WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Захист прав і свобод людини та карний процес - Курсова робота

Судовий контроль за попереднім розслідуванням існує у багатьох цивілізованих країнах - ФРН, Франції, Італії, Австрії, Швейцарії й т.д. Цей контроль передбачений ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод. Судовий контроль дійсно пов'язаний з посиленням змагальності на попереднім слідстві, і це робить наш процес більше ефективним і таким, що забезпечує більш надійний захист прав його учасників. Українське законодавство теж ввело змагальність як принцип усього судочинства. Європейська конвенція (ст.6) і практика Європейського Суду також поширюють змагальність і на стадію попереднього розслідування. Розмежувати наглядові функції прокуратури й суду не складно. Суд контролює слідчі дії, проведення яких пов'язане з обмеженням конституційних прав громадян, і розглядає скарги на незаконні дії й рішення органів дізнання, слідства й прокурора. Все інше - об'єкт прокурорського нагляду. При дотриманні Європейської конвенції (ст.5) суди можуть постійно й оперативно контролювати органи дізнання й слідства. Зокрема, всі затримані будуть протягом 48 годин доставлятися до судді для перевірки законності затримки. Приховувати від судів слідчу таємницю не слід. Від них не приховують тепер навіть державну таємницю. Пропозиції усунути судовий контроль за законністю прослуховування телефонних переговорів, перлюстрації кореспонденції можна розцінити як прагнення повернутися назад, до поліцейської держави.

Процедура видачі рішень про провадження слідчих дій, що обмежують конституційні права громадян, повинна бути саме судовою (офіційне судове засідання, виступи сторін або посадової особи, що подали клопотання, оголошення й дослідження представлених документів, витребування нових документів). Бажано додати цій процедурі ще більш судовий характер, допустивши можливість дослідження доказів, що підтверджують або спростовують клопотання. Напрошується аналогія з попереднім слуханням кримінальної справи, коли суддя в судовому засіданні одноосібно вирішує ряд правових питань (у тому числі про припинення справи, про повернення її на додаткове розслідування, про обрання, скасування або зміну запобіжного заходу, про виклик свідків і т.д.), здійснюючи тим самим правосуддя.

Варто мати на увазі, що дані про приватне життя являють особливу цінність для тих, хто хоче скомпрометувати видатних політичних діячів і тим самим прославитися, або за щось їм помститися, або навіть вплинути на проведену ними політичну лінію. Широку популярність одержав скандал навколо обвинувачень у сексуальних домаганнях Президента США Білла Клінтона, затіяний дівицями Полою Джонс і Монікой Лєвінські при підбурюванні літньої особи Лінди Тріпп. У результаті Б. Клінтону загрожував імпічмент. Згадаємо також, як драматично складалося призначення Клеренса Томаса на посаду судді Верховного Суду США. На слуханнях у сенатському комітеті виступила якась Аніта Хілл, яка затверджувала, що К. Томас робив їй непристойні пропозиції. Призначенню передувало вивчення в Сенаті США 30 тис. сторінок різних документів, що належали перу Томаса. Ці приклади свідчать про те, яку небезпеку представляють таємниці особистого життя для осіб, яким ці таємниці не вдалося зберегти.

Українське законодавство прагне захистити приватне життя громадян. Тому передбачає, що одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені.

1.2.3 Прокурорський нагляд за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності як гарантія забезпечення прав і свобод людини та громадянина

Останніми роками Верховна Рада України витрачає чимало зусиль для того, щоб Кримінально-процесуальний кодекс України у повному обсязі регламентував засоби та способи встановлення доказів, які введені в практику розслідування і розкриття злочинів. Конкретно мова йде про докази, які встановлюються і фіксуються під час проведення оперативно-розшукових заходів1.

Стаття 65 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України з часу затвердження Верховною Радою Української РСР (28 грудня 1960 р) і до 2001 р. визначала вичерпний перелік доказів у кримінальних справах: показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих та судових дій, інші документи.

Проте відсутність законних підстав для використання фактичних даних, одержаних при застосуванні оперативно-технічних засобів, призводила до втрати важливих доказів, суперечила міжнародно-правовій практиці визнання та одержання доказів. У Законі України від 30 червня 1993 р. "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" зроблено першу спробу на законодавчому рівні визначити та закріпити підстави для використання інформації, отриманої при проведенні оперативно-розшукових заходів, зазначивши, що фактичні дані, одержані та зафіксовані співробітниками спеціальних підрозділів із застосуванням технічних засобів, можуть використовуватись як докази у судочинстві (ст.15 Закону).

Однак ця спроба довго не мала подальшого розвитку в законах України.

Тільки 18 січня 2001 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", яким передбачено, що за результатами здійснення оперативно-розшукових заходів складається протокол із відповідними додатками, який може використовуватись як джерело доказів у кримінальному судочинстві, а також перелічено конкретні оперативно-розшукові заходи, за наслідками яких складається протокол: негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи; зняття інформації з каналів зв'язку; контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією; застосування інших технічних засобів отримання інформації.

Підставою проведення зазначених оперативно-розшукових дій є дозвіл суду, наданий за поданням керівника оперативного підрозділу або його заступника.

Визнавши такі протоколи одним із видів доказів, законодавець тільки частково регламентував процесуальний порядок їх одержання та зовсім не регламентував порядок їх оформлення оперативними підрозділами.

12 липня 2001 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України", який частково регламентував отримання та використання у кримінальному судочинстві доказів, одержаних під час проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно із внесеними змінами фактичні дані (докази) у справі, крім раніше наведених у ст.65 КПК України, встановлюються протоколами із відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд у справах, які перебувають у їх провадженні, мають право доручити підрозділам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи можна перевірити у процесі проведення оперативно-розшукової діяльності. Визначені законодавчими актами України окремі оперативно-розшукові заходи провадяться з дозволу суду за погодженим із прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника.

Аналіз змін, внесених до КПК України, свідчить, що разом із визнанням доказами у кримінальній справі фактичних даних, одержаних у процесі оперативно-розшукових заходів, залишились невизначеними порядок та загальна форма складання протоколів оперативними підрозділами.

Процес одержання доказів описується за допомогою нечітко сформульованих понять, які потребують внесення нових додаткових змін до КПК України. Важко навіть уявити ті "передбачені законом випадки", що надають слідчому право доручати проведення оперативно-розшукових заходів по справі (ст.66 КПК України), або яке ще "рішення суду" потрібне слідчому для огляду кореспонденції відповідно до ч.1 ст.187-1 КПК України, якщо він уже одержав постанову суду про накладення арешту на кореспонденцію згідно зі ст.187 КПК України та зобов'язаний оглянути затримані документи1.

Не можуть виконуватись у повному обсязі положення ст.97 КПК України про можливість внесення апеляції на постанову судді про проведення оперативно-розшукових заходів. Відповідно до існуючої практики дозволи на проведення оперативних заходів видаються також апеляційним судом, який є судом першої інстанції для установ обласного рівня, але внесення апеляцій на постанови суддів апеляційного суду закон не передбачає.

Отже, слід визнати, що віднесення до доказів протоколів за результатами оперативно-розшукових заходів - це позитивний момент у боротьбі зі злочинністю. Однак потребують законодавчого врегулювання порядок оскарження дозволів або постанов про відмову в наданні дозволів апеляційних судів, термін, на який може видаватись дозвіл, процесуальні підстави та порядок складання протоколів за результатами оперативно-розшукових заходів відповідно до регламентації протоколів слідчих та судових дій, викладених у главі 6 КПК України.

Loading...

 
 

Цікаве