WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Класичні та геополітичні уявлення про державу - Курсова робота

Класичні та геополітичні уявлення про державу - Курсова робота

2. Класичне геополітичне уявлення про державу

У наукових колах існує два підходи до розуміння геополітики - класичний, традиційний підхід і сучасний, розширений підхід.

Провідне місце в детермінації міжнародної політики тої чи іншої країни, за трактовкою засновників цієї науки, відводилося його географічному чиннику. Йдеться перш за все про відмінність між політичною географією та географічною політикою. Проаналізовано, що найбільш адекватне розмежування між їхніми предметами, на думку здобувача, дає класик геополітики Карл Хаусхофер, який встановлює, що політична географія розглядає державу з точки зору Простору, а географічна політика – Простір з точки зору держави. Тобто геополітика, на його думку, це вчення "про географічну обумовленість політики".

При такому підході (Дж. Паркер, Ф. Ратцель, К. Плешаков, С. Бабурін, П. Сорокін, В. Разуваєв та ін.) зміст геополітики бачився у висуванні на передній план просторового і територіального начала, який є, на думку здобувача, обмеженим, оскільки абсолютизує логічний фактор і нехтує історичним підходом, що і зумовлює труднощі в практичному формуванні і здійсненні сучасної української геополітики як "легалізації стратегічних, національних інтересів держави". Геополітику в традиційному контексті доречно розглядати як науку про вплив географічного середовища на політичне життя держав. При цьому географічний простір знаходиться у підлеглому становищі по відношенню до держави, яка активно використовує його для реалізації своїх цілей та інтересів. Прикладом такого підходу можуть служити новітні визначення українських авторів. На думку укладачів "Політологічного енциклопедичного словника", геополітика - "політологічна концепція, що вбачає у політиці (головним чином зовнішній) тієї чи іншої держави засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність (обмеженість) природних ресурсів, клімат кількість і густоту населення і т.ін.". У "Політичній географії з основами геополітики" львівського професора С. Трохимчука геополітика визначається як "погранична між географією і політологією наука, яка виявляє, вивчає і прогнозує внутрішню і зовнішню політику держав, враховуючи їх географічне положення, природні умови і ресурси, поведінку сусідніх країн, історію та менталітет народу". Спільним для цих визначень є те, що головне завдання геополітики вони вбачають у виявленні та дослідженні двосторонніх відносин між політикою (як внутрішньою, так і зовнішньою) держави і тим географічним середовищем, в якому функціонує держава.3

Таке розуміння геополітики складалося поступово, починаючи з рубежу ХІХ-ХХ ст. Вперше вжив термін "геополітика" в 1916 р. швед Рудольф Челлен, який вважав її основним завданням вивчення держави, як географічного організму. Наріжним каменем геополітики було поняття експансії, тобто завоювання військового, політичного чи економічного контролю над відповідними територіями, що виступає матеріальним вираженням боротьби за виживання держави.

Значний внесок у розвиток геополітичних ідей наприкінці XIX - першій половині XX ст. зробили представники океанічного напряму геополітики в особі американського адмірала Альфреда Мехена (книга "Вплив морської сили на історію", 1890 p.), англійського вченого сера Хальфорда Маккіндера (праці "Географічна вісь історії", "Світове коло і завоювання світу") і професора Йєльського ун-ту Ніколаса Спайкмена (монографія "Американська стратегія у світовій політиці. Сполучені Штати і баланс сил"). В основу їх концепції був покладений принцип антагонізму міжнародних відносин, який виражається у постійній боротьбі морських держав проти сухопутних, причому світове панування належить саме морським державам. Морська могутність досягається ефективним поєднанням військового і торгового флотів і військово-морських баз. Передумови для цього створюються відповідним географічним положенням країни, природними ресурсами і кліматом, протяжністю території, чисельністю населення, національним характером і державним устроєм.

3. Рацтель про геополітику

Німецький політичний географ Фрідріх Ратцель і засновник Інституту геополітики в Мюнхені та "Геополітичного журналу" генерал Карл Хаусхофер впродовж першої третини XX ст. обгрунтували так званий континентальний напрямок геополітики. Їхні ідеї "життєвого простору", "сили і простору", "простору і розташування" були взяті на озброєння нацистами.

Незважаючи на культурну гетерогенність людства та на різний рівень розвитку окремих народів світу, Ратцель вказує, що у них у всіх у вигляді фундаменту лежить спільність самих головних здобутків культури.

Вже із самої методології органіцизму логічно повинен випливати висновок про гомогенну природу людства. З погляду природодослідника всі люди, які населяють планету, незалежно від рівня їхнього розвитку, незважаючи на географічні відмінності їх розташування, є особинами одного виду. Людство має цілком конкретну структуру своєї будови. Уже від сивої давнини воно поділяється на три раси, які є різновидами одного цілого. Кордони між ними сильно стерті через те, що люди є істотами, що перебувають у постійному русі. Тому людство має багато перехідних расових груп. Можливість визначити епіцентр розташування всіх трьох рас дає змогу зробити припущення про просторово-кліматичну природу їх відмінностей, коли довготривалий адаптивний період окремого існування виробив наявні сьогодні характерні ознаки. Отже, за низкою зовнішніх рис можна (хоч досить умовно) говорити про спільного пращура кожної окремо взятої раси, тобто про кровну спорідненість їх.

Рух за межі свого проживання, що постійно стимулювався обмеженим простором, приводив до постійних сутичок між ними. Особливо загострилася боротьба між расами після перших навколосвітніх експедицій, що були продовженням політики зовнішньої колонізації низки європейських країн.

"Ця нездатність рас жити мирно одна біля одної відноситься до своєрідних властивостей природи людини. Біла шкіра витісняє червону, довге волосся оголошує війну хвилястому. Не зовнішніми ознаками, що нібито одне одного заперечують, не різницею у здібностях вартує пояснювати цю дивну схильність людської природи, а, найперше, ненавистю до всього чужоземного; тільки згодом та чи інша теорія... прагнула виправдати цю вроджену ненависть."4

Коментує вчений і поширені в його час ідеї про меншовартісність мішаних раc. Цьому переконливо суперечать історичні факти, бо дуже часто носіями культури виступали саме мішані раси. Так, наприклад, стародавні елліни є мішаниною елементів світлої європейської раси із окремими представниками темних південно-європейських, західно-азійських і північно-африканських племен. Тут, розмірковує Ратцель, очевидно, важливішим є не саме змішування, а з ким воно відбувається, що нового і корисного приносять у життя нації асимільовані нею інородці. Важливішим є питання, чи посилюють вони її, чи ослаблюють, чи піддаються вони асиміляції взагалі.

"Для розвитку нації дуже важливо, щоб цей постійний притік нових елементів не супроводжувався відповідним виділенням із себе. У цьому відношенні виявляється велика перевага впливів, що змінюють дану расу у порівнянні з тими, що сприяють її чистоті". Бо перші з них сприяють її розвиткові.

Розмірковуючи над природою людини, її розвитком та залежно від просторового розташування, Ратцель навіть назвав один із параграфів своєї "Антропогеографії" "Людина як частина поверхні Землі". І хоча людина не може бути визнана за істоту, цілковито віднесену до Землі, все ж вона "створена із землі, і її складові частини розвивалися у нескінченному рядові поколінь одного походження, у безпосереднім зв'язкові із землею." Організми споживали органічні та неорганічні речовини як їжу, і немає на Землі такої речовини, яка не була б втягненою у цей процес тотального споживання живими істотами.

Важливий у концепціях класичної геополітики термін "ґрунт" Ратцель пояснює читачам як "довкілля" у найширшому сенсі цього слова, сюди він зараховує і повітря, і світло, і небесне склепіння, що відображене в його душі. Вплив довкілля відображений у релігії та науці, поезії та традиційно культурних вартостях. Порівняємо хоча б землероба і кочівника, мешканця низин і горянина, а також території їх проживання, клімат, рослинний та тваринний світи, форми господарювання, і ми побачимо, як буквально конкретний ґрунт детермінує людині напрямок її розвитку. Ґрунт із самого себе ліпить людину, її фізіологію та психологію, ніби підкоряючись невидимій силі небес.

"Положення, простір і межі людства та окремих народів – все детермінується поверхнею Землі, і вже положення і контури окремих її частин позначають ті відмінності, які мусять колись виявитись в тих племенах, які їх населяють.

Висновок

Органіцизм означає переважання соціальних відносин над психофізичними якостями індивідів, що визначає сутнісні властивості економічної системи. "Органічний" підхід поділяли також деякі представники класичної школи, але ні в кого з них, крім К.Маркса, ця ідея не займала центрального місця. Особливістю системи географії Ф.Ратцеля є його спроба синтезувати філософію органіцизму, сучасні йому соціально-економічні та політичні концепції універсалізму на основі географії у найширшому її розумінні для описання нової реальності, яка виникла. Сьогодні це б звучало як спроба створення наукового світогляду, в основу якого покладено глобальне бачення світу.

Таким чином в останні роки все більш впливовим стає широке тлумачення геополітики, яке знайшло найповніше вираження в книзі французького соціолога П'єра Галуа "Геополітика" (Париж, 1990). Під геополітикою мають на увазі сукупність фізичних і соціальних, матеріальних і моральних ресурсів держави, що складають той потенціал, використання чи навіть наявність якого дозволяє їй досягнути своїх цілей на міжнародній арені. В сучасних умовах заявляється необхідність узгодженої взаємодії всіх членів міжнародного співтовариства у виробленні та реалізації загальнопланетарної геополітики як позасоціального середовища міжнародних відносин. В основу такої геополітика мають бути покладені інтереси порятунку цивілізації для майбутніх поколінь. Іншими словами, мова йде про створення міжнародної системи з відповідним порядком міжнародних відносин.

1 Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2007. - с.135

2 Кравчук С.А. Теорія міжнародних відносин. – К.: Атіка, 2002. – с.226

3 Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини. Підручник. За ред. А.С. Філіпенка. – К.: Либідь, 2002. – с.145

4 Ратцель Фридрих. Земля и жизнь. Сравнительное землеведение. – М.: АО Брокгауз-Эфрон, – Т.2, 1906. – С.646

Loading...

 
 

Цікаве