WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Дуже важливо, щоб необхідність втручання в сферу приватних інтересів особистості мала юридично обґрунтований характер, була пояснена й мотивована перед судом і використалася як винятковий і надзвичайний захід, застосування якого викликане відсутністю інших законних можливостей одержати інформацію, що цікавить, про злочин і злочинця. Разом з тим сам факт такого звернення правоохоронних органів до суду для одержання дозволу на тимчасове обмеження конституційних прав особистості ще не завжди надає їм таку можливість. У юридичній літературі описаний випадок, коли федеральний прокурор у штаті Массачусетс (США) на 12 сторінках обґрунтував необхідність прослуховування певного телефону й неможливість розкрити злочин іншим способом, однак, суд у прослуховуванні відмовив1.

Крім цього немаловажну роль у забезпеченні конституційної гарантії на недоторканність особистого життя грає законодавче визначення порядку й умов одержання інформації в цій сфері. Насамперед, далеко не всі органи й посадові особи держави наділені правом затримувати й вивчати кореспонденцію, телеграфні повідомлення громадян, прослуховувати їхні телефонні переговори.

Невипадково, що й для арешту, і для проникнення в житло або інше володіння особи, а також проведення там обшуку або огляду передбачається винесення судом мотивованого рішення. Відносно ж права таємниці кореспонденції мова йде про виключення, які можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом. Очевидно, що, розрізняючи характер саме цих виключень, варто диференціювати самостійні форми примусового впливу на конституційні права особи: кримінально-процесуальну й оперативно-розшукову діяльність1.

Під кримінальним процесом ми будемо розуміти діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді), здійснювану у встановлених законом процесуальних формах, а також діяльність осіб і органів, що долучаються ними до участі в кримінальній справі, правовідносини між всіма названими особами й органами з метою встановити істину й застосувати кримінальний закон або не допустити осуду невинного.

ОРД у порівнянні з кримінальним процесом містить набагато більший арсенал обмежень конституційних прав громадян. При цьому права порушуються (обмежуються) таємно. Громадянин про це нічого не знає й не може протидіяти беззаконню, якщо таке було допущено.

Отже, одним з обмежень права на таємницю телефонних переговорів, закріпленого в ст.31 Конституції, як вже зазначалось, є реалізація суб'єктами оперативно-розшукової діяльності повноважень, передбачених п.9 ч.1 ст.8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". Не викликає сумнівів та обставина, що визнання прав підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на проведення заходів, що мають інтрузивний, проникаючий характер щодо приватного життя громадян, вимагає обґрунтування необхідності такої практики правоохоронних органів у сучасній демократичній державі1.

Контроль поштових відправлень, телеграфних і інших повідомлень у кримінальному процесі досягається завдяки арешту, огляду й вилученню відправлень, а в ОРД це оперативний захід, здійснюваний поза процесуальними формами. У цьому випадку потрібне судове рішення, що дозволяє такого роду дії, саме це й передбачає нині чинне законодавство України.

У відповідності зі ст.5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", оперативно-розшукові заходи щодо негласного вивчення поштових відправлень, прослуховування телефонних переговорів, зняття інформації з технічних каналів зв'язку можуть проводити тільки спеціальні підрозділи кримінальної й податкової міліції, Служби безпеки України й прикордонних військ, інші органи оперативно-розшукової юрисдикції.

Статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України передбачається проведення слідчим у ході розслідування кримінальної справи накладення арешту на кореспонденцію й зняття інформації з каналів зв'язку. Ну а коли не всім дане право на одержання й дослідження інформації приватного характеру, то чи всі джерела й носії відомостей про особисте життя відносяться до кореспонденції й будь-якої іншої інформації такого роду, передбаченої законодавством України2.

Враховуючи, що нормами статті 31 Конституції України охороняється конфіденційність інформації, що передається відправником одержувачеві не прямо, а за допомогою технічних засобів зв'язку. Сюди відносяться письмові й усні повідомлення, а також системи знаків іншого роду, якщо вони мають інформативну значимість для одержувача: передача інформації посильним, поштою, по телефону, телефаксу, телеграфу, радіо, по електронному зв'язку (Інтернет). Під захистом перебуває не тільки зміст, але й процес передачі. Конфіденційність має місце тоді, коли передача інформації з волі й бажання учасників комунікаційного процесу повинна здійснюватися винятково між ними1. Забезпечувалася ця таємниця в різні часи по-різному: від сургучевих печаток на сувоях і пакетах з листами за старих часів до сучасних електронних способів кодування e-mail і захисту інформації в електронних мережах.

Закон України "Про поштовий зв'язок", даючи тлумачення терміна "поштова кореспонденція", зараховує до нього прості й рекомендовані листи, поштові листівки, бандеролі й пакети.

Далеко не всі види електронних повідомлень і комунікацій підпадають під правову охорону. Наприклад, не підлягає захисту використання технічних способів передачі інформації, якщо передані з їхньою допомогою відомості призначаються широкому й невизначеному колу одержувачів, скажемо, під час виступу в телевізійній передачі, у випадку участі в Інтернет-форумі або спілкування в різних чатах2.

Поза захистом перебуває також інформація, якщо вона одержала розголос відповідно до волі одного з учасників комунікаційного процесу. Тому не потрібно судового дозволу на ознайомлення зі змістом листів, якщо їх надає адресат. У такому ж ступені припустима й правомірна фіксація змісту телефонної розмови одним з абонентів3.

Власники інформаційних служб технічно не можуть обійтися без того, щоб не фіксувати процеси передачі інформації, з огляду на інтенсивність, тимчасовий і територіальний її характер. Так, наприклад, пошта може в силу чисто технічних причин збирати інформацію про періодичність і сортування по адресатах переданих їй відправлень; телефонні оператори з метою визначення вартості послуг телефонного зв'язку можуть записувати, скільки телефонних розмов і якої тривалості велося абонентом певного номера1.

Але при дослідженні теми роботи також варто звернутися до вивчення тенденцій, що характеризують сучасний стан злочинного миру. Однією з таких тенденцій, що роблять істотний вплив на правоохоронну діяльність, є використання злочинцями конспіративних форм і методів, високий рівень їхньої технічної оснащеності, тактична витонченість у застосуванні різних способів і прийомів, що використовуються при здійсненні злочинів і прихованні слідів протиправної діяльності. Саме дана обставина вимагає нарощування розвідувального потенціалу оперативних підрозділів. В іншому випадку правоохоронна практика неминуче трансформується в пасивне очікування корисної інформації. У цих умовах важко заперечувати проти використання суб'єктами оперативно-розшукової діяльності адекватних методів протидії зазначеним негативним явищам, у тому числі й методів, що обмежують конституційне право громадян, пов'язані з таємницею телефонних переговорів. Більше того, заходи, пов'язані із проникненням у сферу приватного життя громадян, дозволяють у більшості випадків якомога раніше вмішатися в розвиток подій, що передують здійсненню злочину й запобігти суспільно-небезпечним наслідкам2.

Враховуючи вищевикладене, виглядають щонайменше нераціональними пропозиції представників правозахисного руху про заборону прослуховування телефонних переговорів з метою боротьби зі злочинністю3. Позбавлення можливості суб'єктів оперативно-розшукової діяльності одержувати таким способом оперативну інформацію, на думку Ю.Ф. Кваши, "поставило б їх апріорі в нерівні умови стосовно злочинців"1. Як аргумент на користь існування оперативно-розшукових заходів інтрузивного характеру може послужити також та обставина, що Європейський Суд по правах людини при виробництві в справі "Класс та ін. проти ФРН" визнав прослуховування телефонних переговорів необхідним у сучасній демократичній державі: "держава повинна мати право захищатися від погроз і встановлювати секретне спостереження за підривними елементами, що діють у межах його юрисдикції... існування певного законодавства, що регулює схований нагляд за поштою й зв'язком, є, через виняткові умови, необхідним у демократичному суспільстві"2.

Також й у суспільстві поширюється думка, що з метою більш ефективної боротьби зі злочинністю необхідно обмежити право на недоторканність приватного життя громадян.

Природно, виникає питання про масштаби вторгнення держави в приватне життя громадян і допустимості ганебних, примусових дій влади при її прагненні розкрити злочин. Тут ми виходимо на рівень широких узагальнень.

Loading...

 
 

Цікаве