WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Засоби цивільно-правового захисту права власності - Курсова робота

Засоби цивільно-правового захисту права власності - Курсова робота

В Цивільному кодексі України від 5 червня 1997 існував спосіб повернення безпідставно придбаного майна, а саме — стягнення його в дохід держави. Підставою для застосування саме цього способу є наявність у діях особи мети, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства.

В юридичній літературі було сформульовано такі умови для стягнення безпідставно придбаного майна в дохід держави:

— дії мають бути протиправними, що порушують інтереси держави і суспільства;

— вчинення таких дій має характеризуватися суб'єктивним наміром порушити закон, тобто необхідно встановити вину особи у формі умислу;

— дії не повинні полягати у вчиненні угод;

— дії не повинні підпадати під дію норм адміністративного і кримінального законодавства, що передбачають конфіскацію безпідставно придбаного майна.

Однак, викладені рекомендації не узгоджуються з розвитком цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 1212 ЦК України, якщо інше не встановлено іншими законами чи правовими актами і не випливає із суті відповідних відносин, правила цієї глави підлягають застосуванню також до вимог:

1) щодо повернення виконаного за недійсним правочином;

2) щодо витребування майна власником з чужого незаконного володіння;

3) однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, складачі ЦК України допускають можливість положень про зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження майна (безпідставного збагачення) у поєднанні з переліченими вище вимогами. Тобто можна стверджувати, що правила цього правового інституту можуть мати субсидіарне застосування до вимог, що ґрунтуються на правилах інших інститутів цивільного права. Думається, що такий підхід заслуговує на підтримку, адже в судовій практиці досить рідкісними є випадки застосування правил, які регулюють відносини з безпідставного придбання чи збереження майна, що зумовлювалося відсутністю необхідних чітких рекомендацій щодо дії цих правил.

Водночас перелік вимог, до яких можуть застосовуватися положення про безпідставне збагачення, можна доповнити іншими вимогами, зокрема вимогами, пов'язаними з визнанням угод неукладеними. Крім того, дещо некоректно сформульовано окремі положення ст. 1212 ЦК України, зокрема щодо вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, оскільки створюється враження, що тут не застосовуються загальні положення цивільного законодавства про правові наслідки недійсної угоди. Між тим, у разі визнання недійсною угоди (правочину) насамперед мають застосовуватися правові наслідки, встановлені для недійсних угод, а положення про безпідставне збагачення — лише у разі недостатності положень про недійсність угод.

Наприклад, можуть виникнути питання, чи повинні розглядатися безпідставно одержаними доходи від незаконної підприємницької діяльності, хабарництва тощо, чи тут мають застосовуватися інші правові механізми. Справа ще в тому, що таке майно не підлягає кримінально-правовій конфіскації, яка поширюється лише на майно, яке є власністю засудженого. На доходи, одержані зазначеним способом право, власності у набувача не виникає.

Висловлена точка зору певною мірою не узгоджується з існуючою судовою практикою. Так, відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989 р. (з наступними змінами) у справах про хабарництво, спекуляцію, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, порушення правил про валютні операції та про інші корисливі злочини згідно з законом з винних стягується безпідставно набуте майно. При цьому гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом і визнані речевими доказами, відповідно до п. 4 ст. 81 КПК України передаються у дохід держави.

Ефективність засобів захисту інституту безпідставного збагачення може проявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними.

Нині інститут зобов'язань з безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок іншої особи (безпідставного збагачення) ще не посів свого чільного місця у системі зобов'язального права внаслідок абстрактності багатьох його понять, труднощів у виявленні відносин, які мають підпадати під дію його норм.

2.3 Інші засоби цивільно-правового захисту прав власності.

Особлива роль у системі цивільно-правових засобів належить позовам про виключення майна з опису (звільнення майна з-під арешту). В ЦК України 1963 р. такий засіб захисту права власності безпосередньо не передбачений. У ст. 386 ЦПК України закріплена норма про право особи, яка вважає, що описане йно належить їй, а не боржникові, на звернення з позовом про виключення майна з опису без визначення правових ознак тако-позову. Між тим, такі позови досить поширені. З ними звернуться особи, які вважають, що до опису майна боржника (під арешт), проведеного уповноваженими законом особами, безпідставно включено належне їм майно. Потреба у поданні такого позову виникає тому, що включення майна до опису та накладення і нього арешту супроводжуються встановленням певних обмежень у його правовому режимі і, нарешті, може призвести до звернення стягнення на нього,

Позивачами (суб'єктом) заяви про виключення майна з опису (звільнення з-під арешту) є особи, які вважають себе власниками (іншими титульними володільцями) майна, безпідставно включеного до опису (підданого арешту), здійсненого у зв'язку з діями третьої особи — боржника.

У справах про виключення майна з опису завжди залучається два або більше відповідачів: боржник і особа, в інтересах якої накладено арешт на майно (в необхідних випадках — особа, якій було реалізовано майно). Коли ж опис проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, відповідачем притягується відповідний фінансовий орган (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 р.).

Такі позови можливі як за участю громадян, так і за участю юридичних осіб. Якщо позивачем і відповідачем у спорі є державні підприємства чи установи, то позовна вимога має формулюватися про визнання права повного господарського відання або права оперативного управління1.

З позовом про виключення майна з опису мають право звертатися особи, дії яких не спричинили накладення арешту на майно, але, на думку яких, до опису включено належне їм майно Ними можуть бути члени сім'ї боржника, обвинувачуваного, інші особи. Щодо самого боржника, обвинуваченого, то вони можуть захистити свої інтереси та оспорити законність опису майна під час розгляду справи, порушеної у зв'язку з їх діями.

Предметом такого позову є матеріально-правова вимога власника (титульного володільця) визнати його право власності на майно, виключити його з опису (звільнити з-під арешту), а якщо воно було вилучене, то і про повернення його зберігачами.

Підставою такого позову слугують факти, пов'язані з належністю майна позивачеві та обставинами перебування цього майна у особи, у якої проведено опис майна (накладено арешт).

Умовами задоволення матеріально-правових вимог позивача має бути встановлення факту належності майна позивачеві та безпідставність включення такого майна до опису майна боржника та накладення на нього арешту,

В судовій практиці особливо поширені позови про виключення майна, яке становить спільну власність позивача й відповідача. У таких випадках суду належить визначити частку позивач в спільному майні і вилучити її з опису, оскільки зверненню стягнення чи можливої конфіскації підлягає лише те майно, яке власністю боржника, обвинуваченого чи засудженого.

Щодо визнання позову про виключення майна з опису самостійним речевим позовом про визнання права власності, то для такого твердження немає достатніх підстав, оскільки звернення до суду лише з вимогою про визнання права власності на описане майно не може забезпечити виключення його з опису. Тому, як правило, в позові мають міститися дві вимоги: про визнання права власності (володіння) на описане майно та виключення його з опису. Власне про це прямо зазначено в ст. 385 ЦПК України, згідно з якою, особи, які вважають, що описане майно належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом до стягувача і боржника про визнання права на описане майно і про виключення цього майна з опису.

Loading...

 
 

Цікаве