміри селянських господарств, форми взаємовідносин між селянами і поміщиками. Зафіксовані інвентарними правилами земельні наділи, формально не підлягали змінам.

У першій половині XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні порівняно з Росією полягала у наданні власникам вотчин права продавати свої вотчини тоді, коли вони за договором чи судовим рішенням перебувають у тимчасовому володінні третіх осіб.

Зобов'язувальне право після реформи базувалося на принципі договірної свободи, але цей демократичний принцип не завжди здійснювався на практиці.

Укладення шлюбу передбачало договір між двома сторонами, усний чи письмовий. Шлюб вважався законним, якщо додержувалися усі обряди весільного процесу, які не завжди збігалися з церковним обрядом. Крім так званих законних шлюбів з церковним вінчанням, в Подільській, Київській та Волинській губерніях існував шлюб "на віру", по суті, цивільний шлюб. Тут жінка була рівноправною з чоловіком.

Кримінальне право.

Основними джерелами кримінального права в Україні стали: III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Ро-сійської імперії та прийняте в 1845 році Уложення про покарання криміналь-не та виправне (1845 p.).

Уложення про покарання кримінальні та виправні. З точки зору кодифіка-ційної техніки книга перша 15-го тому Зводу законів — Кримінальне уло-ження — була першим в історії Росії кодексом кримінального права, який складався з загальної і особливої частин, які поділялися на розділи, глави і статті. Всього в кодексі було 775 статей.

Поняття злочину у Зводі визначалося як заборонена законом дія під загрозою покарання, в Уложенні — як дія, що полягає на недоторканість прав власті верховної й установлених нею властей, або ж на право і безпеку суспільства або приватних осіб.

Злочинні дії поділялися на тяжкі злочини, звичайні злочини та проступки, за вчинення яких передбачалося 35 видів покарання — від смертної кари до осуду. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися дворяни, духовенство, купці першої й другої гільдій тощо. Короткотерміновий арешт у в'язни-ці дворянам і чиновникам можна було замінити домашнім арештом або арештом у приміщенні відомства, в якому вони служили.

Незважаючи на деякі принципи буржуазного кримінального права (виз-начення поняття злочину, дія закону в часі та просторі, особиста відповідаль-ність тощо), Уложення відображало феодально-кріпосницьку сутність полі-тичної системи Росії, було за змістом феодально-кріпосницьким кодексом. Відповідної до нього дворяни мали право засилати селян до Сибіру, судити їх, карати тілесно і т. д.

Відповідальність встановлювалася при наявності як умислу, так і необе-режності. Основу призначення покарань складав становий принцип їхньої класифікації: для дворян, міщан і селян. Покарання призначались як судами, так і поліцією.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року перевершу-вало за обсягом Кримінальне уложення втричі і налічувало 2224 статті.

Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадської або особистої безпеки і користі". Було значно розширено перелік складів злочинів.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складалася з покарань кри-мінальних та виправних, а всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний характер покарань. Смертна кара призначалась тільки за державні та карантинні злочини.

Як джерело кримінального права використовувався також "Сільський судовий устав", у відповідності з яким сільські і волосні розправи визначали такі покарання: штраф, взяття під варту, громадські роботи, покарання різками.

За вчинення політичних злочинів Уложення встановлювало рівні міри покарання незалежно від стадій злочину, а також ступенів співучасті. Уложення передбачало нові види злочину, серед яких особливо визначалася участь селян в антикріпацьких виступах, а робітників — у страйках. Вони розглядалися як політичні злочини.

Метою покарання в першу чергу ставало залякування, про що свідчить наявність великої кількості санкцій із смертною карою, а також введення нерозмірне суворих покарань. Система покарання складалася з 35 видів — від смертної кари до догани.

У 1832 p. був прийнятий "Свод учреждений и уставов о содержащихся под стражей и о ссыльных" — перший документ загальноросійського тюремного законодавства, яким регламентувалися такі види покарань, як заслання, каторга, тюремне ув'язнення.

Судочинство.

Царським указом від 15 квітня 1842 р. в Чернігівській і Полтавській губерніях було введено російське законодавство з судочинства. З цього часу на усю територію України були поширені єдині загальноросійські джерела процесуального права.

У своїх діях судові та поліцейські органи керувалися Х і XV томами Зводу законів, а також Сільським судовим статутом 1839 p.

У провадженні кримінальних справ особливу роль відігравала поліція, яка здійснювала слідство та виконувала вироки. Кримінальна справа починалася за доносом або ініціативою прокурорів, стряпчих чи поліції. Судового слідства не було. Справа докладалася одним з членів суду або секретарем. Як правило, свідки чи експерти у суд не викликалися. Обвинувачений був не суб'єктом, а об'єктом процесу. Звід закріплював систему формальних доказів. При недостатній кількості доказів суд не оголошував вирок, а залишав підсудного під підозрою, що для селян і міщан інколи закінчувалося виселенням до Сибіру. Злочини проти держави та віри розглядалися у спеціальних судах, утворених за указом царя.

Справи селян, замішаних у виступах проти поміщиків, які були придушені військовими командами, розглядав військовий суд в особливому порядку.

Дрібні кримінальні справи (крадіжки до 20 крб., легкі побої, пияцтво тощо) вирішувалися у скороченому порядку поліцейськими чиновниками.

Закон надавав право поміщикам здійснювати розправу за маловажні злочини, учинені поміщицькими селянами.

Таким чином, поширена на Україну загальноімперська правова система залишилася прилаштованою до захисту устоїв феодального ладу, ретельно захищала інтереси дворянства від будь-якої загрози існування і панування. Водночас посилення колонізаторської політики впливало на зміни у діючій системі права України. Впродовж всієї першої половини XIX ст. питання систематизації та уніфікації права, що діяло в Україні, знаходилися у центрі уваги царизму.

Список літератури:

1. Історія держави і права України / За ред. акад. А.І. Рогожина – Ін Юре, 1996 рік. –Ч.1

2. Історія держави і права України/ За ред. проф. В.Г. Гончаренка – Київ, Вентурі,1996.

3. Історія дерюави і права україни :навч.посібник /під ред.В.Іванова -Київ, Атіка. 2003 р.

4. Історія дерюави і права україни: навч.посібник /під ред. П.Музиченко- Київ, Знання. 1999р.

5. Історія дерюави і права україни /під ред.проф.Я.Ю.Кондратьєва –Київ, 2000р.

6.Історія держави і права України: Хрестоматія. – Київ, 1996.

7.Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик В.Й. Історія держави і права України – Львів, Світ, 1996.

8. Нелин А.И. Собрание малороссийских прав 1807 года, его содержание и значение. – Київ – 1990.

9.Собрание малороссийских прав 1807. – Київ – Наук думка, 1993.

10.Хрестоматія з історії держави і прав України: У 2т.–Київ–Ін Юре,1997.

11.Ткач А.П. Кодификация, памятники й основные черты права Украины второй половины ХVIII – первой половины XIX ст. – Київ, 1969.

12. Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. – Київ 1968 рік.

1 Хрестоматія з історії держави і прав України: У 2т. – Київ – Ін Юре, 1997.. стор.222.

1 Історія держави і права України під ред.П. Музиченко. Київ,99р,стор.289.

Loading...

 
 

Цікаве