WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Засоби цивільно-правового захисту права власності - Курсова робота

Засоби цивільно-правового захисту права власності - Курсова робота

Зобов'язання, що виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, врегульовані главою 83 ЦК України. Зміст цього зобов'язання полягає в тому, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. У разі невиконання цього обов'язку безпідставно одержане майно підлягає стягненню у примусовому порядку через суд або арбітражний суд. Ці заходи примусового характеру є цивільно-правовою санкцією, для застосування якої необхідно встановити факт придбання чи збереження майна без достатніх підстав, передбачених законом або договором. Важливою особливістю цього способу захисту є застосування його незалежно від вини зобов'язаної особи.

В юридичній науці визнається, що цей вид позадоговірних зобов'язань має назву "зобов'язання з безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1922 р. був самостійний розділ XII "Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення". У ЦК УРСР 1964 р. законодавець очевидно з ідеологічних міркувань відмовився від такої термінології і запровадив інститут зобов'язань, що виникають внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Безумовно, нова назва виявилася досить складною для вживання і незручною для застосування у судовій практиці.

У юридичній літературі визнається, що зобов'язання з безпідставного збагачення сформувалися ще в Стародавньому Римі1. Як стверджує відомий український вчений О. А. Підопригора, вони дістали захист засобами кондикційних позовів: а) позов про повернення незаборгованого; б) позов про повернення майнового представлення, мета якого не досягнута; в) позов про повернення краденого; г) позов про повернення одержаного несправедливою чи неправильною підставою2.

Звичайно, що такі позови у видозміненому вигляді можуть пред'являтися і в сучасний період з урахуванням правил чинного цивільного законодавства України.

Зобов'язання з безпідставного збагачення мають складну юридичну природу. На думку І. Красько, вони являють собою цивільні правовідносини, згідно з якими боржник повинен повернути кредиторові майно, яке він одержав без належної підстави еквівалентно реально отриманій вигоді.3. Наведене визначення могло б бути більш повним, коли б у ньому автор зазначив, що і доходи боржника є безпідставно отриманими.

Під належною правовою підставою слід розуміти придбання майна за належною угодою, у порядку спадкування, на підставі адміністративного акта та іншими підставами, не забороненими законом. Це зобов'язання виникає у разі коли з самого початку не було відповідної правової підстави або вона відпала згодом. Правова підстава, за якою придбано майно, може відпасти, наприклад, у разі визнання угоди, за якою набувається майно, судом чи арбітражним судом недійсною; у зв'язку з введенням в дію нової правової норми, якій надається зворотна сила; у разі скасування вищою інстанцією у порядку нагляду рішення суду чи арбітражного суду, на підставі яких було проведено стягнення на користь позивача.

Безпідставне придбання може мати місце у разі виконання неіснуючого між сторонами обов'язку або коли такий обов'язок існував, але вже був виконаний. Необґрунтованим придбанням може бути і оплата продукції у більшій сумі, ніж вона коштує.

Не вважається безпідставно одержаним і не підлягає витребуванню також майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання, адже ст. 531 ЦК України допускає дострокове виконання зобов'язання боржником, якщо інше не випливає із закону, договору чи змісту зобов'язання. Не може вважатись безпідставно придбаним: майно за будь-якого дострокового виконання зобов'язання, адже підставою для його передачі є договір; майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення строку позовної давності, якщо таке виконання допускається, адже метою зобов'язання є його виконання, навіть у випадку закінчення строку позовної давності; та інше майно, якщо це встановлено законом.

Щодо безпідставного збереження, то воно має місце, коли певна особа повинна була витратити частину своїх коштів, але не зробила цього, тим самим зберігши їх завдяки витратам іншої особи.

Що стосується розрахунків між сторонами, то потрібно відмітити, що їх порядок нагадує порядок відшкодування збитків. У разі неможливості повернути майно в натурі, має бути відшкодована його вартість, яка визначається на момент придбання. Крім того, зобов'язана особа повинна повернути або відшкодувати всі доходи, які вона отримала або могла отримати з того часу, коли дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна.

Таким чином, на відміну від позовів про повернення безпідставно придбаного майна, за віндикаційним позовом позивач може витребувати лише ту річ, яка вибула з його володіння.

Зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження майна забезпечують захист майнових прав по-іншому, ніж віндикація майна. Головним критерієм розмежування тут має слугувати факт збереження у боржника майна та наявність у нього ознак індивідуальної визначеності чи родових ознак. Тобто, якщо майно є індивідуально-визначеним і збереглося у боржника в натурі, то власник витребує його за віндикаційним позовом. Якщо ж майно не збереглося в натурі або воно визначено лише родовими ознаками, то потерпілому (власникові) повертається не те саме майно, а лише така сама кількість однорідних речей чи його вартість за позовом про витребування безпідставно придбаного чи збереженого майна, причому не буде мати значення спосіб вибуття майна з володіння власника (за його волею чи всупереч його волі).

На наш погляд, ефективність засобів захисту інституту безпідставного збагачення може виявитися у разі їх субсидіарного застосування у випадках визнання угод недійсними та неукладеними. За недійсною угодою кожна сторона зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а коли неможливо повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Тобто у даному випадку законодавець не передбачає у застосуванні реституції правових наслідків щодо доходів, одержаних однією чи обома сторонами від використання майна. Вирішити долю цих доходів можна за допомогою позову про повернення безпідставно одержаних доходів. Нерідко сторони не вимагають у суді застосування реституції, покладаючись на добровільне повернення -майна, і суд лише визнає угоду недійсною без застосування відповідних правових наслідків. У такому випадку сторони недійсної угоди також можуть забезпечити повернення майна за допомогою механізмів інституту безпідставного збагачення.

Необхідно також розрізняти позови з безпідставного збагачення і позови з заподіяння шкоди. Першим критерієм для їх розмежування є принцип вини. Так, позов про відшкодування шкоди може бути задоволений, як правило, за наявності вини її заподіювача, в той час як позов про повернення безпідставно придбаного чи збереженого майна — і за її відсутності. Другою ознакою для розмежування зазначених способів захисту є те, що позов про відшкодування шкоди є засобом покладення майнової відповідальності на заподіювача шкоди, а зобов'язання з безпідставного збагачення не є засобом відповідальності, адже воно не е деліктним. Як відомо, в основі зобов'язань із заподіяння шкоди, як правило, є делікт, тобто правопорушення, необхідним елементом якого є вина1, за винятками, прямо передбаченими законом. Крім того, тут завжди є конкретна потерпіла особа. В основі ж зобов'язань з безпідставного придбання чи збереження майна лежить факт безоплатного одержання майна за рахунок інших осіб без належної правової підстави, що може бути результатом як правомірних, так і неправомірних дій однієї чи обох сторін2. Іноді розмежування цих відносин здійснюють лише за принципом вини3.

Деліктні зобов'язання та зобов'язання з безпідставного придбання чи збереження майна по-різному відновлюють порушену майнову сферу потерпілих. У першому випадку діє принцип повного відшкодування заподіяної шкоди, що є мірою цивільно-правової відповідальності, в другому потерпілому повертаються чи відшкодовуються лише ті втрати, на розмір яких збільшився майновий актив боржника.

В практиці поширені випадки реалізації краденого майна за нижчою ціною, ніж його дійсна вартість. У юридичній літературі пропонується з практичних міркувань звертатися з позовом про відшкодування шкоди, оскільки звернення з позовом про повернення безпідставно одержаного майна не забезпечить належного захисту інтересів потерпілого4. Однак, якщо вартість краденого майна і вартість його реалізації збігатимуться, то, на наш погляд, у кредитора (потерпілого) є можливість на свій розсуд обрати засіб захисту.

Loading...

 
 

Цікаве