WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Засоби цивільно-правового захисту права власності - Курсова робота

Засоби цивільно-правового захисту права власності - Курсова робота

Позов про визнання права власності є речево-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі існують різні погляди на правову природу даного позову. Так, вважається, що позов про визнання права власності є;

1) позовом, що супроводжує віндикаційний позов1;

2) видом негаторного позову 2;

3) самостійним позовом3.

Висловлені погляди свідчать про неоднозначність правової природи позову про визнання права власності. Проте усі вони можуть бути певною мірою прийнятними, але залежно від конкретних обставин справи. Ця проблема зумовлена відсутністю його безпосереднього законодавчого закріплення серед засобів захисту права власності, предметом вимог позивача та особливістю його застосування в судово-арбітражній практиці. Як уже зазначалося, законодавець передбачив можливість захисту шляхом визнання цивільних прав. Звичайно, що одним із таких суб'єктивних прав є право власності, а відтак може виникати потреба у його юридичному підтвердженні у судовому порядку. І хоч законодавець проголошує принцип правомірності володіння майном (ст. 48 Закону України "Про власність"), якщо інше не буде встановлено судом, досить часто виникає потреба дану презумпцію не лише підтвердити, а й зафіксувати судовим рішенням власника (іншого титульного володільця) майна.

Важливо зазначити, що позов про визнання права власності На майно необхідний позивачеві тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, створюється ,нееможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлювальних документів на жилий будинок, автомашину тощо. За таких обставин, коли суб'єктивне право власності ще безпосередньо іншими особами не порушено, особа може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і вимагатиме винесення якогось зобов'язуючого рішення для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Водночас можливі позови про визнання права власності, в яких є конкретні відповідачі. Такими можуть бути позови одного з подружжя про визнання права роздільної чи спільної власності на те чи інше майно, позови про визнання права власності на майно, створене відповідно до договорів про сумісну діяльність, якщо це право не визнається співвласником (співвласниками), учасником (учасниками) такого договору.

Отже, позивачем позову про визнання права власності (суб'єктом вимог про визнання права власності) може бути будь-яка особа (фізична, юридична, держава, територіальна громада), яка вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи.

Відповідно відповідачем такого позову (суб'єктом обов'язку визнати право власності позивача) може бути будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. Однак складною є ситуація, в ( якій відсутні треті особи, які безпосередньо піддають сумніву наявність у особи права власності на майно чи самі претендують на ' це майно. Тобто виникає ситуація, у якій відсутній відповідач, який міг би бути змушений примусово виконати обов'язок, а відтак, начебто не існує спору. І це дійсно так. Але право власності є абсолютним правом, і воно має захищатися абсолютними речевими засобами захисту.

Переважна частина цивільно-правових угод опосередковує обіг майна (товарів), яке належить стороні (сторонам) на праві власності. Однак не можуть забезпечити правомірний перехід мінна від однієї особи до іншої ті угоди, які визнаються недійсними. Так, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Визнання угод недійсними та застосування правових наслідків їх недійсності є одним із засобів захисту багатьох суб'єктивних цивільних прав, який дуже поширений у судово-арбітражній практиці і супроводжується виникненням значних проблем при і "огляді справ даної категорії. Адекватно відреагував на наявність цих проблем Пленум Верховного Суду України, який ще 28 квітня 1978 р. прийняв постанову "Про судову практику в ' правах про визнання угод недійсними"1, що діє і нині з відповідними змінами.

Щоб визначити особливості захисту права власності засобом визнання угод недійсними, який є водночас засобом захисту і інших цивільних прав, необхідно встановити найважливіші елементи такої матеріально-правової вимоги, оформленої у вигляді позову. Звичайно тема обраного дослідження не потребує аналізу всіх питань інституту визнання угод недійсними. За таких обставин доцільно зосередити увагу на тих питаннях, розгляд яких. сприятиме виявленню суб'єктів звернення з такими вимогами предмет цих вимог, умови задоволення позову та особливості ви рішення цієї категорії справ.

У цивільно-правовій науці усталеною є класифікація недійсних угод за ступенем їх недійсності та відповідний поділ їх на нікчемні (абсолютно недійсні) та заперечні (відносно дійсні). Такий поділ має певне практичне значення, оскільки перша категорія угод є вже недійсною з моменту їх укладення. Однак для констатації цього факту необхідне судове рішення, оскільки чинне законодавство поки що не надає учасникам нікчемної угоди права самостійно визнавати її недійсною і навіть вносити до неї зміни щодо усунення суперечностей закону.

Відсутність у чинному законодавстві переліку осіб, які можуть звертатися з позовами про визнання угод, віднесених до категорії нікчемних, недійсними звичайно створює для судів певну невизначеність. Тому Президія ВАСУ у своїх Роз'ясненнях від 12 березня 1999 р. зазначила: "Якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, арбітражному суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами ст. 2 АПК України, з якої випливає, що крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода".

Практично неможливо дати вичерпний перелік конкретних осіб, які мають право звертатися до суду, арбітражного суду з вимогами про визнання угод недійсними. Це питання має вирішуватися з урахуванням цивільного, цивільно-процесуального, арбітражно-процесуального законодавства та окремих законодавчих актів.

Вважаємо, що захищати свої цивільні права та права інших осіб, у тому числі право власності, шляхом звернення з позовом про визнання угод недійсними можуть як самі учасники такої угоди, так і інші заінтересовані фізичні та юридичні особи, які вважають свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, і якщо є відповідний безпосередній правовий зв'язок між цими особами і учасниками угоди чи її предметом, а також ті особи, які прямо уповноважені звертатися до суду з такими заявами. Ця обставина якраз і підтверджує наявність переваг у застосуванні цього засобу

Позивачі можуть звертатися до суду лише з вимогами про визнання угоди недійсною без визначення її правових наслідків. За таких обставин у суду немає правових підстав застосовувати ті чи інші правові наслідки недійсності угоди. Однак позивач не позбавлений права у майбутньому звернутися з позовом про витребування майна, повернення безпідставно збереженого майна чи відшкодування витрат, втрат чи пошкодження майна.

Таким чином, предметом позову про визнання угоди недійсною є матеріально-правова вимога позивача про встановлення факту відсутності правовідносин між учасниками угоди та застосування відповідної реституції, відшкодування одержаного, витрат чи втрат, стягнення майна в дохід держави. Предмет такого позову може складатися також лише з першої частини вимоги.

З цього приводу дещо не збігається практика загальних та арбітражних судів. Так, Президія ВАСУ в Роз'ясненнях від 12 березня 1999 р. вказала, що чинне законодавство (ст. 58 АПК) не виключає права позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане цією угодою в натурі або про відшкодування у грошах. У цьому разі відповідач має право подати зустрічний позов про витребування належного йому майна або про відшкодування у грошах (п. 18).

Перевагою позову про визнання угоди недійсною є те, що позивачами тут можуть бути як учасники такої угоди, так і інші заінтересовані особи, за винятками, прямо передбаченими законом. З таким позовом можуть також звертатися і акціонери у разі порушення їх права на при дбання акцій.

Таким засобом захисту своїх прав можуть скористатися спадкоємці, які звертаються з позовами про визнання недійсним за повіту, у зв'язку з невідповідністю його вимогам закону і за яким майно заповідалося стороннім особам.

Loading...

 
 

Цікаве