WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Інтелектуальна власність при управлінні інноваційними проектами - Курсова робота

Інтелектуальна власність при управлінні інноваційними проектами - Курсова робота

Отже, під час підготування інноваційного проекту, формуючи портфель інтелектуальної власності на основі внесеної ділової інформації, необхідно ретельно уточнити правовласника отриманих раніше результатів і за змоги зареєструвати виняткові права на них.

2. Особливості правової охорони результатів наукових досліджень і розробок, виконаних до здобуття Україною незалежності

До проголошення Україною незалежності майже всю науково-технічну продукцію створювали за рахунок централізованого фінансування. Науково-технічні організації, у яких її створювали, незалежно від їхньої організаційно-правової форми не мали права самостійно вводити такі розробки в цивільний обіг.

Для комерціалізації результатів зроблених раніше досліджень і розробок необхідно мати докази, що підтверджують права на такі результати. Поки що це залишається досить актуальним, адже дуже багато чого з наявного нині на ринку технологій, починали розробляти до проголошення незалежності й за державні кошти. Це відбито в звітах і відповідних фінансових документах, що їх завжди можуть знайти зацікавлені особи. Тому краще заздалегідь укласти договір з ВНЗ або НДІ, де починали розробку, про передання її для Комерціалізації. На цьому етапі простіше домовитися про малу частку, ніж потім, після досягнення комерційного успіху. Це буде тільки договір про частку материнської організації в майбутньому підприємстві. Договір про передання прав на стадії "відокремлення" ВІД материнської організації часто не має істотного матеріального значення, тому що комерційно значущих результатів ще не отримано й наявні патенти не захищають продукції, яку планується випускати. Утім трапляються винятки, коли в материнській організації було отримано базові патенти, що послужать основою для подальших удосконалень.

Як відомо, права на результати досліджень і розробок за українським законодавством можуть виникнути за законом або за договором. Цивільний кодекс України, що регулює відносини власності при створенні об'єктів права інтелектуальної власності надає права як авторові, так і роботодавцеві. Автор може одержати всі права тільки в тому разі, якщо роботодавець відмовиться на його користь протягом чотирьох місяців після одержання від автора інформації про нове технічне рішення. Причому бажано оформити відмову письмово: хоча законодавство цього й не вимагає, але краще підстрахуватися. Всі інші можливості одержання прав випливають з договірних відносин, у які вступають сторони під час створення та передання результатів досліджень і розробок.

Отже, як же бути з НДДКР, що були виконані раніше? Для всіх, хто планує впровадити їх у цивільний обіг, на цей час відповідного механізму законодавчо ще не врегульовано.

Що стосується винаходів, то наразі є змога перетворити авторські свідоцтва СРСР на відповідні патенти України. Це дає змогу закріпити майнові права на винахід за правовласником.

Сучасні тенденції є такими, що держава керується принципом залучення інвестиційних позабюджетних коштів для здійснення правової охорони та введення ОПІВ у цивільний обіг і зняття з уряду не властивої йому функції — комерціалізації результатів науково-технічної діяльності та тягаря відповідних витрат. Основна роль держави — регулювати процеси правової охорони й використовувати ці результати в цивільному обігу.

У встановлених законом випадках держава може примусово в судовому порядку передати право на ОПІВ іншій особі, якщо використання ОПІВ безпосередньо впливає на обороноздатність і безпеку країни або доведення яких до конкретної продукції необхідне для забезпечення державних потреб і цілковито фінансується державою. В інших випадках права на результати науково-технічної діяльності мають закріплюватися за організаціями-виконавцями робіт або третіх осіб, що здатні найефективніше реалізувати їх у цивільному обороті.

Головна проблема при закріпленні прав на результати науково-технічної діяльності, що були створені за бюджетні кошти, полягає в незацікавленості виконавців інформувати про отримані ними результати. Майже кожен виконавець розуміє, що краще про всяк випадок промовчати про отримані результати, ніж потім бути не-вдоволеним, дивлячись на те, як їх використовують або як винагороджують авторів. Розв'язати цю проблему можна тільки з урахуванням інтересу того, хто використовуватиме результати науково-технічної діяльності, що були створені за бюджетні кошти.

Зацікавлений буде лише той суб'єкт господарювання, хто збирається вкладати гроші в подальше розроблення нового продукту або в його збут. Цьому підприємцеві в особі розроблювача, інвестора та інших учасників процесу комерціалізації потрібно запропонувати самому заявити обсяг прав на результати науково-технічної діяльності, які його цікавлять, що частково або цілковито створені за бюджетні кошти і які будуть закріплені за ним. Для нього документ про закріплення за ним обсягу прав буде єдиним джерелом права на об'єкти інтелектуальної власності й одержання всіх переваг, що дають виняткові права при виведенні на ринок нової продукції.

Ніякі жорсткі нормативи реєстрації результатів науково-технічної діяльності не допоможуть у ринковому секторі. Обсяг закріплюваних прав може чітко сформулювати тільки той суб'єкт права, котрий реально їх потребує.

Поки не врегульовано механізму закріплення прав на результати досліджень і розробок, у практиці використовують простий шлях "приватизації" — повторення раніше отриманих результатів за новим договором, але з обов'язковою вказівкою, в кого залишаються ці результати. Не слід недооцінювати результати НДДКР, що були отримані за радянських часів. Деякі з них, наприклад, винаходи в аерокосмічній галузі, є на сьогодні актуальними, якщо не сплинув юридичний термін їхньої дії. Але не слід і перебільшувати значення таких розробок, принаймні через дві причини. По-перше, в таких технічних рішень може бути недостатньою комерційна значущість. Винахідники, як правило, оформляли їх не для продажу прав, а для одержання винагороди, тому, не мудруючи, лукаво описували безпосередньо оптимальний, як їм здавалося, варіант знайдених Технічних рішень і не ховали технологічних секретів. Обійти такі Права досить легко. Найчастіше в таких винаходах застосовується аналогічне з іншими винаходами рішення, але з трохи відмінними Параметрами. Подібну інтелектуальну власність оцінюють низько. По-друге, юридичний термін дії авторських свідоцтв СРСР, отриманих у 1991 p., закінчується в 2011 році, а економічний термін дії патентів на винаходи, за світовим досвідом, становить 10-12 років, тобто він вичерпується в 2003-2005 роках.

Науково-технічну діяльність у нашій країні раніше провадили так, що розроблені технології, прилади, устаткування та інші об'єкти патентували різні організації. Кожна оформляла права на розроблю-вальний нею вузол, а загалом ні в кого не було прав на об'єкт у цілому. Бачачи інтерес інвестора, організації-підрядники починають поводитися як конкуренти. Хтось навіть встигає одержати закордонний патент. Кожен обстоює свій пріоритет. У таких умовах портфель інтелектуальної власності сформувати можна, якщо буде досягнуто попередньої домовленості між колишніми співвиконавцями.

Необхідно також мати на увазі, що у винаходів, які були створені раніше в нашій країні, часто траплявся досить численний склад авторів. Це зовсім не характерно для патентів країн з ринковою економікою. Інвестора такі винаходи наводять на підозру про те, що серед авторів є ті, хто не вніс до винаходу особистого творчого внеску. Тому частіше виявляється доцільніше не обмінювати авторські посвідчення на патенти, а оформляти заявки на нові, але вже з таким обсягом прав, який містив би в собі можливі варіанти розробленого технічного рішення, його модифікації, перспективні вдосконалення. Йдеться про "парасолькове" узагальнене технічне рішення, сфера дії якого надійно захищає від можливих дій конкурентів.

Loading...

 
 

Цікаве