WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Поряд з нормативно-правовими гарантіями, які містять Конституція і закони України, надзвичайно важливу роль відіграють також організаційні, процесуальні та інші гарантії.

Основними організаційними (організаційно-політичними) гарантами прав і свобод людини і громадянина за Конституцією України є:

1. Парламент - Верховна Рада України, яка визначає виключно законами України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадян (ст.92).

2. Президент України (ст.102).

3. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів України вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст.116).

4. Місцеві державні адміністрації, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (ст.119).

5. Суди, які захищають права і свободи людини і громадянина (ст.55).

6. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст.55).

7. Прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (ст.121).

8. Адвокатура, яка діє для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ст.59).

9. Політичні партії і громадські організації, які здійснюють і захищають права і свободи громадян, що об'єднуються у них (ст.36).

10. Органи місцевого самоврядування (ст.143).

11. Міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.55).

Гарантом прав і свобод людини і громадянина є також держава в цілому, оскільки відповідно до ст.3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження та забезпечення прав і свобод людини є обов'язком держави.

Виходячи з наявності практично необмеженого кола засобів захисту прав і свобод людини в Україні, в Конституції зазначається, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Механізм основних засобів захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема, складають:

1. Органи державної влади і місцевого самоврядування у межах своїх повноважень та відповідні посадові і службові особи.

2. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності відповідно до своїх прав і обов'язків.

3. Політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи.

4. Нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють відповідні права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відповідальність за їх порушення.

5. Правові, акти (документи), які підтверджують наявність, межі і характер тих чи інших прав і свобод.

6. Інші соціальні норми та їх акти (статути політичних партій та громадських організацій, звичаєві норми тощо).

7. Засоби масової інформації та державні і недержавні органи і організації в галузі масової інформації.

8. Спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад, адвокатура, нотаріат тощо).

Єдність системи засобів захисту прав і свобод людини і громадянина не лише не виключає, а й передбачає особливості, специфіку механізму захисту кожного виду прав і свобод (політичних, економічних, соціальних, культурних тощо).

Безперечно, державне, юридичне забезпечення і захист основних прав людини в Україні сьогодні ще не можна вважати задовільними. Навіть прийняті закони з різних причин не завжди реалізуються повною мірою. Проте напрям, обраний Українською державою, дає підставу сподіватися на поліпшення ситуації.

Оскільки кожна людина як суспільна істота все необхідне для її існування та розвитку отримує від інших людей, тобто від суспільства (соціуму), саме суспільство становить чи не найсуттєвішу цінність для людини. Якщо людина, здійснюючи свої права, підриває, послаблює, руйнує суспільство, то вона руйнує те джерело, той фундамент, з якого саме й виростають, випливають її можливості, тобто її права. Отже, з правами дорослої (повнолітньої) психічно нормальної людини природно пов'язуються її соціальні обов'язки, зобов'язання. Основний соціальний обов'язок людини - це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства.

Так само, як і основні права людини, її соціальні обов'язки фіксуються у Конституції та інших законах держави.

Так, Конституція України, визнаючи людину - її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку - найвищою соціальною цінністю, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68).

Держава повинна шанувати особу, надійно гарантувати її права і свободи, а особа повинна шанувати державу, всі її інститути, Конституцію та закони України.

Таким чином, щодо особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції, статтею 31 Конституції України передбачено, що "кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції". Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо.

Також стаття 14-1 КПК передбачає можливість прослуховування телефонних та інших переговорів за письмовою заявою або письмовою згодою осіб, взятих під захист, або за рішенням суду.

Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених Кримінально-процесуальним кодексом.

У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших розмов, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото - і кінозйомки.

Прослуховування телефонних та інших розмов, розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється з письмового дозволу власника такої інформації або за рішенням суду, крім випадків, передбачених Законом України "Про боротьбу з тероризмом".

Арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достатніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо (ч.1 ст.187 КПК України).

Зняття інформації з каналів зв'язку та виїмка поштово-телеграфної кореспонденції – слідчі дії, які обмежують конституційне право на таємницю листування, телефонних розмов та іншої кореспонденції та провадяться тільки за рішенням голови апеляційного суду чи його заступника.

Виїмка поштово-телеграфної кореспонденції полягає в накладені арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, її огляді, фіксації та виїмці.

Зняття інформації з каналів зв'язку – самостійна слідча дія, яка полягає в технічному документуванні розмов та іншої інформації, що передається по технічних каналах зв'язку. Ця слідча дія може бути проведена на будь-яких стадіях кримінального процесу, в тому числі і до порушення кримінальної справи. Результати технічного документування можуть мати значення доказів у справі, якщо вони відповідають вимогам належності до справи, допустимості та достовірності. Підстави і порядок проведення даної слідчої дії викладені в ст. ст.187, 187-1 КПК України.

Об'єктом дослідження даної слідчої діє виступає: інформація, якою обмінюються по технічних каналах зв'язку обвинувачені, підозрювані, підсудні між собою чи з іншими особами, а також інформація, якою обмінюються таким засобом будь-які особи з обвинуваченим, підозрюваним чи підсудним.

Під достатніми даними для проведення зазначеної слідчої дії розуміється отримання відомостей, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, заявах громадян, а також дані, отримані в результаті проведення оперативно-розшукових заходів. При цьому слідчий приходить до обґрунтованого висновку, що іншим способом одержати дані про викриття винних у вчинені злочинів на той час неможливо.

До інформації, яка може бути зафіксована з застосуванням даної слідчої дії, належить лише інформація, яка передається по технічних каналах зв'язку – телефону, мобільних засобах телефонного, електронного чи радіозв'язку, за допомогою комп'ютерної мережі зв'язку тощо. Розмови людей віч-на-віч (один на один) не можуть прослуховуватись у порядку проведення даної слідчої дії і не є її об'єктом. Подібні розмови в виняткових випадках можуть бути зафіксовані лише в порядку проведення на законних підставах здійснюваного оперативно-розшукового заходу – візуальне спостереження і технічне документування в громадських місцях. Варто звернути увагу на те, що подібне документування можливе лише в громадських місцях і більш ніде (недопустимо і категорично забороняється будь-кому установлювати диктофони чи так звані "жучки" під диван чи іншому місці житлового чи службового приміщення), і тільки суб'єктами, уповноваженими на здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Loading...

 
 

Цікаве