WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Українська держава у 1654—1659 pp. - Реферат

Українська держава у 1654—1659 pp. - Реферат

Європи. Реєстровці мали кінноту, піхоту, артилерію, річково-морські підрозділи.
Незабаром після березня 1654 p. уряд Росії відмовився сплачувати козакам платню, обгрунтувавши це тим, що цар воює за визволення України і що його казна несе великі витрати. Крім того, царські урядовці нагадали Б.Хмельницькому про його минулі обіцянки: "...хотя число войска запорожского и велико будет, а государю в том убытка не будет, потому, что они жалованье у государя просить не учнут". Відмова виплатити рядовим козакам 42 тис. золотих рублів потягла скорочення українського війська, оскільки служба вимагала чималих витрат і була під силу лише заможним.
Церква. У суспільно-політичному житті України після 1654 p. відбувається зростання значення православної церкви. Зміцнення єдиної православної віри було ідеологічним обгрунтуванням народно-визвольної війни.
Судові органи. Під час народно-визвольної війни в Україні почала формуватися власна судова система, яку визнав царський уряд. У царевій грамоті від 27 березня 1654 р. за Україною визнавалося право мати власні суди та судитися "по своїм попереднім правам".
Спочатку судові функції виконували уряди різних рівнів, однак незабаром в їх складі стали виділятися колегії, а також окремі урядовці, яким доручалося постійно виконувати судові функції. Цей процес свідчить про поступову диференціацію органів публічної влади в Україні, тобто утвердження української національної держави, що випереджало розвиток судової системи як самостійного інституту і в Росії, і у Речі Посполитій. Вищим судовим органом був Генеральний військовий суд. До нього входили генеральний суддя (у 1654 p. їх було три, згодом - два, потім - один) і генеральна старшина.
Міжнародний статус України. Б.Хмельницький не підкорився обмеженням Березневих статтей. Україна вдається до активних дипломатичних зв'язків, про які Росія не повідомлялася. Австрія, Прусія, Швеція та інші держави підтримували з Україною відносини як з самостійною державою. У документах, адресованих гетьману Б.Хмельницькому, до нього зверталися як до глави держави, називаючи приятелем, другом, братом. У договорі зі Швецією, що був підписаний у 1657 p., зазначалося, що українці народ вільний і нікому не підлеглий. Туреччина-Порта пропонувала Україні протекцію. А Польща, з якою Україна воювала, лякала своїх сусідів могутністю України і закликала повернути її у підданство Речі Посполитої.
Взаємини України і Росії. Найважливіші для України положення договору 1654 p. - невтручання Росії в її внутрішні справи спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціальних органів управління Україною. Відносини Росії та України регулював, як і з іншими державами, Посольський приказ. Це ще один важливий доказ того, що при укладенні договору 1654 р. та в наступні роки Україна не входила до складу Російської держави, а залишалася суверенною. Україна і Росія вирішували нагальні питання шляхом постійного обміну посольствами. Україна мала власний митний кордон з Росією.
Збройні сили Росії в Україні. За договором 1654 p. Росія зобов'язувалася не вступати на територію України, не втручатися в її внутрішні справи, але незабаром ці зобов'язання були порушені. У січні 1654 p. один із військових підрозділів Росії - загін чисельністю 3 тис. чоловік, який прибув з посольством Бутурліна, нібито випадково просунувся до Києва і розташувався там. Воєводами у Києві посіли князі Куракін і Волконський. А втім, це трапилося не без відома Б.Хмельницького. Він у 1653 p., передбачаючи війну з Польщею, просив у царя військо для захисту Києва від ворога. З цього приводу цар писав Куракіну: "По челобитью гетмана велел государь быть в Киеве ратным людям для бережения отъ приходу поляковъ и всякихъ воинских людей".
У 1654-1656 pp. під час спільних воєнних дій Росії та України проти Польщі у великі українські міста було введено російські війська на чолі з воєводами. Вони залишалися на території України й після укладення Віденського перемир'я всупереч умовам договору 1654 p. та протестам з боку Б.Хмельницького. Але у червні 1657 p. Хмельницький заборонив царським воєводам бути у Києві, Ніжині, Переяславі та Чернігові та заборонив надавати землю в Україні російським стрільцям, що прибули разом з воєводами.
В усіх великих містах Слобідської України воєводи з військовими загонами закріпилися під час заселення цієї території переселенцями з Росії для їх захисту та управління ними. У 1654-1656 pp. воєводою усіх російських військ в Слобідській Україні був боярин І.Ромодановський. Він затверджував полковників, обраних старшиною, очолював Білгородський приказ і підлягав Розрядному приказу в Москві.
В 1656 p. цар порушив свій союзницький обов'язок, уклавши у жовтні перемир'я з Польщею. Про його зміст Україну повідомили лише на початку грудня. Цей вчинок завдав Хмельницькому великого смутку, але не зменшив його рішучості продовжувати боротьбу за зміцнення незалежності України. Хмельницький сміливо засудив політику Росії, звернув увагу царя на ненадійність укладеного перемир'я, почав активніше проводити самостійну політику України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з іншими державами.
Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вважав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, він у цей час добивається здійснення свого давнього наміру - зробити посаду гетьмана спадковою. За його бажанням і наполяганням генеральна рада у квітні 1657 р. в Чигирині назвала наступником гетьмана його молодшого сина 16-річного Юрія, незважаючи на те, що той був слабкий на здоров'я і не мавздібностей до управління.
Передчасна смерть Б.Хмельницького 27 липня 1657 p. призупинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негативно відбилося на розбудові Української національної державно-правової системи.
Після смерті Б.Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економічної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.
Початок смуті поклала близька до Б.Хмельницького особа - генеральний писар І.Виговський, який зрадив пам'яті свого благодійника. Він почав з того, що відібрав гетьманство у Юрія і тим завдав удару по спадкоємності гетьманської влади, яка не встигла ще реалізуватися.
Виговський виявився не тільки зрадником, а й невдалим гетьманом, хоча, до речі, був одним з найосвіченіших людей свого часу, професійним юристом. Він не зумів порозумітися ні з старшинськими колами, ні з іншими станами, не знайшов підтримки у Росії, нарешті уклав з Польщею Гадяцький договір (сейм затвердив його 16 вересня 1658 р.) За ним Україна втрачала незалежність і поверталася до Речі Посполитої як автономія під назвою Руське князівство, яке, крім іншого, втратило право на міжнародні зносини із зарубіжними країнами. Воно складалося лише з Брацлавщини та Київщини. Інші українські землі ставали польськими територіями, де відновлювався старий адміністративно-територіальний поділ, встановлювалися форми землеволодіння, що існували до 1648 p., поверталися польські землевласники.
Отже, це був погіршений Зборівський договір, тому він став мертвим документом.
Гетьманування І.Виговського викликало обурення у народі, призвело до громадянської війни. В цих умовах гетьманом став Юрій Хмельницький, який вирішив укласти новий договір з Мос-ковією. На скликаній у Жердовій Долині раді було вироблено статті, спрямовані на збереження суверенітету України при конфедеративному зв'язку з Росією. Вони передбачали включення до складу Української держави північної Чернігівщини й частини Білорусії; вільне обрання козаками єдиного гетьмана; право на зовнішньополітичну діяльність забороняли перебування на її території московського війська і воєвод та ін.
Однак О.Трубецькой - командувач російськими військами, вдавшись до шантажу, відхилив ці статті і домігся на скликаній 27 жовтня 1659 p. раді ухвалення нового Переяславського договору. Він складався з підроблених московським урядом умов договору 1654 р. та додаткових статей. Його зміст істотно змінював характер українсько-російських взаємовідносин, переносячи їх зі сфери конфедеративного зв'язку у площину обмеженої автономії України в складі Московії.
Loading...

 
 

Цікаве