WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Утворення Української Народної Республіки. Державний лад і право УНР - Реферат

Утворення Української Народної Республіки. Державний лад і право УНР - Реферат

компетенцій" органів місцевого самоврядування.
Військове будівництво. Ще до утворення УНР Центральна Рада здійснила значну роботу по українізації військових формувань як на території України, так і на фронті, хоча її лідери і стояли на позиціях створення не регулярної армії, а народної міліції. З цього питання в Україні йшла гостра політична боротьба.
Незабаром після утворення УНР для керівництва військовим будівництвом було створено Генеральне секретарство військових справ, яке 12 листопада стало до роботи. Очолив його С.Петлюра, однак наприкінці грудня він подав у відставку, й на цій посаді його замінив М.Порш.
У тому ж листопаді Генеральне секретарство військових справ прийняло рішення утворити Генеральний військовий штаб, до складу якого входило кілька управлінь, зокрема військово-політичне та інтендантське, і відділів (організаційний, загальний, військово-комісаріатський, артилерійський, зв'язку) та спеціальна комісія, що мала вирішувати проблеми офіцерів-українців, які служили в російській армії й залишилися "без роботи". М.Порш видав спеціальний наказ згідно з яким до українського війська приймалися лише "офіцери, що були родом з України".
Паралельно закладалися правові основи військового будівництва. Так, 23 грудня з'явився закон "Про відстрочення призова на військову службу і відкомандирування з неї громадян Української Республіки", потім - закон "Про утворення Комітету по демобілізації армії" і, нарешті, 16 січня - тимчасовий закон про утворення українського народного війська, який остаточно закріпив перемогу тих, хто виступав за загальне озброєння народу. Відповідно до цього закону тодішню армію належало демобілізувати й замінити народною міліцією для оборони від зовнішнього ворога, причому до прийняття остаточного закону мав розпочатися набір інструкторів, які після відповідної підготовки приступили б до організації народної міліції. Реальні події показали всю ілюзорність подібних планів, коли під час муравйовського наступу на Київ виявилося, що Центральній Раді не вистачає регулярної армії.
Після того, як на початку березня 1918 p. Центральна Рада повернулася ло Києва, її військову концепцію було змінено. Було проведено реорганізацію Генерального військового штабу, а у квітні військове міністерство й Генеральний штаб виробили новий план організації армії на основі територіального набору. Українська армія мала складатися з 8 корпусів піхоти і 4 корпусів кінноти. Розроблялися й інші заходи (зокрема, план призову, який мав розпочатися восени), спрямовані на формування регулярної армії. Крім того, Центральна Рада прагнула розв'язати питання, пов'язані із соціальним захистом військовослужбовців. Так, 16 квітня Генеральне Писарство надіслало Центральній Раді законопроект про допомогу сім'ям військовополонених.
Та було вже пізно. Однак не варто причини загибелі Центральної Ради шукати лише в її прорахунках на військовій справі - вони тільки поповнили низку фатальних помилок, що їх допустила Центральна Рада за свою недовгу історію.
"Чинності властей по охороні революції". Організація, що сьогодні визначається узагальнюючим терміном "спеціальні служби", теж була уразливим місцем в діяльності Центральної Ради, хоча й привертала увагу її лідерів ще до утворення УНР.
Під час жовтневих подій у Києві гасло "захисту революції" вийшло на передній план. Спочатку цією справою займався, так званий, Революційний комітет охорони революції на Україні, який було створено за рішенням Малої Ради 25 жовтня. Серед прийнятих ним за кілька днів існування актів можна виділити "Обов'язкову постанову", якою, зокрема, заборонялися "зібрання і віча під відкритим небом і всякі інші виступи на вулиці".
Майже одночасно Мала Рада видала постанову "Про загальне керівництво чинностями властей по охороні революції", згідно з якою ці функції покладалися на Генеральний Секретаріат, той, у свою чергу, мав "спиратися на органи революційної демократії". Крім того, при Головному начальнику Київського округу утворювалася комісія для "того, щоб ні одне розпорядження виходило без її затвердження". До її складу входили по одному представнику від Генерального Секретаріату, Українського Генерального військового комітету. Ради III Українського військового з'їзду, Київського міського самоврядування.
Для виконання цієї постанови Генеральний Секретаріат утворив при Генеральному секретарстві внутрішніх справ "особливу комісію з представників відомств, до якої перейшли справи по охороні порядку та спокою на Україні". В інформації Генерального Секретаріату з цього приводу містився заклик "по всіх справах, що торкаються охорони порядку на Україні, звертатися до комісії". Було опубліковано й затверджено Генеральним Секретаріатом "Правила приїзду до Києва під час теперішньої війни в зв'язку з загальним планом розгрузки Києва".
Інша справа, що відповідні органи як в центрі, включаючи й сам Генеральний Секретаріат, так і на місцях не мали реальних сил і можливостей для здійснення своїх повноважень, і заклики встановити порядок не давали позитивних результатів.
Отож, не дивно, зазначав з цього приводу В.Винниченко, що населення "шукало якихось засобів рятунку", а це, на його думку, цілком природнім шляхом призвело до організації, так званого, "вільного козацтва". В.Винниченко тримався досить ідеалізованої точки зору на ці формування. "Найбільш свідомий, політичне й національне, елемент села, - писав він, - брав на себе завдання охорони порядку й ладу в своїй околиці".
Втім не тільки романтичні почуття, а цілком практичні міркування визначили інтерес лідерів Центральної Ради до формування "вільного козацтва" та їх прагнення повернути його у річище загального державотворчого процесу. Це засвідчує, зокрема, Декларація Генерального Секретаріату від 12 жовтня 1917 р., в якій наголошувалося, що в умовах "епідемії грабежів, самосудів, анархістських виступів безвідповідальних груп" найкращим засобом боротьби з цим лихом слід вважати активну самодіяльність і самооборону населення.
16-19 жовтня в Чигирині відбувся з'їзд вільного козацтва, який ухвалив "обрати Генеральну Козацьку Раду з Наказним Отаманом на чолі" (ним став П.Скоропадський), а також "скликати губерніальні з'їзди, щоб обрати кошових отаманів, з старшиною, що надасть організованості і сили козацькому рухові". Намічена з'їздом структуравільного козацтва мала такий вигляд: "Село нехай гуртується з селом, волость - в курінь, повіт - в полк, губернія - в кіш, з сотенними, курінними, полковими та кошовими отаманами і старшиною на чолі. Всі козаки нехай озброюються і додержуються військового строю...'"". З'їзд також обговорив статут вільного козацтва, затверджений Генеральним Секретаріатом 26 листопада, згідно з яким вільне козацтво ставило за мету забезпечення спокою в Україні.
З метою підтримання громадського порядку формувалися також міліцейські структури. Вільним козацтвом і міліцією "відало" одне й те саме секретарство внутрішніх справ. На початку січня 1918 p. проблеми "вільного козацтва" перейшли до компетенції секретарства військових справ.
Якщо ж спробувати дати узагальнюючу характеристику каральної політики Центральної Ради, то вона від самого початку була двозначною. Очевидним є факт, що Центральна Рада не залишила кривавого сліду в історії, навпаки, можна навести чимало прикладів її повної безпорадності. Так,
Loading...

 
 

Цікаве