WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування - Курсова робота

Здійснення права на житло шляхом отримання його у користування - Курсова робота

У випадках, коли всі діти, у відношенні яких судом ухвалене рішення про позбавлення батьківських прав, оприділені у дитячі установи або до родичів, їхні батьки не підлягають виселенню із займаного житла на цій підставі.

З урахуванням досить широко поширеної практики примусового обміну житловими помешканнями з метою ліквідації житлових конфліктів та, як зазначав П.І. Седугін, виходячи з їх гуманних розумінь, закон (ч. 2, ст. 116 ЖК України) передбачає, що замість виселення без надання житлової площі суд може зобов'язати відповідні особи зробити обмін житла, що займається, на інше помешкання, визначене зацікавленою стороною. При відмові особи від обміну вона може бути виселена без надання іншого житлового приміщення. Примусовий обмін можливий тільки із дотриманням загального порядку обміну, встановленого законом. Вимоги про виселення з житлового помешкання можуть бути заявлені одним із батьків, опікуном, районним відділом народного освіти, комісією зі справ неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевого органу самоврядування або прокурором.

Таким чином, для задоволення вимоги про виселення осіб, що позбавлені батьківських прав, якщо їх спільне проживання із дітьми, по відношенню до яких вони позбавлені батьківських прав, визнано неможливим, необхідні дві умови:

1. Рішення суду про позбавлення особи батьківських прав стосовно дітей, що спільно проживають із нею;

2. Неможливість їх спільного проживання в жилому приміщенні. Докази на підтвердження неможливості спільного проживання можуть бути подані органами опіки і піклування, житловими органами, опікуном (попечителем), родичами і т. д. або отримані судом при розгляді справи про виселення шляхом допиту свідків, дослідження інших доказів. Позов про виселення особи, яку позбавили батьківських прав, суд може розглядати як окремим провадженням, так і при розгляді справи про позбавлення її батьківських прав по відношенню до своїх дітей.

Виселення осіб, що самоправне зайняли житлове приміщення

Особи, що самоправне, тобто без належних підстав зайняли житлове приміщення в будинку державного житлового фонду, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Це відбувається не у зв'язку із припиненням права на житло, оскільки воно не виникло, а у зв'язку із законодавчою відмовою у визнанні права за зайняте приміщення1. У законодавстві немає поняття самоуправного заняття житлового помешкання. В юридичній літературі самоуправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні^. Іноді під поняттям "самоуправне вселення" розуміється також вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акту (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і т.д. Останні неправильно відносяться до категорії самоуправного вселення, тому що тут відбувається не самоуправне, а незаконне вселення, оскільки вселення відбувається без ордера. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не вважається такою, що самоправне зайняла житлове приміщення. Так, Московський районний суд м. Києва розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Московської районної адміністрації м.Київа до В. Л-ої, В. Л-на, Г. Л-на, Ю. Л-ої про визнання договору найму жилого приміщення недійсним і їх виселення. Було встановлено, що представник Президента України в Московській районній державній адміністрації м. Київа на підставах, передбачених діючим законодавством, виніс розпорядження №151 від 29,06.1992 року приєднати до жилої площі В. Л-ної дві кімнати... і відкрити їй особистий рахунок на трикімнатну квартиру. Із матеріалів справи випливає, що з В. Л-ною на умовах безстрокового користування було укладено договір найму на вказане житло.

Суд встановив, що хоча вселення відбулося на спірну житлову площу і без ордера, але із повідомленням органів, що винесли рішення про надання квартири, і в порядку виконання цього рішення. Доводи позивача про виселення відповідачів із двох кімнат спірної квартири, оскільки вони вселились в них самовільно, без ордера, не беруться до уваги. Квартира відповідачам була надана в 1992 р. на законних підставах. А тому цілком логічним є рішення суду в позові Московської районної державної адміністрації м. Київа відмовити.

Виселення громадян у випадку визнання ордера недійсним

Оскільки раніше вже зазначалось, що ордер є підставою вселення в жиле приміщення, то визнання його недійсним вказує на безпідставне вселення. Стаття 59 ЖК України вказує, що недійсність ордера може бути викликана: наданням громадянами відомостей, які не відповідають дійсності про стан потреби в покращенні житлових умов; порушенням прав інших осіб на вказане в ордері житло; неправомірними діями посадових осіб при вирішенні питання надання житлового помешкання; інші випадки порушення порядку та умов виділення житла. Стаття 117 ЖК розподіляє наслідки визнання ордера недійсним на дві групи. Це виселення із наданням іншого жилого приміщення і без надання. Перша має місце тоді, коли отримувач ордера діяв неправомірно. Така сувора міра передбачена законом тому, що в зазначеному випадку є винні, несумлінні дії, вчинені з метаю незаконного одержання житла. При цьому маються на увазі як випадки надання громадянами не дійсних відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, так і випадки вчинення особою, що одержала ордер, інших неправомірних дій (наприклад, дача хабаря посадовій особі і т. д.). Виключенням є випадки, коли громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися житловим помешканням у будинку державного або суспільного житлового фондів, їм повинне бути надане житлове помешкання, яке вони займали, або інше житлове помешкання. Це житло, на наш погляд, повинно бути придатним для житла з погляду санітарно-технічних вимог.

Визнання ордера недійсним з інших підстав, крім зазначених вище, вказує на можливість виселення громадянина тільки з наданням йому іншого житлового приміщення або приміщення, яке він раніше займав.

Виселення із службових жилих приміщень та гуртожитків буде розглянуто пізніше, в розділі, де ці відносини висвітлені більш детально.

1.4 Особливості договору найму службових житлових приміщень

Право користування службовим житлом виникає із договору.

Діюче законодавство не містить чіткого поняття договору найму службового приміщення, але встановлює особливий порядок його укладення, дії та припинення. Оскільки договір найму службового житла є різновидом договору соціального найму житла, їм належать і спільні риси, природа і т. д. Але зазначимо, що договір, який розглядається, має і ряд специфічних відмінностей.

Як вказує стаття 118 ЖК України, договір має такі характерні особливості:

І. Метою договору є створення певним категоріям робітників нормальних житлових умов для належного виконання ними своїх службових обов'язків, а також закріпленню кадрів у певній сфері діяльності.

II. Об'єктом може бути тільки житло, призначене для заселення громадянами, які у зв'язку із характером їх трудової діяльності повинні проживати за місцем роботи або поряд з ним. Службові житлові помешкання можуть знаходитись не тільки в службовій будівлі чи на території організації, але і поряд з місцем роботи громадянина.

Як вказано у правовій літературі, питання про те, на якій саме відстані повинно знаходитись службове житло від місця роботи особи, вирішується у залежності від конкретних умов, зокрема від характеру трудової діяльності, місця знаходження житлових приміщень, забезпечення транспортом, зв'язком і т. д.1 У всіх цих випадках потрібно, щоб воно дозволяло працівнику належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки.

Не всяке житло може бути службовим, а тільки те, по відношенню до якого відповідний орган прийняв рішення про включення його до числа такого. Це можуть бути будинки, квартири, що належать до державного, громадського фондів та фонду ЖБК. Рішення повинно бути прийняте до вселення наймача. При відсутності такого рішення житло не може вважатися службовим.

До службових може бути віднесено тільки вільне жиле помешкання. Для цього виділяють, як правило, окремі квартири, розташовані на першому поверсі. Однак це не виключає можливості віднесення до службових окремих кімнат у спільній квартирі (будинку). Не може бути службовим житлом суміжна кімната, частина кімнати, а також підсобні приміщення.

Loading...

 
 

Цікаве