WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист прав громадян при встановленні фактів, що мають юридичне значення - Курсова робота

Захист прав громадян при встановленні фактів, що мають юридичне значення - Курсова робота

Нормальним закінченням справи про встановлення факту є винесення рішення, яким заява задовольняється чи відхиляється. Однак можливим є закриття провадження чи залишення заяви без розгляду.

Підстави для закриття провадження51:

1) неправовий характер факту, про встановлення якого просить заявник;

2) наявність рішення, яке набрало законної сили, яким підтверджено наявність чи відсутність даного факту;

3) наявність у заінтересованої особи документа, який підтверджує факт;

4) непідвідомчість даної справи суду;

5) відмова заявника від своєї вимоги, прийнята судом;

6) смерть заявника, оскільки правонаступництво у цих справах взагалі виключається.

Заява залишається без розгляду52:

1) якщо при розгляді справи виник спір, підвідомчий суду;

2) якщо заява подана недієздатною особою чи від імені заявника/заінтересованої особи особою, що не має повноважень на ведення справи;

3) якщо в провадженні того ж чи іншого суду вже наявна справа про встановлення того ж факту;

4) якщо належним чином повідомлений заявник повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Рішення у справах про встановлення фактів в цілому має відповідати вимогам, які ставляться до рішень у справах позовного провадження.

Рішення має бути законним і обґрунтованим. Законність рішення означає, що факт, який в ньому підтверджується має відповідати тому поняттю, яке дається в нормах матеріального права і з яким пов'язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Обґрунтованість означає відповідність рішення встановленим судом умовам в їх сукупності і взаємозв'язку, підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення має відображати об'єктивну істину і містити вичерпну відповідь на заявлені вимоги.

У рішенні по справі про встановлення факту має міститися вказівка на факт, наявність чи відсутність якого встановив суд. Воно має відображати об'єктивну істину, у розумінні повної відповідності висновків суду про існування (чи неіснування) факту об'єктивної дійсності.

Структура судового рішення у справах про встановлення факту аналогічна структурі рішень у позовних справах (ст.215 ЦПК). Воно складається із 4 частин:

1) вступна;

2) описова;

3) мотивувальна – містить аналіз зібраних по справі доказів, викладення обставин справи, доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази, а також повинні бути посилання на ті закони, якими суд при розгляді справи;

4) резолютивна – суд констатує наявність (чи відсутність) факту, про встановлення якого просив заявник.

Набрання рішенням законної сили керується загальними правилами цивільного судочинства. Згідно ст. 223 ЦПК рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви , рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду (яке набрало законної сили) про встановлення факту, який підлягає реєстрації в оганах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів. Тобто таке рішення не можна ототожнювати із самим документом.

На оскарження рішень у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поширюється дія глав 1 і 2 розділу V ЦПК. Внесення скарг на такі рішення, а також порядок їх розгляду вищестоячими судами суттєвих особливостей не має.

Право апеляційного оскарження рішень, які не набрали законної сили, надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, якщо суд вирішив питання про їх права і обовязки. Так, згідно ст.292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх прав та обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Наприклад, в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва була розглянута справа за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шавченківського районного суду м. Києва в справі за завою Р. Л.Г., заінтересована особа – Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва53.

Право касаційного оскарження рішень, які набрали законної сили після розгляду в апеляційному порядку надається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обовязки. Ст. 324 ЦПК закріплює: сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вимрішив питання про їх права та обовязки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційногосуду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д м. К И Є В А

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2003 року.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Р. Л.Г. на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року в справі за заявою Р. Л.Г., заінтересована особа Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту перебування у відрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2002 року Р. Л.Г. звернулася в суд із заявою, заінтересована особа: Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту 12-годинної роботи дезінфектором у відрядженні, в с. Копачах Чорнобильського району Київської області, з 12.05.1986 року по 14.05.1986 року.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що вона, працюючи на посаді дезінфектора в Яготинському профдезвідділі при Яготинській районній СЕС, згідно наказу № 45 від 11.05.1986 року перебувала у відрядженні у с. Копачах Чорнобильського району Київської області. В її маршрутному листі було записано, що під час відрядження в зоні відчуження вона працювала по 8 годин на добу, але фактично вона працювала по 12 годин на добу.

20.09.1996 року їй було видане посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно висновку МСЕК ій призначено ІІ групу інвалідності, причиною інвалідності є професійне захворювання, повязане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС.

Встановлення факту 12-годинної роботи в зоні відчуження їй необхідно для отримання пенсії відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.05.1997 року, тому просила її заяву задовольнити.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року провадження в справі за заявою Р. Л.Г., заінтересована особа Пенсійний фонд Шевченківського району м. Києва про встановлення факту перебування у відрядженні в с. Копачах Чорнобильського району Київської області закрито.

В апеляційній скарзі Р. Л.Г. просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.10.2002 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне зясування судом обставин та невідповідність ухвали вимогам закону.

Заслухавши доповідь судді У. Г.І., пояснення Р. Л.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 255 ЦПК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року "Про судову практику про встановлення фактів, що мають юридичне значення" у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту повязане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і розяснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Loading...

 
 

Цікаве