WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Землі житлової та громадської забудови - Курсова робота

Землі житлової та громадської забудови - Курсова робота

Для обґрунтування, розробки і подальшої реалізації на землях в межах населеного пункту необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів по освоєнню, поліпшенню якості землі, раціональному використанню, охороні та захисту від руйнівних процесів використовується план земельно-господарського устрою. Він містить дані про поділ земель за використанням відповідно до цільового призначення, поділ земель за формами власності і користування тощо. В ньому передбачається особливий режим використання земель в санітарно-захисних зонах шкідливих і небезпечних, промислових, складських і комунальних підприємств; зонах санітарної охорони джерел водопостачання, водоочисних споруд і зонах залягання корисних копалин та ін. Для забезпечення перспективної містобудівної діяльності в плані земельно-господарського устрою обґрунтовуються напрямки тимчасового використання земель, зони перспективної забудови.

Важливою формою планування використання земель житлової та громадської забудови є регіональні та місцеві правила забудови. Згідно Закону України "Про планування і забудову територій" регіональні правила забудови — це нормативно-правовий акт, яким встановлюється загальний для територій і населених пунктів області, Автономної Республіки Крим (крім міст Києва та Севастополя, міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, міст обласного значення) порядок планування, забудови та іншого використання територій і окремих,земельних ділянок.

Регіональні правила забудови є обов'язковими для суб'єктів містобудування на території відповідного регіону. Вони доповнюються положеннями, які є характерними для цієї місцевості, з урахуванням регіональних особливостей та належать до компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Місцевими ж правилами забудови вважається такий нормативно-правовий акт, яким не тільки встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, але й перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Земельні ділянки для будівництва та обслуговування

жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва

Значна частина земель житлової та громадської забудови зайнята земельними ділянками для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва. Земельна ділянка, призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель (садів, гаражів, літніх кухонь, вбиралень, погребів тощо) і споруд (колодязів, вигрібних ям, навісів і т.п.) згідно закону вважається присадибною ділянкою. Вона характеризується специфічним правовим режимом і своїм місцем розташування (мова йде про садибну житлову забудову). Максимальний розмір присадибної земельної ділянки, встановлений ст. 121 Земельного кодексу, залежить від категорії населеного пункту, в якому вона розташована, і становить: у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах — не більше 0,10 гектара.

Поряд з присадибною земельною ділянкою чинне земельне законодавство виділяє самостійну земельну ділянку для будівництва громадянином індивідуального гаража. її розмір становить не більше 0,01 гектара і вона є самостійним об'єктом права приватної власності або права орендного користування.

Суб'єктами земельних прав власності щодо зазначених земельних ділянок згідно ст. 40 Земельного кодексу є громадяни України. Можливість набуття земельних ділянок у власність цими суб'єктами закон пов'язує з рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в залежності від того, із яких земель будуть надаватися відповідні земельні ділянки.

Підставою виникнення земельних прав громадян на зазначені земельні ділянки виступають безоплатна передача у власність чи надання в оренду таких земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. При цьому орендарями можуть бути не тільки громадяни України, але й інші особи. Питання про те, отримувати земельну ділянку у власність чи в оренду, залежить від волевиявлення самого громадянина.

Набуття громадянами права власності на присадибні ділянки можливе не тільки при одержанні їх із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом, але й і в результаті приватизації присадибних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (ст. 116 ЗК).

Порядок виникнення суб'єктивних прав громадян на відповідні земельні ділянки встановлений чинним земельним законодавством. Згідно ст. 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку виникає після одержання громадянином державного акта на право приватної власності на землю, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Право на оренду присадибної ділянки чи земельної ділянки для індивідуального гаражного будівництва виникає у громадянина після укладення договору оренди, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Закон забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації цього документа.

Як раніше зазначалося, основне цільове призначення присадибних ділянок і земельних ділянок для індивідуального гаражного будівництва, як складових частин земель житлової і громадської забудови пов'язане із спорудженням на цих ділянках відповідних об'єктів нерухомості.

Згідно ст. 23 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт. Іншими словами власники або користувачі (в тому числі орендарі) земельних ділянок, призначених для містобудівних потреб, можуть приступити до безпосереднього використання земельної ділянки тільки при наявності у них права на забудову.

Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт затверджено наказом Держбуду України від 5 грудня 2000 року.

Згідно з цим Положенням дозвіл на виконання будівельних робіт є документом, що посвідчує право забудовника та генерального підрядника на виконання будівельних робіт, у відповідності до затвердженої проектної документації, підключення до інженерних мереж та споруд та надає право відповідним службам на видачу ордера на проведення земляних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів.

Виконання будівельних робіт без вказаного дозволу забороняється.

Громадянам — індивідуальним забудовникам житлових будинків, господарських і побутових споруд та індивідуальних гаражів дозволи надаються на підставі заяви забудовника, документа, що посвідчує право власності чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, дозволу на будівництво об'єкта містобудування, проектної документації, погодженої місцевими органами у справах містобудування і архітектури, а також зобов'язання виконавця робіт, якщо будівництво здійснюється підрядним способом.

Отриманню дозволу на виконання будівельних робіт обов'язково передує одержання громадянами, які будуть здійснювати забудову присадибних та інших земельних ділянок, дозволу на будівництво об'єктів містобудування. Надання таких дозволів здійснюють уповноважені органи виконавчої влади в порядку, який встановлений Законом України "Про планування і забудову територій".

З моменту отримання громадянином дозволу на будівництво об'єкта містобудування він набуває статусу забудовника. Це означає, що у суб'єкта з цього моменту виникають певні права і на нього покладаються відповідні обов'язки.

Об'єкти нерухомості, будівництво яких закінчено, приймаються в експлуатацію у встановленому порядку.

Статтею, що коментується, встановлено, що громадяни України понад норму безоплатної передачі можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Це означає, що у власника, наприклад, присадибної земельної ділянки може виникнути право ще на певну присадибну земельну ділянку як самостійний об'єкт власності, набуту за цивільно-правовою угодою.

Література

  1. Конституція України.

  2. Земельний кодекс України.

  3. Коментар до Земельного кодексу 2007 рік.

Loading...

 
 

Цікаве