WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав громадян при встановленні фактів, що мають юридичне значення - Курсова робота

Захист прав громадян при встановленні фактів, що мають юридичне значення - Курсова робота

Суддів: Л. А.О.

Г. В.П.

При секретарі: М. І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року в справі за заявою Б. Л. П., — заінтересована особа: Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заслухавши доповідь судді М. О.А., пояснення осіб, що з'явились, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, —

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Дніпровського райсуду м. Києва від 20.05.2005 р. встановлено факт проживання однією сім'єю Б. Л. П. та Г. В. Л. з вересня 1998 р.

В апеляційній скарзі Дніпровська у м. Києві державна адміністрація, посилаючись на те, що до участі у справі не притягнутий онук спадкодавця, на недоведеність факту проживання Б. Л.П. однією сім'єю з Г. В.Л., просить про його скасування з направленням справи на новий розгляд.

Б. Л.П. свою заяву мотивувала тим, що з осені 1998 р. перебувала у фактичних шлюбних відносинах з Г. В.Л., який помер 03.10.2004 р. Вона вважає, що має право на спадщину на підставі ст. 1264 ЦК України, оскільки інших спадкоємців немає.

Судом першої інстанції встановлено, що Б. Л.П. з вересня 1998 року, проживала однією сім'єю з Г. В.Л. в квартирі №99 по пр.В., 28-а в м. Києві, доглядала за ним до смерті, брала участь у похоронах.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню з наступним залишенням заяви без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 235 ЩІК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подавати позов на загальних підставах.

У даному випадку Б. Л.П. звернулась до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю з спадкодавцем Г. В.Л. для отримання спадщини в порядку ст. 1264 ЦК України.

В порядку окремого провадження, згідно ч. 1 ст. 234 ЦПК України, розглядають заяви на підтвердження чи відсутності неоспорюваного права.

Право Б. Л.П. на спадщину після померлого Г. В.Л. оспорюється Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією, яка, зокрема, посилається на не притягнення до участі у справі онука спадкодавця, який є спадкоємцем.

Оскільки має місце спір про право на спадщину, який повинен вирішуватись у порядку позовного провадження, то рішення суду першої інстанції, яке є предметом оскарження, підлягає скасуванню, а заява Б. Л.П. — залишенню без розгляду.

Керуючись ст.ст. З0 , 307, 308, 310, 313, 314, 315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів —

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації задовольнити частково.

Рішенння Дніпровського районного суду м. Києва від 20 травня 2005 року скасувати, заяву Б. Л.П., заінтересована особа — Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про встановлення факту проживання однією сім'єю — залишити без розгляду.

Ухвала набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді:

відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюцидіальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення субєктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями – на одержання спадкового майна, банком – на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику13.

Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації – використати судовий порядок для захисту своїх субєктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Юридична суть процесу у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначається його належністю до окремого провадження. Все, що можна сказати про природу останнього і його відмінні риси, відноситься і до судового порядку розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У звязку з тим, що юридичними фактами визнаються обставини, з якими закон повязує виникнення, зміну чи припинення особистих чи майнових прав, часто всі оточуючі події поділяються на ті, що мають юридичне значення і юридично байдужі. Однак такий поділ є вищою мірою умовним, оскільки в реальному житті далеко не завжди вдається провести абсолютну і непорушну межу між двома групами фактів14.

Очевидно, та чи інша обставина розцінюється як така, що має юридичне значення, лише з точки зору тих правових наслідків, які вона згідно з законом може викликати. І навпаки, та ж обставина виступає як юридично байдужа, якщо її розглядати у звязку з тими правовими наслідками, для яких вона не має юридичного значення. Юридично значимий і юридично байдужий характер факту повинні визначатися конкретно по кожній окремо взятій справі. Зокрема, факти, про допустимість судового встановлення яких сказано у ст. 256 ЦПК України, наділені юридичною значимістю не завжди і не для кожної особи, а лише у визначеній ситуації.

Зміст статті 256 ЦПК України може бути правильно протлумачений з урахуванням статті 258 ЦПК України, згідно з якою у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, має бути вказано, з якою метою заявнику необхідно встановити даний факт. Аналогічна вимога випливає і з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення".

Мета встановлення факту – це ті наслідки, настання яких бажав би заявник. Вони можуть бути юридичними, але можуть бути і байдужими з точки зору права або ж суперечити йому. Визначити значення факту, про встановлення якого просить заявник, можна у звязку з тією метою , для досягнення якої він звернувся до суду15.

Звідси можна зробити ряд висновків, що мають практичне значення для визначення компетенції суду у справах окремого провадження:

  1. Не можна розглядати у якості юридично важливого факт, якщо просьбою про його встановлення заявник взагалі не ставить перед собою жодної мети;

  2. Не можна визнати факт таким, що має юридичне значення в тих випадках, коли його встановлення спрямоване на досягнення неправового результату (наприклад, встановлення факту з генеалогічною чи науковою метою)16. У протилежному випадку суди були б перевантажені справами про встановлення таких фактів;

  3. Юридичним факт визнається за умови, якщо для досягнення поставленої заявником мети він має правоутворююче значення;

  4. У переважній більшості випадків заінтересовані особи звертаються до суду за встановленням юридичних фактів з тим, щоби реалізувати конкретне субєктивне право (на спадщину, пенсію тощо).

Юридичний інтерес особи може полягати не лише в реалізації конкретного субєктивного права. Найчастіше неможливість здійснення того чи іншого субєктивного права слугує безпосереднім приводом для звернення до суду у цій категорії справ. Але юридичний інтерес особи може полягати у визначенні свого правового становища в тих чи інших матеріальних правовідносинах. Саме субєктивне право, реалізації якого прагне заявник шляхом судового встановлення юридичного факту, може бути ним здійснено лише шляхом встановлення його правового становища.

За наявності невизначеності у правовому становищі заінтересованій особі невідомо, чи може вона користуватися правами, які випливають з правового статусу (батька, чоловіка, сина), чи вправі вона вимагати належної поведінки від інших осіб, чи повинна вона виконати дії, які складають зміст відповідного зобовязання. Все це створює у неї заінтересованість у тому, щоб її правове становище було визначене чітко і ясно. Саме правове становище залежить від фактів, що мають юридичне значення.

Тому слід сказати, що суд вправі встановлювати факти, що мають юридичне значення, не лише тоді, коли заінтересована особа прагне здійснити свої субєктивні права, але і в тих випадках, коли мета її звернення в суд полягяє у визначенні її правового становища. Відповідно, в якості мети встановлення факту може бути як здійснення конкретного субєктивного права, так і визначення правового становища особи: важливо лише, щоб між фактом, що встановлюється, з одного боку, і субєктивним правом і охоронюваним законом інтересом – з іншого, існував звязок, в силу якого сам факт набував юридичного значення17.

Loading...

 
 

Цікаве