WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України - Курсова робота

Звільнення від покарання та його відбування за Кримінальним правом України - Курсова робота

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також І від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети покарання, водночас покращувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість покращення його правового становища.

Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є: 1) засуджений відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); 3) він фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива тільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Інші види покарання не можуть бути замінені більш м'яким. Про поняття більш м'якого покарання див. ст. ст. 51 і 69 та коментар до них. Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт, або виправні роботи тощо. Так само й обмеження волі може бути замінене не тільки на арешт.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування до засудженого більш м'якого виду покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання замінено більш м'яким, за правилами, передбаченими ст. 81, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Це означає, що особа, якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбавлення волі була замінена більш м'яким покаранням - обмеженням волі, може бути умовно-достроково звільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і від відбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шлях виправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого. Проте якщо засуджений, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд за правилами ст. ст. 71 - 72 до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину саме більш м'якого, а не початкового виду покарання.[13; 378]

2.8.Очевидно, що, не зважаючи на всі передбачені законодавством умови для знаходження новонародженої дитини разом з матір'ю, що відбуває покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, забезпечити повний догляд і виховання дитини в умовах місця відбування покарання дуже важко.

Ось чому згідно зі ст. 83 ККУ засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Це є своєрідний іспитовий строк. Звільнення в такому разі є правом, а не обов'язком суду. Приймаючи рішення, він враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер участі в ньому засудженої, її поведінку до і після вчинення злочину і під час відбування покарання.

Обов'язковою умовою позитивного рішення суду є те, що засуджена повинна мати сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (наявність житла, професії, на яку є попит, тощо).

Вказаний інститут звільнення ні за яких умов не може бути застосований до засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини. Скажімо, засуджена за контрабанду (ст. 201 КК), яка є тяжким злочином, до 5 років позбавлення волі жінка, може бути за рішенням суду звільнена від відбування покарання на підставі ст. 83 КК, до засудженої за цей злочин на строк більше п'яти років вказана стаття застосована бути не може.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може прийняти такі рішення:

1) звільнити жінку від покарання (при позитивній поведінці);

2) замінити покарання більш м'яким покаранням, тобто будь-яким більш м'яким покаранням, ніж те, від відбування якого була звільнена жінка (у випадках, коли вона стала на шлях виправлення);

3) направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. Але й в цьому випадку суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Контроль за поведінкою звільнених від відбування покарання жінок здійснюється органом кримінально-виконавчої системи за місцем їх проживання.

Якщо контролюючий орган встановить, що засуджена, яка була звільнена від відбування покарання протягом строку звільнення:

1) відмовляється від дитини; 2) передала її у дитячий будинок;

3) зникла з місця проживання; 4) ухиляється від виховання дитини, догляду за нею; 5) систематично (тобто не менше трьох разів) вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, він входить з поданням до суду про направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком Суд може погодитись з таким поданням і прийняти відповідне рішення. [14; 286, 287]

2.9. Після вчинення злочину до постановлення Вироку або після його постановлення особа може захворіти на психічну або іншу тяжку (непсихічну) хворобу.

Питання про звільнення від покарання особи, яка після вчинення злочину і до постановлення Вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вирішене в частині 3 статті 19 КК України.

Така особа не підлягає покаранню. Суд може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Інші ситуації, пов'язані із звільненням від покарання за хворобою вирішує стаття 84 КК України, незалежно від ступеню тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного за його вчинення покарання.

Першою такою ситуацією є наступна: особа під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Очевидно, що такі особи мають всі ознаки, що відносяться до юридичного, психологічного і медичного критеріїв неосудності, хоча на момент вчинення злочину вони і були в стані осудності. Звичайно, відбувати будь-яке покарання такі особи не можуть. Згідно з частиною 1 статті 84 КК України таку особу суд має звільнити від відбування покарання, незалежно від тяжкості вчиненого нею злочину, строків невідбутого покарання. Він може застосувати до неї примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК України. Якщо ж судово-психіатрична експертиза дійде висновку, що психічна хвороба, на яку захворіла особа, не позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд не зобов'язаний звільняти її від покарання.

Loading...

 
 

Цікаве