WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів - Курсова робота

Захист капіталів банків від недобросовісних зайомників, кредиторів і конкурентів - Курсова робота

У структурі кредитів комерційних банків найбільша питома вага припадає на кредити, надані суб'єктам господарювання (хоча має місце і зниження цього показника з 93,3% у 2000 р. до 61% у 2007 р.). На іншому полюсі спостерігається кількарічний бум кредитування потреб домогосподарств. Динаміка надання кредитів фізичним особам (обсяг яких тільки за 2005-2007 рр. збільшився майже у 4,5 раза, що й зумовило істотне зростання використання боргових інструментів свідчить одночасно як про затребуваність відповідних банківських інструментів у сегменті споживчого ринку, так і про підвищення доходів населення, які повертаються до економічного кругообороту переважно через кредитні, а не через інвестиційні інструменти3.

Отже, ринкова трансформація національної економіки, а також становлення інститутів та інструментів фінансового ринку мають чітке відображення євроконтинентального типу господарювання, з формуванням банкоцентричної фінансової моделі. Підтвердженням тому слугують домінування банків у сукупності фінансових установ, переважне використання кредиту і сформованих на його основі боргових інструментів для забезпечення потреб економічного розвитку.

3 Поняття банківскього капіталу

Складність та багатогранність категорії "капітал" суттєво вплинули на трактування поняття "банківський капітал", в яке (залежно від контексту) вкладається різний зміст. У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі та практиці для характеристики банківського капіталу використовуються різні терміни, зокрема "сукупність грошових капіталів", "банківські ресурси", "власні кошти", "ресурсна база банку". Термін "ресурсна база банку" є найбільш придатним з погляду розроблення стратегічних засад формування банківських ресурсів порівняно з терміном "банківські ресурси", що відображають кошти, які вже фактично перебувають у розпорядженні банків. Тобто термін "ресурсна база банку" характеризує можливість залучення банками з грошового ринку коштів, що вже беруть або ще не беруть участі в банківському обороті, створюючи засади розвитку та розширення банківської діяльності. Оскільки взагалі під ресурсами розуміють можливості, кошти, запаси чого-небудь, які можна використати в разі потреби, в дисертації під банківськими ресурсами розуміється сукупність грошових коштів та виражених у грошовій формі матеріальних, нематеріальних та фінансових активів, що перебувають у розпорядженні банків і можуть бути використані ними для здійснення банківських операцій та надання послуг.

Банківський капітал — це частина банківських ресурсів, що залучені банками в оборот і використовуються ними з метою одержання прибутку. Відтак у будь-який момент ресурси банку більші або дорівнюють його капіталу. Рівність означає, що всі наявні ресурси використовуються продуктивно, тобто для одержання прибутку.

Найсуттєвішою рисою банківського сектору України є його незначна питома вага в економіці, ізольованість від її реального сектору. Власний капітал українських банків становить близько 5% від ВВП, тоді як у багатьох країнах з перехідною економікою цей показник наближається до 40%, а в розвинених – 80% і більше. Звісно, така банківська система не є і не може бути ефективним інструментом політики економічного розвитку країни4. Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів та капіталізація банків.

Стабілізація та подальший розвиток банківської системи перебувають у тісному взаємозв'язку з нарощенням обсягів банківського капіталу. Воно повинно відбуватися не лише за рахунок власних джерел, залучених та позичених коштів, а й у результаті реорганізації банків через їх злиття чи приєднання, створення банківських об'єднань та входження банків до складу фінансово-промислових груп. Масштаби вітчизняної економіки вимагають і вимагатимуть у майбутньому наявності різних за розміром банків, що мають свою нішу. Великі банки спроможні підтримувати великі комерційні структури, кредитувати важливі програми, виконувати функції розрахункових центрів для клієнтів завдяки розвиненій мережі філій, упроваджувати в регіони новітні банківські продукти та технології, тобто стати справжніми фінансовими супермаркетами для клієнтів. Наявність середніх та малих банків має свої переваги: більшу гнучкість, керованість, ширші можливості щодо індивідуального підходу до потреб клієнтів. Головне, що потрібно враховувати, – це прибуткову діяльність банків, якої вони повинні беззаперечно дотримуватися.

Ефективність формування та використання банківського капіталу пов'язана не лише з операціями банків, а й з наданням клієнтам послуг. Водночас банківські операції та послуги взаємозв'язані, надаються клієнтам одночасно, в одному "пакеті".

В Україні простежується тенденція поступового зменшення кількості зареєстрованих та діючих банків, а також їх трансформація із товариств з обмеженою відповідальністю в акціонерні, причому відкритого типу. Регіональне розміщення банків свідчить про їх зосередженість у небагатьох регіонах, зокрема у м. Києві – понад 54% усієї кількості банків. Територіальна концентрація та деконцентрація банків має як переваги, так і вади, змушуючи банки приділяти підвищену увагу розвитку власної філійної мережі, удосконаленню її структури та управління. Стратегія регіонального розвитку банківської системи повинна виходити з принципу: банки для регіонів, а не регіони для банків.

Формування банківського капіталу відбувалося і відбувається у складних умовах реформування економіки держави. Соціально-економічна нестабільність країни протягом тривалого періоду, недосконалість правових та організаційних умов функціонування банківської системи негативно позначилися на капіталізації банків, їх фінансовій стійкості і фінансових результатах.

На банківський капітал суттєво впливають грошові заощадження, які утворюються у суспільстві. Попри поширене використання в економічній літературі та практиці терміна "заощадження" для досліджень у даній сфері характерним є відсутність чітко окреслених підходів до його трактування. Відтак пропонується виходити з таких основних положень: заощадження формуються не тільки у домашньому господарстві, а й у таких суб'єктів економіки, як фірми та держава; слід ураховувати сукупні доходи суб'єктів ринку, а не лише поточні доходи або окремі їх види; одержувані суб'єктами економіки доходи виступають не тільки у грошовій формі та використовуються не лише на споживання, а й на сплату податків і неподаткових платежів. За такого підходу заощадження є частиною доходів суб'єктів економіки, не використаною на споживання, сплату податків і неподаткових платежів і призначеною для забезпечення потреб у майбутньому. Це дало змогу запропонувати в роботі комплексну класифікацію заощаджень за ознаками, що впливають на практику використання заощаджень під час формування ресурсної бази банків. Актуальним є групування заощаджень: за формою нагромадження (грошові, натурально-речові та фінансові активи); мотивами утворення (мотивовані та немотивовані); стимулами утворення (добровільні та вимушені); характером мобілізації (організовані та неорганізовані). Саме організовані грошові заощадження слугують найважливішою складовою ресурсної бази банківської системи. Здійснюючи посередницьку діяльність, банки забезпечують рух грошових потоків в економіці, сприяють поєднанню у неперервний процес виробництво, розподіл, обмін і споживання, а також перетворенню нагромадженої у грошовій формі вартості в капітал, спрямовуваний на розвиток економіки.

Перед банками постають надзвичайно актуальні завдання мобілізації та ефективного перерозподілу коштів між секторами економіки, посилення їх ролі у формуванні та організованому використанні заощаджень населення, зміцнення позицій банків на грошовому ринку. Це можливо лише за умови достатньої стабільності та фінансової стійкості банківської системи, наявності довіри до неї населення та інших кредиторів через розміщення грошових коштів у банківських установах, подальшого розвитку грошового ринку та запровадження нових фінансових інструментів.

4 Захист стабільності формування банківського капіталу банків

Комерційні банки виступають посередниками між тими клієнтами, які мають тимчасово вільні кошти, і тими, які цих коштів потребують. Як свідчить практика, для успішної роботи банки не можуть використовувати тільки власний капітал, тому основну частку повинен становити позичений капітал (кошти). Всі можливості комерційних банків у залученні коштів регламентуються НБУ, тому нормативне значення показника залучених та позичених коштів не має перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів, у різних країнах співвідношення між власним і залученим капіталом може відповідати таким співвідношенням: від 1:10 до 1:100, в Україні воно відповідає межі 1:20. Проте саме власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції5:

захисну — страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;

оперативну — особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;

регулюючу — при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.

Loading...

 
 

Цікаве