WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Висновки

"Всі люди народжуються рівними і вільними в своїй гідності та правах", - проголошує ст.1 Загальної декларації прав людини, прийнятої ООН 10 грудня 1948 р.

Право як загальносоціальне явище - це певні можливості (свободи) учасників соціального життя, які об'єктивно зумовлюються, насамперед, рівнем розвитку суспільства.

Різні країни прийшли до визнання основних прав людини по-різному: через тривалу, часом дуже гостру боротьбу між різними соціальними силами, класами, групами, політичними партіями, через зміну, усунення диктаторських, тоталітарних, імперських режимів і структур. У багатьох країнах (зокрема, в СРСР, до складу якого входила Україна) навіть після прийняття Загальної декларації прав людини нерідко порушувались права людини, причому саме з боку держави.

Забезпечення і захист основних прав людини полегшується сьогодні тим, що Пакт про громадянські та політичні права підписали майже 100 держав, у тому числі Україна.

Кожній людині має бути забезпечена можливість користуватися основними правами та свободами. Держава зобов'язана гарантувати реальне здійснення цих прав і свобод усіма доступними їй засобами. Чим вищий ступінь реалізації правового статусу особи, тим більшою мірою обмежується можливість сваволі з боку держави та її органів.

Значне місце в системі особистих прав займають права на недоторканість особи, житла, приватного життя, таємниці листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції.

Якщо особа веде законослухняний спосіб життя, то вона вправі розраховувати на абсолютне забезпечення зазначеної таємниці. Лише тоді, коли органам кримінального переслідування стане відомо про те, що конкретні особи під час листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень можуть передати інформацію щодо обставин злочину, по якому триває розслідування, або ж про підготовку до скоєння злочину, то вони вправі за рішенням суду встановити підслуховування телефонних розмов, а також здійснити огляд телеграфних повідомлень, листів, бандеролей, посилок тощо.

Але ці винятки можуть мати місце лише за обставин, коли органи розслідування доведуть суду, що іншими засобами одержати зазначену інформацію неможливо. Крім того, вказані дії здійснюються лише в межах кримінально-процесуальної процедури закріпленої в ряді статей Кримінально-процесуального кодексу України.

У кожній державі основні права людини закріплюються насамперед в основному її законі - Конституції. У поточних законах та в інших (підзаконних) нормативно-правових актах передбачаються юридичні процедури, порядки, "механізми" здійснення, реалізації на практиці основних прав людини, закріплених у Конституції.

Конституція України 1996 р. є конституцією демократичної правової держави. В ній досить докладно викладені всі основні права і свободи людини та громадянина, що відповідають положенням основних міжнародно-правових документів. Чітко побудована система Конституції дозволяє побачити, що норми, що містять визначення прав і свобод підкріплюються гарантіями їхньої реалізації й захисту.

У ній закладений величезний потенціал при реалізації якого, Україна має шанс стати правовою й демократичною державою.

Але все ж таки ті роки, які ми живемо з Конституцією України, показали, що багато положень залишилися декларативними, що потребує конкретизації в законодавчих актах. Дуже часто виходить, що реальне життя вступає в протиріччя з "буквою закону". Саме в таких випадках, коли виникають так звані пробіли в праві, потрібно звертатися до положень Конституції. Адже, слід пам'ятати, що країна, у якій більше сімдесяти років порушувалися права й свободи людини, громадянина повинна пройти довгий і нелегкий шлях становленню правової демократичної держави.

Підбиваючи підсумок вищевикладеного, варто сказати, що незважаючи на важке й нестабільне економічне становище суспільства й держави в цілому, захист особистих прав і свобод людини є пріоритетним у діяльності держави, і одним зі способів поліпшення положення в країні, є забезпечення схоронності й захисту особистих прав і свобод людини.

Однак, слід зауважити, що розвиток громадянського суспільства неминуче народжує ситуації, що вимагають від держави обмежити цивільні права і свободи. Але питання полягає в тому, хто, на якій підставі, на який час і в яких межах може або повинен це робити.

У теоретичних розробках провідних вчених-юристів України підкреслюється, що права й свободи людини та громадянина повинні захищатися Конституцією й не повинні бути обмежені діяльністю правоохоронних і інших державних органів. Разом з тим, і вчені, і практики, усвідомлюють, що в умовах росту злочинності, корупції й інших кримінальних явищ окремі обмеження прав і свобод людини можуть мати місце, за умови, що вони будуть носити винятковий і тимчасовий характер, провадитися на основі конституційних законів. Зазначені обмеження повинні бути мінімальними, відповідати принципам демократичної держави й допускатися тільки в інтересах державної й суспільної безпеки, здоров'я людей і моралі.

Варто погодитися з думкою автора, який вважає, що проведене дослідження з цього питання дозволяє зробити наступні висновки:

1. Можливість особистого спілкування з передачею інформації, призначеної не для всіх і не для кожного, є однієї з найважливіших цінностей у сфері приватного життя людини.

2. Конституція України гарантує таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції.

3. Реалізації цієї конституційної гарантії сприяє особливий і винятковий порядок тимчасового обмеження прав особистості в даній сфері тільки на підставі судового дозволу у випадках, передбачених законом і тільки з метою боротьби зі злочинністю. Дозволу суду вимагає відстеження інформації, отриманої на підставі технічного втручання й для досягнення особливих антикримінальних цілей.

4. Право звернення до суду за дозволом прослуховування телефонних розмов або дослідження кореспонденції належить тільки оперативно-розшуковим і слідчим органам у порядку, установленому оперативно-розшуковим і кримінально-процесуальним законами.

5. Об'єктом правової охорони є зазначений у законодавстві перелік комунікаційних засобів і передана з їхньою допомогою інформація1.

Зміни в державному ладі, суспільній свідомості й політиці, визнання пріоритету прав людини й громадянина, стали передумовою радикальних змін кримінально-процесуального законодавства. Початок цим змінам закладено в Концепції судово-правової реформи, прийнятої Верховною Радою України в 1992 році, бо у становленні незалежної, демократичної, соціальної і правової Української держави важлива роль належить судовій владі.

Тривалий час наші суди були переважно карально-репресивними органами. Зараз вони покликані насамперед забезпечувати належне функціонування права, відновлювати справедливість і законність у суспільних відносинах. Отже, одним з ключових завдань сучасної судової влади є судовий контроль за законністю й обґрунтованістю провадження на досудових стадіях кримінального процесу.

При виконанні поставлених перед дослідженням теми завдань були розглянуті проблеми законодавчого забезпечення прав громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції при проведенні окремих слідчих дій. Окремому вивченню були піддані зміст та юридичні підстави проведення окремих слідчих дій, правове визначення особистих прав і свобод людини та громадянина, їх гарантії та міжнародно-правовий механізм захисту, проблеми обмеження прав громадян на таємницю телефонних розмов у сучасній правовій державі, судовий контроль та прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, а також досвід інших країн щодо законодавчого регулювання вказаних проблем в слідчій і оперативно-розшуковій діяльності. Пильному аналізу піддавалися вітчизняне та зарубіжне кримінальне, кримінально-процесуальне та оперативно-розшукове законодавство. Досліджені проблеми процесуальних гарантій забезпечення конституційних прав громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції при проведенні окремих слідчих дій, обґрунтована необхідність внесення змін до чинного законодавства України в цій сфері. А, саме, пропонується:

Встановити термін, протягом якого оперативними підрозділами може бути застосоване зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією та викласти ч.2 ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" у наступній редакції:

1) негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Термін проведення зазначених заходів встановлюється судом і не може перевищувати шести місяців. За необхідністю продовження терміну проведення цих заходів, суд може прийняти рішення про продовження терміну на підставі знову представлених матеріалів і результатів проведених заходів. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.

Loading...

 
 

Цікаве