WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Утворення Української Народної Республіки. Державний лад і право УНР - Реферат

Утворення Української Народної Республіки. Державний лад і право УНР - Реферат

розміром до ЗО десятин не підлягають "соціалізації". Проте це вже нічого не могло змінити.
Такі ж політичні чинники визначили й долю закону про національно-персональну автономію від 9 січня 1918 p., де йшлося про право національних меншин на "самостійне устроєння... національного життя в межах Української Народної Республіки". Відповідно до закону для здійснення цього права передбачалося, зокрема, укладання спеціальних "національних кадастрів", або іменних списків, відповідних національностей, а остаточне рішення всіх проблем національних меншин, зокрема компетенція, так званих, "Національних союзів" (саме їм, згідно з законом, "виключно належить право представництва даної нації, яка живе на території УНР, перед державними і громадськими установами"), підлягає розгляду і затвердженню українським парламентом.
Однак, незважаючи на всю зовнішню привабливість, цей закон, який інколи характеризують як "прояв великодушності українських політичних лідерів, подію, що не мала прецеденту в історії людства", викликав неоднозначну реакцію в тодішньому суспільстві. Як зауважує Д.Дорошенко, проблема полягала в тому, що серед всіх "запланованих" національних меншин тільки поляки прагнули організуватися на грунті захисту своїх національних інтересів. Найбільш складною виявилася ситуація з російськомовним населенням: "Говорити про якусь великоруську народність, яка жила в Україні відокремленими колоніями, взагалі було дуже важко, бо й мова йшла не за якісь там дійсно великоруські села, вкраплені подекуди серед української етнографічної маси на Чернігівщині, Катеринославщині, Харківщині чи ще десь там, навіть не про робітників Донецьких копалень", які в значній більшості складалися з захожих росіян: мова йшла про насичення більшості міст, яке складалося з зросійщених українців з домішкою природних росіян, які прибували на Україні як урядовці, військові, купці, робітники. "Це все були елементи, які зжилися з російською культурою, виховалися в ній, дорожили нею, були пройняті загальноросійсь-ким патріотизмом... Всі вони зовсім не хотіли визнавати себе на Україні за якусь "національну меншість". Та відокремити всіх цих людей в якусь осібну національність було важко ще й тому, що сьогоднішній "русский" чи "малорос" міг завтра національне усвідомитись і стати вже українцем. Навпаки, сьогоднішній соціаліст-українець, ставши більшовиком, дивився на "український націоналізм" як на щось реакційне і вступав з українським рухом в боротьбу".
В результаті, підсумовує Д.Дорошенко, закон про національно-персональну автономію, яким так пишалися лідери Центральної Ради, вважаючи його зразком того, як треба будувати міжнаціональні відносини, в "дійсності не викликав ніякого признання з боку тих, кого мав ущасливити, - з боку національних меншостей..."
Ще складнішою виявилася доля закону про громадянство від 2-4 березня 1918 p., згідно з яким громадянином УНР визнавався той, "хто народився на території України і зв'язаний з нею постійним перебуванням". Всі інші могли клопотатися про прийняття їх в українське громадянство. Однак таке право реально мали лише ті особи, які постійно прожили три роки на території республіки й ніколи не були помічені в "діяльності, спрямованій проти української державності", причому ця норма не поширювалась на Тих, хто до 1 серпня 1917 p. мешкав за межами У HP і тільки під час війни прожив три роки на території республіки як військовослужбовець або біженець. Крім того, в законі визначалися досить стислі терміни подачі клопотань, пов'язаних з українським громадянством (від З до 6 місяців з дня опублікування закону), а також дозволу на перебування в Україні іноземців і тих, хто відмовився від українського громадянства (знов-таки від 3 до 6 місяців).
Закон про громадянство викликав обурення насамперед фахівців-юристів. Професор Б.Кістяковський заявив таке: "Якщо цей закон вийде, то я, як українець-патріот, побоюсь, як би українська державність себе не скомпрометувала". Міністр судових справ У HP С.Шелухін визнав, що закон "складений поспіхом".
Незабаром з'явилися два альтернативні проекти нового закону про громадянство. Перший від імені єврейської фракції був внесений 20 квітня й передбачав практично нинішній "нульовий" варіант - громадянами УНР визнавалися всі без винятку піддані колишньої Російської імперії, що народилися на території України або на день опублікування цього закону постійно жили на її території. Інший проект був підготовлений комісією міністерства судових справ. Відповідно до нього під громадянством УНР розумілася "державноправова належність людини до Української держави, що утворює права і обов'язки громадянина". Стаття 4 визнавала громадянами УНР "всіх російських підданих, що перебували осіло на Україні до 19 липня 1914 року". Особи ж, "які оселилися після 19 липня 1914 року і проживали на території УНР до оголошення цього закону, коли хто з них схоче стати громадянином Республіки, повинні протягом двох тижнів з дня одержання закону подати заяву місцевому комісару".
Слід упом'янути і закон про державну символіку. Він мав цікаву передісторію. У листопаді 1917 p. з ініціативи Генерального секретарства освіти під головуванням М.Грушевського відбулася нарада, яка розглянула питання про державний герб України. Як згадує М.Гру-шевський, ця нарада мала "чисто теоретичнийхарактер" - йшлося про конкурс в цій справі. Серед варіантів гербів були традиційні. М.Грушевський звертає увагу на три основних символи: "гарно сти-лізований геральдичний знак неясного значення, щось вроді тризубця ще з часів Київської Русі", "пізніший київський герб, як його бачимо на печатках київського магістрату XVII-XVIII вв.- лук або арбалет, самостріл", і, нарешті, "козак з мушкетом і шаблею" як герб козацького війська. Однак тоді вони не "пройшли".
М.Грушевський вважав, що гербом України міг би стати "як символ творчої мирної праці золотий плуг на синім тлі". Навколо плуга голова Центральної Ради пропонував розмістити "знак старої Київської держави Володимира Великого", герби Галицько-Волинсь-кого князівства та Гетьманщини ("козак з мушкетом"). Внизу, під плугом, мали бути розміщені герби Києва і Львова, а вгорі - голуб з оливковою гілкою. "Взагалі, - писав М.Грушевський, - хотів би я в атрибутах нашого герба бачити якнайбільше підчеркнений культурний, творчий, об'єднавчий характер нашої нової республіки".
Проте більш злободенні проблеми відсунули геральдичні пошуки на другий план, до того ж змінилася й позиція М.Грушевського, який, навпаки, вирішив повернутися в минуле. Отож, 12 березня 1918 р. Мала Рада затвердила "Володимирів тризуб" державним гербом УНР.
Паралельно продовжувалася робота над проектом конституції УНР. 12 листопада VII сесія Центральної Ради на своєму засіданні заслухала доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Згадує її й IV Універсал, де сказано, що Установчі збори мають ухвалити конституцію й закріпити в ній "свободу, порядок і добробут на тепер і на будучі часи".
Та історія, як відомо, повернула все по своєму, і конституцію ухвалила Центральна Рада. Це сталося 29 квітня 1918 p., тобто в останній день її існування.
Перший же погляд на конституцію переконує в тому, що вона позбавлена будь-якого ідеологічного чи пропагандистського забарвлення. Вражає те, що у вирі політичних пристрастей народився такий нейтральний документ, де
Loading...

 
 

Цікаве