WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Значення правосвідомості в сучастному середовищи - Курсова робота

Значення правосвідомості в сучастному середовищи - Курсова робота

Є істотні підстави говорити про пристосовну тенденцію розвитку правосвідомості, яка за умов жорсткої суперечності між неправовою реальністю соціальної практики та ідеалами правової держави, що офіційно визнаються, вимушена вдаватися до використання подвійної стандартизації. Традиційною тенденцією розвитку правосвідомості громадян України, яка проходить в своєму розвитку спіралевидний шлях, є зростання її суперечностей, де найважливіша суперечність формується між соціально-правовим ідеалом і соціально-правовою дійсністю. При цьому, виходячи з оцінки стійкого зростання управлінських можливостей держави, за умов стабільного розвитку соціальної системи, протиріччя, що знаходяться в основі цієї тенденції, повинні вирішуватися державою досить ефективно задля створення істотних передумов для адекватного управлінського впливу на становлення та розвиток української правосвідомост27і.

Окрім теоретичного, має істотне практичне значення використання спіралевидної моделі правосвідомості, що дозволяє з більшою або меншою часткою вірогідність прогнозувати розвиток правової системи суспільства, враховуючи не тільки циклічність, але й поступальність соціально-правового процесу.

Автор Дмітренко наголошує на тому, що право і соціальне життя є слабо інтегрованими сферами буття, в правосвідомості українців сформований і продовжує розвиватися алгоритм ухилення від актуальних правовідносин. Але сучасна правова політика в змозі оптимізувати існуючу систему соціально-правових відносин.

Оптимізація правової системи буде успішною у разі обґрунтованого цілями та цінностями сучасної демократії впливу на процес формування і розвитку правової соціалізації громадян України, тобто здійснення такої правової політики, яка буде націлена на задоволення зростаючих потреб людини і громадянина. Непослідовність і безсистемність правової політики, домінанта ідеологічної правосвідомості, загрожує самому існуванню правової системи, проте в даний час, за умов відносної стабілізації соціальної системи сучасного українського суспільства, створена значна кількість передумов для визначення найважливіших орієнтирів в правовій політиці, одним з яких повинна стати систематизований управлінський вплив на процес формування і розвитку нової деократичної української правосвідомості. В першу чергу правова політика в галузі вдосконалення правосвідомості повинна спиратися на принципи і закони управління. Потрібно формування спеціалізованої державної структури (державну службу, що здійснює роботу зі здійснення правової освіті і виховання населення), необхідно створювати нові методи та методології правової соціалізації, враховуючи, що існуючі державні структури в даний час цей вид управлінської діяльності виконують тільки в межах своєї юрисдикції. Закон інтеграції управління також зумовлює необхідність формування нової державної служби реалізації правової освіти та виховання, яка буде в змозі інтегрувати зусилля сім'ї, трудових та навчальних колективів, правозахисних та інших громадських організацій в справі опитмального формування і розвитку правосвідомості громадян. Ігнорування законів, що очевидно спостерігається за нашого часу, істотно знижує можливість управління індивідуальною і масовою правосвідомістю, ставлячи під загрозу правову політику сучасної української держави, яка переживає стадію свого перехідного, маргінально-правового становлення28.

З метою визначення ефективності системи, що керує формуванням і розвитком правосвідомості, набуває великого значення аналіз таких її ознак, що позначають чіткий, визначений взаємозв'язок і взаємозалежність різних циклів правосвідомості, динамічність, яка припускає здатність формалізованих або неформалізованих інститутів формування і розвитку правосвідомості, зберігаючи її керованість; готовність соціальної системи до здійснення специфічної соціализаційної діяльності. .

Таким чином специфіка управління формуванням і розвитком правосвідомості полягає у відсутності однозначного зв'язку між управлінською дією і результатом цієї дії. За умов розвитку правової держави і цивільного суспільства, пріоритету загальнолюдських цінностей соціальні методи управління (через дію на спільність) стають менш ефективними, чим соціально-психологічні (через дію на особу). Ефективність управлінської дії на процес формування і розвитку правосвідомості в даний час визначається не тим, який саме результат на якій саме стадії вдосконалення правосвідомості буде досягнутий, а тим, що ця дія повинна початися як систематична, науково-обгрунтована діяльність під загальним керівництвом державних структур, за участю політичних партій, різних громадських організацій. Реальні показники ефективності можна піддавати аналізу тільки тоді, коли можливим стане співвіднесення республіканських і місцевих програм вдосконалення правосвідомості, деяких проміжних результатів її реалізації.

Висновок

В процесі вирішування поставлених завдань були зроблені наступні висновки.

1. Свідомість відображає об'єктивні потреби суспільного розвитку, а правосвідомість в свою чергу розглядається як система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом. У структурі правосвідомості суспільства виділяють такі елементи, як правова психологія, правова ідеологія і правова поведінка.

Має місто певна класифікація правосвідомості. Експерти показують важлива значення індивідуальної групової і суспільної правосвідомості. Кожна з форм має своє призначення і зміст, при цьому суспільна і групова правосвідомість виражають найзагальніші оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Право впливає на правосвідомість тим, що воно є найважливішим джерелом її формування, перетворення і розвитку. Серед функції правосвідомості найважливішими є когнітивна (пізнавальна, інформаційна), правостворююча (ціннісна, емоційна) і регулююча (настановна).

Аналіз правосвідомості з філософської і психологічної позиції доповнює поняття суспільної правосвідомості і дає підстави зрозуміти велике значення цієї категорії в теорії держави і права.

2. Одним з основних факторів, що вплинули на свідомість громадян сьогоднішньої України, є наслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичної соціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. З 1994-го по 2004-ій роки відбувалося накопичення протестного потенціалу. Вибори-2004 суспільство сприйняло як унікальну можливість змінити ситуацію в країні до кращого. По структурі політичної культури і політичній поведінці населення в той час (2004 рік) в термінології Карла Поппера Україна наблизилася до стандарту відкритого суспільства, тобто суспільства, де політична еліта може бути усунена від влади без кровопролиття. Дуже багато експертів вважають, що соціальні чинники процесу зміну чинної форми правосвідомості українців завжди мають ціннісний-зорієнтований характер. Але негативні зміни в системі соціальних цінностей не є самостійним чинником зміни правосвідомості.

Специфіка управління формуванням і розвитком правосвідомості полягає у відсутності однозначного зв'язку між управлінською дією і результатом цієї дії. За умов розвитку правової держави і цивільного суспільства, пріоритету загальнолюдських цінностей соціальні методи управління (через дію на спільність) стають менш ефективними, чим соціально-психологічні (через дію на особу). Ефективність управлінської дії на процес формування і розвитку правосвідомості в даний час визначається не тим, який саме результат на якій саме стадії вдосконалення правосвідомості буде досягнутий, а тим, що ця дія повинна початися як систематична, науково-обгрунтована діяльність під загальним керівництвом державних структур, за участю політичних партій, різних громадських організацій. Реальні показники ефективності можна піддавати аналізу тільки тоді, коли можливим стане співвіднесення республіканських і місцевих програм вдосконалення правосвідомості, деяких проміжних результатів її реалізації.

Список джерел

  1. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. — К.: Україна, 1990.

  2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996.

  3. Алексеев Н.Н. Основы философии права. Изд. Юридический институт МВД. СПб., 1998. С.114.

  4. Байниязов Р.С. Правосознание: Психологические аспекты // Правоведение. 1998. №3. С. 18-19.

  5. Варывдин В. А.Право. - М: "Образование XXI века". 2003.- 156 с.

  6. Волочай С. Волочай Е. Права и свободы человека в Украине // Материалы II Межрегиональная конференция "Доступ к правосудию". –с.7-10.

  7. Вольтман Л. Политическая антропология. Исследование о влиянии эволюционной теории на учение о политическом развитии народов. М., 2000. С. 364-365.

  8. Графский В. Г. История политических и правовых учений. М: ИНФРА-М.- 2000. – 429 с.

  9. Данилов С. Ю. Правовые демократические государства. - М: "Маркетинг". -1999. -205 с.

  10. Дмитрієнко Ю.М., Дмитрієнко І.В. Конкретно-історичні напрямки еволюціонування та диференціації філософської, позитивної, об'єктивної форми правосвідомості та правової культури співробітників підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства та торгівлі // Стратегічні напрямки розвитку підприємств харчових виробництв, ресторанного господарства торгівлі. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 40-річчю Харківського державного університету харчування та торгівлі (17 жовтня 2007 року). У двох частинах: Частина 2. – Харків: ХДУХТ, 2007. – С. 247-250.

  11. Дмитрєнко Ю.М., Підходи до дослідження української правосвідомості в перехідний період розвитку суспільства// Харків: ХДУХТ, 2007. – с. 15-19.

  12. Исаев И. А. История политических и правовых учений России XI-XX вв.отв. ред. Н.И. Химичева. М: Юрист. -2003.-421 с.

  13. Исаев И. А. История государства и права зарубежных стран М: Юрист, 2005. - 425 с.

  14. Крашенинникова Н. А., Жидкова О. А., Кофанов Л. Л., Трикоз Е. Н. История государства и права зарубежных стран М: ИНФРА-М.- 2003. -296 с.

  15. Лисенков С.Л., Колодій А.М., Тих Теорія держави і права. -К: Юринком . -2005. – 448 с.

  16. Левченко В. Н., История политических и правовых учений. М: ИНФРА-М.- 2004. -289 с.

  17. Левченко Л. Тенденції розвитку масової політичної свідомості в сучасній Україні//http://deyure.com

  18. Лейст О. Э. Проблемы теории государства и права. М.: Юрист.- 2005. -324 с.

  19. Марченко М. Н., ред., Под ред. Марченко М.Н. Теория государства и права: Учебник - М,: Зерцало 2009 г.- 848 с.

  20. Матузов Н.И., Малько А.В. Теория государства и права. Курс лекций. М., 1997. – 611 с.

  21. Надвикова В. В. Правоведение. - М.: Академия/Academia.- 2004. -126 с.

  22. Надвикова В. В Право- М.: Высшая школа.- 2004. -176 с.

  23. Нерсесянц В. С. Проблемы общей теории права и государства. М.: Инфра- М.- 2002. -179 с.

  24. Пендюра М. Теорія держави і права України - К: Сплайн.- 2008. -192 с.

  25. Потопейко Д.А. Правосознание как особое общественное явление.- Киев, 1970. -156 с.

  26. Теорія держави і права: Навч.посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков- К.: Юрінком Інтер, 2003.- C. 264-265.

  27. http://deyure.com

  28. http://law.at.ua

  29. http://www.liga.net

Loading...

 
 

Цікаве