WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

При відсутності суперечностей у концептуальній побудові прав людини та особи, загальновизнаним є несприйняття державного контролю, який виходить за суворо окреслені межі. Відхиляється також державна опіка над людиною, за якою в умовах тоталітарних режимів пильно стежать, яку підслуховують, дисциплінують, на щось націлюють, попереджають тощо.

В зарубіжній літературі та міжнародно-правових актах існують різні підходи щодо класифікації основних прав і свобод людини та громадянина. Одні автори встановлюють групу соціально-економічних прав; політичні права та демократичні свободи; рівні права громадян; особисті права і свободи. Інші диференціювали систему прав та демократичних свобод на соціально-економічні, політичні права та особисті свободи2.

Треті всі права та свободи розподіляли на чотири групи: соціально-економічні права і свободи; політичні права і свободи; особисті свободи громадян; рівність прав громадян3.

Пропонувався розподіл прав громадянина:

1) як трудівника;

2) як громадсько-політичного діяча;

3) як особи4.

Наближеною до сучасних проблем уявляється класифікація прав людини, зроблена Українським центром прав людини у своєму звіті про стан справ у галузі прав людини в Україні. Діяльність по забезпеченню основних прав і свобод людини в Україні тут охарактеризована за такими напрямками: політичні права і свободи; соціально-економічні права; міжнаціональні відносини; свобода слова; права дитини; політичні партії та громадські організації1.

У навчально-методичній літературі залежно від виду суб'єктів цих можливостей запропоновано розрізняти права людини, права нації, права людства. Основні права людини класифікуються насамперед за сферою суспільних відносин та характером потреб людини або цінностей, що виступають їх об'єктом2.

З урахуванням міжнародно-правових актів та стандартів, загальнолюдських вимірів та цінностей й побудовано розділ II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", закріплена нова концепція прав людини. Конституція України рішуче відходить від патерналістичного розуміння прав, згідно з якими свої права людина отримує від держави.

Як це випливає із змісту Конституції України, основні права та свободи людини і громадянина доцільно класифікувати за такими ознаками: громадянські; політичні; економічні; соціальні; культурні права і свободи.

Це основні конституційні права громадянина. Вони конкретизуються, деталізуються у законодавчих актах, якими встановлюються засоби захисту таких прав. Конституційне право громадянина у той же час є інститутом відповідної галузі права і саме в останній воно знаходить розгорнуту конкретизацію, доповнення, необхідні для повної реалізації основного права у житті людини.

Зміст конституційних обов'язків складають загальні вимоги суспільства та держави до людини і громадянина у сфері соціальної дійсності. З цього приводу висловлюються різні точки зору. Скажімо Л.Д. Воєводін визначав конституційний обов'язок як закріплену в конституції потребу (необхідність), що приписує кожному громадянину певний вид та міру поведінки і відповідальність за неналежну реалізацію цього положення1.

Н.І. Матузов розглядав поняття "обов'язки" в межах соціальної відповідальності особи перед суспільством2.

Н.В. Вітрук поняття та зміст конституційних обов'язків пов'язував з їх соціально-правовою природою, у взаємодії моральних і правових факторів3.

В.А. Масленніков розглядає конституційні обов'язки як мінімум вимог суспільства до особи, елементарні домагання потрібної (бажаної) поведінки, виконання яких абсолютно необхідне для нормального функціонування суспільства4.

Хоча вимоги певної поведінки людини та громадянина сформульовані переважно у загальній формі, дещо абстрактно, проте їх імперативний характер не викликає сумнівів. Ця особливість конституційних обов'язків громадянина пояснюється тією обставиною, що держава при виборі засобу впливу на поведінку людини і громадянина поряд з правовими заборонами та дозволами використовує і такий, як постановка певної цілі або завдання.

Конституція України, ґрунтуючись на засадах Міжнародної хартії прав людини, встановлює права людини та громадянина як завдання, до виконання якого мають прагнути суспільство, держава з тим, щоб кожна людина і кожний державний орган завжди намагалися шляхом освіти та роз'яснення сприяти поважанню прав і свобод людини і забезпеченню шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів інших держав, так і серед народів, що перебувають під юрисдикцією України.

Пріоритетним видом прав і свобод людини і громадянина є громадянські, або особисті, права. Ці права вважаються природними, тобто такими, що їх має або повинна мати кожна людина незалежно від громадянства з часу народження чи від початку життя.

Особисті права громадян України - це встановлені й гарантовані Конституцією і законами України права громадян, які характеризують правове становище особи в суспільстві і безпосередньо пов'язані з особою людини, задоволенням її особистих інтересів.

Громадянські (особисті) права і свободи людини та громадянина становлять основу правового статусу; їх закріплено в найбільшій кількості статей Конституції України. До них належать такі права: на життя; на повагу до гідності; свободу і особисту недоторканість; недоторканість житла; таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; захист особистого і сімейного життя; свободу пересування й вільного вибору місця проживання; право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання (статті 27 - 35).

Перелічені громадянські права і свободи в науці конституційного права мають певні особливості:

по суті вони є невід'ємними, природними правами людини, тобто кожного і не пов'язані безпосередньо з належністю до громадянства країни;

вони включають права на охорону гідності особи, що покладає відповідні обов'язки на державу та інших громадян і передбачає певну етику й законність поведінки державних службовців, їх уважне, чуйне ставлення до людей, що відповідає правовим приписам, а також вимоги до членів суспільства не порушувати права та свободи інших;

особливо значущими і найвразливішими є права на недоторканість особи, житла, приватного життя, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Вони належать до предмета ведення органів внутрішніх справ і тому заслуговують на пильну увагу.

Недоторканість особи як особиста свобода означає, що ніхто не вправі насильно обмежити свободу людини, розпоряджатися в рамках закону своїми діями й вчинками, користуватися свободою пересування. Ніхто не може бути підданий арешту, взятий під варту й утримуватися під вартою інакше як на підставі судового рішення. Підстави до арешту регламентовані кримінально-процесуальним й іншим законодавством, що передбачає розгорнуту систему гарантій від безпідставного арешту.

Важливу частину життя людини складає й сфера її комунікативних зв'язків, спілкування та обміну інформацією. Ця сфера також знаходиться під захистом загального права на свободу та особисту недоторканність, а в тій частині, в якій обмін інформацією здійснюється за допомогою засобів зв'язку, має і спеціальну конституційну гарантію у формі таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31). В умовах постійного розвитку засобів зв'язку ця норма поширюється на будь-які його види, в тому числі на електронну пошту, кореспонденцію, надіслану факсом, тощо. Конституційний обов'язок зберігати зазначену таємницю в рівній мірі мають виконувати як державні установи зв'язку, так і громадські організації та приватні підприємства, що працюють в сфері інформаційної комунікації.

Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції в профілактичних цілях, в цілях проведення оперативно-розшукових дій є неприпустимим.

1.2 Юридичні підстави та зміст накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку

1.2.1 Юридичні гарантії забезпечення особистих прав людини та громадянина при проведенні окремих слідчих дій

Гарантування прав і свобод людини – це свого роду зовнішній механізм обмеження влади, яка завжди намагається до саморозширення й посилення своєї присутності в усіх сферах людського життя1.

Юридичні гарантії – це норми права, які передбачають у своїй сукупності правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів. Якісна характеристика юридичних гарантій передбачає оцінку всієї діючої системи права в цілому з точки зору повноти охоплення правовим інструментарієм усіх найбільш важливих взаємовідносин державних органів та громадян, а також громадян між собою2.

Юридичні гарантії є специфічним правовим засобом забезпечення, реалізації, охорони та захисту прав людини та громадянина; першочергового значення вони набувають при практичній реалізації суб'єктивних прав громадянина.

Loading...

 
 

Цікаве