WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Інституційне право Європейського Союзу - Курсова робота

Інституційне право Європейського Союзу - Курсова робота

Бюджетні повноваження. Так само, як і законодавчі повноваження, право твердження бюджету, у цей час здійснюється спільно Європарламентом і Радою, причому "влада гаманця" Парламент знайшов ще задовго до створення Європейського Союзу, в 1970- е рр.

Розподіл бюджетних повноважень між двома інститутами Союзу досить своєрідно. І Парламент, і Раду можуть в остаточному підсумку відкинути підготовлений Комісією проект бюджету в цілому: у цьому бюджетна процедура схожа на законодавчу процедуру спільного ухвалення рішення (правда, на відміну від інших нормативних актів, текст бюджету підписує тільки Голова Європарламенту).

В інших випадках між Парламентом і Радою відбувається розподіл бюджетних витрат. Точніше, розподіляються не самі витрати, а повноваження по їхньому санкціонуванню.

Із правом твердження бюджету нерозривно зв'язане повноваження затверджувати звіт про виконання бюджету, що представляється щорічно Європейською комісією. Відповідне рішення приймає Європейський парламент, що діє за рекомендацією Ради, але не зв'язаний нею.

У ряді випадків установчі договори наділяють Парламент правом особистої участі в обговоренні й вживанні заходів виконавчо-розпорядницького характеру. Найчастіше мова йде про право на одержання інформації щодо прийнятих або рішень, що готуються.

Обов'язковому твердженню (вотуму довіри) Європарламенту в цей час підлягає головний виконавчий орган ЄС - Європейська комісія - і окремо її Голова. Парламент - єдиний інститут, що може достроково відправити Комісію у відставку (за допомогою вотуму недовіри).

Європарламент самостійно призначає один з найважливіших контрольних органів ЄС - Омбудсмана Європейського Союзу. Однак, на відміну від Комісії, Омбудсман незалежний від парламентаріїв і може бути достроково відсторонений лише Судом Європейських співтовариств.

До категорії міжнародних договорів, що вимагають згоди Європарламенту, віднесені також деякі інші найважливіші угоди ЄС, а саме:

- угоди про асоціацію із третіми країнами або міжнародними організаціями;

- угоди, які засновують спільні органи Співтовариства із третіми країнами або міжнародними організаціями (до їхнього числа відноситься Угода про партнерство й співробітництво з Україною);

- угоди, що мають "важливе бюджетне значення" для Співтовариства.

Європарламент також інформується про інші міри, пов'язаних з реалізацією положень міжнародних договорів Співтовариства, у тому числі про призупинення їхньої дії або, навпроти, про попереднє застосування ще до офіційного набрання чинності. [17]

Європейська Комісія веде своє походження від Верховного органа ЕОВС, що у рамках першого з Європейських співтовариств здійснював як виконавчу, так і законодавчу функцію. Римські договори про ЄЕС і Євратом наділили законодавчою владою Рада, а надкраїнний виконавчий інститут був названий Комісією.

З 1967 р. Комісія, як і Рада - єдиний орган для ЄЕС, ЕОВС і Євратому - Комісія європейських співтовариств. Дане найменування зберігається в офіційних документах донині, у тому числі в актах, видаваних самою Комісією.

Комісія в західній літературі й засобах масової інформації традиційно характеризується в якості головного виконавчого органа Союзу, а іноді навіть як його "уряд".

Із цією характеристикою в цілому можна погодитися, але з декількома застереженнями:

- по-перше, Комісія має таку якість у рамках Європейських співтовариств, насамперед ЄС - тобто першої опори Союзу (у цьому причина збереження старої назви - Комісія Європейських співтовариств);

- по-друге, виконавчо-розпорядницькими повноваженнями в Союзі володіють також Рада і Європейський центральний банк, вплив яких не слід недооцінювати, особливо в сфері другої й третьої опор і кредитно-грошового регулювання;

- по-третє, Комісія наділяється досить широкими повноваженнями в сфері законодавчої влади, у яких виражається система стримок і противаг на рівні наддержавних інститутів Союзу. [14]

Всі особи призначаються до складу Комісії з урахуванням їхньої загальної компетентності, а їх незалежність не повинна викликати сумнівів.

Важливою гарантією незалежності членів Комісії служить заборона не тільки приймати, але й запитувати інструкції від кого б те не було, у тому числі від країн, громадянами яких вони є. У свою чергу, країнам-членам заборонено вживати будь-які спроби вплинути на членів Комісії при виконанні ними своїх обов'язків. Країни не мають права "відзивати" своїх членів Комісії.

Строк повноважень Комісії в цілому становить нині п'ять років (раніше, до створення Європейського Союзу, він був на рік менше). Дострокове припинення повноважень Комісії (крім випадків добровільної відставки) можливо тільки за рішенням Європейського парламенту, а саме, при винесенні Комісії вотуму недовіри.

Засіб формування Комісії в цей час має деякі подібності з порядком призначення уряду в змішаній (напівпрезидентській республіці), де роль колективного президента виконують спільно уряди країн-членів. Перед тим як дати своя згода, Європарламент заслуховує політичну програму кандидата в Голови ("політичні орієнтири"), по якій парламентарії проводять дебати, а потім виносять свій вердикт. Останній може бути й негативним: у випадку відмови Парламенту в інвеститурі процес формування Комісії вертається до першого етапу. Жодна людина не може стати членом Комісії, якщо проти цього заперечує Голова, затверджений на свій пост Європарламентом. [10]

Єдиними критеріями для призначення на посаду відповідно до Договору про ЄС, служать незалежність і загальна компетентність майбутнього комісара. Вотум довіри Комісії в цілому з боку Європейського парламенту. Після завершення підбора кандидатур уже весь "кабінет" надходить на затвердження Європарламенту. Однак ще раніше, перше ніж винести вотум довіри Комісії або відмовити в такому, парламентські комісії заслуховують кожного кандидата в комісари окремо.

Потім вже затверджений Голова Комісії представляє членів свого майбутнього "кабінету" на пленарному засіданні й оголошує перед Європарламентом програму роботи Комісії.

Парламент має право вирішального голосу не тільки в призначенні Голови, але й окремих комісарів - правом, що мають парламенти далеко не всіх країн, у тому числі й парламентських республіках.

Після того як Комісія в цілому одержала парламентську інвеституру, всі її члени призначаються урядами країн-членів за спільною згодою. Склад Комісії в остаточному підсумку покликаний відбивати волю народів окремих країн ЄС, що виражається через національні уряди, і волю населення всього Європейського Союзу, представником якої виступає Європарламент. Уряди країн-членів більше не можуть самостійно формувати "уряд" ЄС, але й Парламент Союзу сам це зробити не вправі.

Внутрішня організація Комісії як виконавчого органа, являє собою ієрархічну систему на засадах єдиноначальності, що має значні подібності зі структурою національних урядів. [10]

Керує роботою Комісії Голова, якому допомагають його заступники. Наступний рівень утворять комісари, відповідальні за окремі сфери керування. Комісари, а в ряді випадків, безпосередньо Голова і його заступники, направляють роботу генеральних директоратів Комісії, які по своїх завданнях і статусу схожі на урядові міністерства й відомства.

Посада Голови (Президента) Комісії є найбільш високим постом, що можуть займати фізичні особи в організаційному механізмі Європейських співтовариств і Союзу в цілому. Як і Голова Ради (пост, займаний країнами-членами), Голова Комісії здійснює керівні функції не тільки відносно свого інституту, але й стосовно до всього Європейського Союзу.

Якщо Голови Ради в засобах масової інформації іноді порівнюють із президентом Європейського Союзу, то голову Комісії вподібнюють "європейському прем'єр-міністрові".

Серед загальнополітичних повноважень Голови (тобто здійснюваних відносно Співтовариства й усього Союзу) найбільш важливим є офіційне представництво ЄС на міжнародній арені. З питань "коммунітарної" зовнішньої політики Голова від імені Комісії (як інституту, що представляє Європейські співтовариства за рубежем) проводить зустрічі на вищому рівні з керівниками іноземних країн, бере участь у міжнародних конференціях, нарадах "Великої вісімки" і т.д. Він же є одним зі членів "трійки" (поряд з Головою Ради й Високим представником по ОВПБ), що представляє Європейський Союз за кордоном у випадках, коли питання торкається всіх сфер його зовнішньої політики (тобто й "коммунітарну", і ОВПБ).

Голова Комісії разом з Головою Ради приймає довірчі грамоти від глав іноземних дипломатичних представництв, акредитованих при Європейських співтовариствах. [10]

Кожний "рядовий" член Комісії є посадовою особою, що з доручення Голови здійснює загальне керівництво конкретною галуззю або групою галузей. Комісарам підзвітні відповідні генеральні директорати або інші служби Комісії, хоча формально їх очолюють інші особи (генеральний директор або начальник служби).'

Loading...

 
 

Цікаве