WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Кодифікація права України XVIII ст. - Курсова робота

Кодифікація права України XVIII ст. - Курсова робота

Друга частина -"Закони цивільні", в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності, зобов'язувальне і сімейне право.

Третя частина -"Закони про судові обряди, про судочинство і про захо-ди цивільних стягнень". Частина складалася з трьох книг і включала 896 статей. Вони визначали порядок проведення цивільного судового процесу.

Частини Зводу поділено на книги, розділи, глави, відділення і парагра-фи. Проект мав такі додатки: хронологічний покажчик джерел, використаних для складання зводу; алфавітний предметний покажчик; алфавітний покажчик пояснення термінів.

Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити місцеве законодавство нормами загальноросійського права. Звід побудовано так, що російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регу-лює найбільш важливі суспільні відносини, а місцеве право — як таке, що ре-гулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентич-ності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів західних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Право-бережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імпе-рії законодавства, в якому не було місця для місцевих законів.

4. "Звід законів Російської імперії" редакції 1842р. тайого вплив на право України.

У 1826 р. кодифікаційну комісію замінило Друге відділення імператор-ської канцелярії, результатом діяльності якого стали "Полное собрание зако-нов Российской империи", публікація якого почалася у 1830 р., та "Свод за-конов Российской империи", що почав виходити з 1833 р.

Звід являв собою зібрання чинних на час його видання законодавчих актів, розміщених у тематичному порядку. Акти подавалися в орфографії XIX ст., виключалися не чинні норми, усувалися суперечності, здійснювало-ся редакційне опрацювання текстів, відкидалися частини норм, які кодифі-катори вважали несуттєвими. Система Зводу була затверджена Державною Радою 10 січня 1832 р.

Основу структури Зводу становив поділ права на публічне і приватне, що ґрунтувався на передових західних концепціях, які йшли від римського права. Звід було видано в 15 томах, об'єднаних у 8 книг.

Книга 1-ша включала переважно закони про органи влади й управління та державну службу, 2-га – статути про повинності, 3-тя – "устав казенного управлення" (статути про податі, мита, питтєвий збір та ін.), 4-та – закони про стани, 5-та – цивільне законодавство, 6-та – "устави государственного благоустройства" (статути кредитних установ, статути торговельні і про промисловість та ін.), 7-ма – "устави благочіния" (статути про народне про-довольство, громадське піклування, лікарський статут та ін.), 8-ма – закони кримінальні. Наголошувалося, що така структура Зводу має залишатися навіть у разі зміни змісту окремих законів. Цього принципу дотримувалися в усіх наступних перевиданнях Зводу (1842 і 1857 р.). Будучи у своїй основі феодально-кріпосницьким, Звід, завдяки його упорядникам на чолі зі Сперан-ським, певною мірою враховував інтереси буржуазії, яка розвивалася. Це особливо помітно в системі і змісті 10-го тому Зводу, присвяченого цвільно-му законодавству.

У 1840-1842 pp. на території України, що входила до складу Росії, було введено в дію "Свод законов Российской империи".Це призвело до уніфіка-ції системи джерел права, що діяли в Україні, і виключило застосування норм права, які діяли до цього. Було прийнято рішення зберегти тільки окремі особливості в законах про стани і в цивільних законах. На Правобережну Ук-раїну поширювалося виключно російське законодавство. Лише на території Чернігівської і Полтавської губерній законом допускалася дія норм місцевого цивільного права, але лише тих, що увійшли до "Свода законов Российской империи". Таких норм налічувалося 53 з 3979 статей. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.

10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі регламен-тувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій — норми ци-вільного права. Книга друга містила норми, які регулювали право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третійкнизі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Норми четвертої книги регу-лювали порядок складання, здійснення, виконання, забезпечення і припинен-ня договорів.

Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та його захисту, а також поняття і зміст права володіння і форми його захисту. Поняття права власності дається вперше в російському праві. Воно визнача-лось як " право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і

потомственно". 1

Це право у деяких випадках обмежувалося сервітутами, відомими ще з XVIII ст. Захистом закону користувалося не тільки право власності, а й право володіння, яке розглядалося як особливий правовий інститут.

З'явилися нові пункти у зобов'язальному, спадковому і сімейному праві, але загалом залишено чимало від старого. Так, заборонялося заповідати родо-ве майно, за винятком випадків, коли володілець родового маєтку був без-дітним. Тоді він міг заповідати майно одному з близьких або далеких роди-чів. Чоловік мав право особистої влади над дружиною. Вона повинна була йти за ним, коли він переселявся, змінював місце служби тощо. Чоловік міг вимагати здійснення цього права через поліцію. Паспорт дружині видавався поліцією тільки за згодою чоловіка. Дорослі діти, які проживали з батьками, не мали права вступати у зобов'язання і видавати векселі без згоди батьків.

У зобов'язувальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів. У першій половині XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні полягала у наданні власникам вотчин права продавати їх у випадку, коли вони силою договору чи судового рішення знаходяться у тимчасовому володінні третіх осіб.

У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечення матеріальних інтересів спадкоємців з виключними правами людини.

Порівняно зі скасованим в Україні Литовським статутом правова сис-тема за Зводом законів Російської імперії мала сучасніший характер, хоча за-галом залишалася феодальною. Вихідним положенням регулювання цивільних правовідносин була нерівна правоздатність та дієздатність за ознакою станової, національної, релігійної приналежності, за статтю, місцем прожи-вання, приналежністю до законно- або незаконнонароджених тощо. Реакцій-ність таких пунктів правового регулювання відверто проявлялась у тих нор-мах, що закріплювали безправ'я кріпосних селян і міських низів. Якщо дворя-ни мали право володіти нерухомим майном і кріпосними людьми, то селя-нам, які отримали свободу, було заборонено виділятися з общин, закріплюва-ти за собою у приватну власність наділ, який знаходився у їх користуванні

5. Право України в першій половині XIX ст.

Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально–кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин.

У той самий час царизм, ліквідувавши гетьманську державність і запро-вадивши російську систему адміністративного управління на українських землях, прагнув відмінити і систему права, що діяла в Україні. Для цього бу-ла використана кодифікація, що розпочалася в Російській імперії на початку XIX ст. і тривала до середини XIX ст. Всі роботи по кодифікації українсько-го права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Росій-ської держави. Офіційний привід кодифікації місцевого права України пов'язувався з необхідністю упорядкування норм, що діяли в Лівобережній і Пра-вобережній Україні, а також максимально наблизити правові системи Украї-ни і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства.

Перша половина XIX ст. була останнім етапом офіційного існування ук-раїнської правової системи, дії українського законодавства, інших юридич-них норм, які раніше визнавались Російською імперією.

Всі роботи по кодифікації українського права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Російської держави.

Цивільне право.

Головними джерелами цивільного права були 10-й том Зводу законів Росій-ської імперії, а також частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року.

Цивільно-правові норми "Сільського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але їхнє застосування було обмежене підсудністю справ, з більшої частини яких позови не перевищували 15 руб.

Після звільнення селян від кріпосної залежності поширилося коло суб'-єктів застосування цивільного права, оскільки селяни були виключені з пере-ліку об'єктів власності. В законах про стани були перелічені надані їм осо-бисті та майнові права. Проте селяни не могли вільно розпоряджатися зе-мельними наділами. Більшість угод, пов'язаних із землею, укладалися лише з дозволу сільської громади.

Зобов'язувальне право після реформи базувалося на принципі договірної свободи, але цей демократичний принцип не завжди здійснювався на практиці.

Виходячи з правової традиції, на Правобережжі допускалося право влас-ності дворян-татар (нехристиян) на кріпаків, придбаних до введення загаль-норосійського законодавства. Право дворян розпоряджатися нерухомою власністю не мало обмежень. Кріпосний стан селян визначався не тільки по-ложеннями, закріпленими у "Своде законов Российской империи", а й сеймо-вими постановами про пожалування селян, а також судовими рішеннями. Звід встановлював на Правобережній Україні більш високий вік настання дієздатності.

Loading...

 
 

Цікаве