WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Інституційне право Європейського Союзу - Курсова робота

Інституційне право Європейського Союзу - Курсова робота

Практично будь-який законопроект у національному парламенті проходить свого роду перевірку на відповідність міжнародному стандарту. Особливо це відноситься до сфери прав людини і його основних свобод. [5]

А якщо держава офіційно взяла участь у міжнародному правовому акті, то норми цього акту найчастіше мають пряма дія в рамках внутрішнього правопорядку. Для ЄС це тим більше вірно, оскільки конституції країн, його тридцятилітніх, визнають примат права міжнародного над внутрішнім.

Таким чином, говорячи про джерела майже будь-якої галузі внутрішнього права, варто визнати такими загальні принципи й певні норми міжнародного права. Природно, далеко не всі погодяться з подібною точкою зору, але не можна не бачити тенденцію в цьому напрямку. І дійсно, загальна світова інтеграція країн і народів не може не впливати самим прямим образом на розвиток внутрішніх правопорядків у цих країнах і народи.

Постанови - це акти, видавані СМ і ЄК "відповідно до положень" Договору 1957 р. (ст. 189). Мають пряме застосування на всій території ЄС. Іншими словами немає необхідності приймати додатково які-небудь внутрішні акти в державах - членах ЄС, якщо сама постанова не пропонує цього. Постанови з моменту їхнього видання вже є частиною внутрішнього права членів ЄС.

З іншого боку, відзначене зовсім не означає, що постанова повинна обов'язково застосовуватися у всіх державах ЄС. Вона застосовується в міру необхідності. Якщо такої не спостерігається, то юридична чинність постанови відкладена.

Договір 1957 р. ст.ст. 190 і 191 передбачає дотримання ряду формальностей, необхідних для набрання постановою чинності. А саме: постанова повинна бути опублікована в Офіційному журналі ЄЕС; повинні бути наведені міркування, що обумовили видання її; до неї повинна бути додана фраза: "Сьогодення Постанова є повністю обов'язковою і має пряме застосування у всіх державах-членах".

Здавалося б, все ясно. Але бували випадки, коли держави йшли на видання власних правових актів як би в розвиток прийнятої постанови, але маючи на увазі щось іншому, вигідне національному бізнесу. А нам відомо, як шляхом підзаконних актів можна серйозно спотворити волю законодавця. Відповідно ЄСП у справі ЄК проти Італії в 1973 р. виніс рішення, що "всі методи імплиментації, які мають як результат створення перешкод прямому застосуванню Постанови Співтовариства й ставлять під загрозу його одночасне й однакове застосування на всій території Співтовариства, не відповідають Договору".

До питання прямого застосування правових норм ЄЕС ЄСП звертався й у багатьох інших випадках. І справа начебто б для розуміння не складна, але суть у тім, що держави-члени ЄЕС в особі їхніх органів дуже неохоче позбавляли себе повноважень із питань, як здавалося, їхньої внутрішньої компетенції.

Директиви - це правові акти, які у відповідності зі ст. 189 Договору ЄЕС можуть видавати СМ і ЄК Союзу. Кожний такий акт "має обов'язкову чинність для досягнення результату в державі-члені, до якого він адресований, але національні влади зберігають вибір форми й методу його застосування".

Таким чином, на відміну від постанови директива, що не має прямої дії, припускає дію з боку держави-члена. Держава зобов'язана вжити заходів протягом певного часу. Нормативні акти держави не обов'язково відтворюють формулювання директиви. Головне - забезпечити її повне виконання. Передбачається, що державні акти дадуть громадянам і юридичним особам ясне представлення про їхні права й обов'язки у зв'язку з директивою, а національним судам - основу для розгляду конкретних справ.

Рішення - це окремі акти ЄК, пов'язані з конкретними діями осіб (фізичних, юридичних) або держав - членів ЄС. Вони обов'язкові відносно адресата й не вимагають додаткових заходів з боку національних органів. Для національних судів рішення ЄК - це норма права.

Приклади рішень: ЄК неодноразово вказувала державам-членам на неприпустимість сприяння національним підприємствам у порушення ст.ст. 85 і 86 Римського Договору про справедливу конкуренцію. У такий же спосіб вказівка може бути звернене до конкретної компанії, що, на думку ЄК, порушує зазначені статті Римського Договору. [11]

Основних правових актів (договорів), що лежать в основі ЄС, усього сім.

До них відносяться у вигляді своєрідних додатків і доповнень ряд нормативних актів, що деталізують і розвивають їх. Але основні акти містять все-таки положення, досить загальні за формою. Звідси випливає велика роль тієї інстанції, що покликана їх інтерпретувати, добиваючись однакового розуміння й застосування їх у державах - членах ЄС. Такою інстанцією є ЄСП. Причому так уже виходить, що в силу об'єктивних обставин ЄСП повинен був не обмежуватися вузькою інтерпретацією написаного тексту нормативного акту, а в окремих випадках вийти за його рамки. І це не було свавіллям ЄСП, оскільки такі дії в загальній формі передбачені Римським Договором 1957 р.

Отже, основні принципи права наступні:

1. Пропорційність. Цей принцип, безперечно, загальний для всіх систем права. Змінюються тільки формулювання й документи, у яких він закріплений. У Конституції Німеччини записано, що на громадянина державний орган може покладати зобов'язання тільки до рівня, абсолютно необхідного для досягнення мети в інтересах суспільства. Якщо ж цей рівень перевищений, то зобов'язання анулюється.

2. Рівність (недискримінація). Цей принцип включений у сам текст договору ЄЕС. Так, у ст. 7 говориться про неприпустимість дискримінації по ознаці національності, а ст. 119 говорить про рівну оплату праці. Але ЄСП пішов далі зазначеного в Договорі. Фактично він установив, що в рамках ЄЕС не може бути ні в якій формі дискримінації між будь-якими соціальними й іншими групами й особами. Він підтвердив це в ряді розглянутих справ.

3. Захист законних очікувань.

4. Захист основних прав людини. Як основний, цей принцип був закріплений у ряді рішень ЄСП.

5. Забезпечення процедурних прав включає право на справедливий процес і право викласти в ході процесу свою думку. Необхідність у цьому принципі викликається тим, що в п'ятнадцяти державах ЄС різні як правопорядки, так і правові традиції. Десь вони розвинуті в силу історичних особливостей більше, десь менше. Завдання союзного права згладити ці розходження, привівши їх до єдиного знаменника.

3. Перспективи розвитку ЄС

3.1 Огляд Лісабонської угоди

Договір реформування або Лісабонська угода — нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору, що поліпшує Договір про Євросоюз і Договір про становлення Європейського Співтовариства" (англ. Draft Treaty amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community).

Конституційний комітет Європейського парламенту дав "зелене світло" процесу ратифікації Лісабонської угоди. Передбачається, що дана угода спростить механізм прийняття рішень в ЄС. Разом з тим, норми Євросоюзу не стануть більш чіткими та зрозумілими для його громадян.

Європарламентарі наполягають на необхідності ратифікації Лісабонської угоди усіма країнами-членами до кінця цього року. Це дасть змогу громадянам ЄС отримати чітке уявлення про інституційну структруру Євросоюзу та усвідомлено проголосувати на виборах до Європейського парламенту у червні 2009 року. [19]

Саме тому конституційний комітет 23 січня політично "благословив" доповідь представників Європарламенту - іспанського правоцентриста І. Мендеса де Віго та британського лейбориста Р. Корбетта (20 голосами "за" та 6 "проти").

Лісабонська угода демократизує Євросоюз завдяки посиленню ролі Європарламенту та національних парламентів, а також удосконаленню механізмів захисту прав людини через приєднання до угоди Хартії фундаментальних прав ЄС.

Разом з тим, депутати Європарламенту критикують особливі умови для Великобританії та Ірландії в сферах візової та іміграційної політики, а також незастосування положень Хартії фундаментальних прав на території Великобританії та Польщі.

Також європарламентарі шкодують, що Лісабонська угода не набула форми конституції на зразок Європейської конституційної угоди (яка не була ратифікована на референдумах у Франції та Нідерландах у 2005 році).

Представники Європарламенту вважають норми Лісабонської угоди менш чіткими та зрозумілими за норми Європейської конституції. [23]

Для вирішення цієї проблеми парламентарі пропонують урядам країн підготувати свою коротку доступнішу версію Лісабонської угоди у межах інформаційного забезпечення процесу ратифікації.

Новий договір повинен замінити європейську конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади президента ЄС, який обиратиметься на 5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. [20]

Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках верховного представника Євросоюзу з зовнішньої політики.

Loading...

 
 

Цікаве