WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Засади судочинства та судова система - Курсова робота

Засади судочинства та судова система - Курсова робота

Засади судочинства та судова система

План

Вступ

1. Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства України

1.1 Засада законності

1.2 Здійснення правосуддя виключно судом

1.3 Незалежність суддів

1.4 Державна мова судочинства

1.5 Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами

1.6 Колегіальність та одноособовість розгляду справ

1.7 Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

1.8 Забезпечення доведеності вини

1.9 Змагальність сторін

1.10 Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду

1.11 Обов`язковість рішень суду

1.12 Участь народу у здійсненні правосуддя

1.13 Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором

1.14 Забезпечення обвинуваченому право на захист

2. Поняття судової системи України, її основні ознаки

Висновок

Вступ

Судочинство — встановлений законом або звичаєм порядок і форма вчинення суд. дій у межах завдань судів у здійсненні правосуддя.

За княжої держави процес, цивільний і карний, вже дійшов форм прилюдного Cудочинства(С.). і відбувався в упорядкованій суд. системі. У С. як цивільному, так і карному процес починався на домагання покривдженого, а в справах про важкі злочини появляється згодом офіц. обвинувачення. Поч. процесу базувався інколи на договорі зацікавлених сторін про віддачу справи до суду. У карних справах часом процесові передувало слідство — "свод" і "гонення слідом". Суд був усний і прилюдний при участі громади ("луччих людей"). Після доказового справування суддя (кн. або його урядовець, "судні люди" в гром. суді і т. д.) ухвалював вирок. Карні вироки виконував звич. кн. або його урядовці.

За лит.-поль. доби, як і за попередньої, діяло тільки матеріальне право, яке не розрізняло процесуального права. Процесом, як раніше, диспонували сторони, хоч роля у ньому СУДУ посилилась. Процес звався "поступком правним": йому звич., особливо у карних справах, передувало слідство, на підставі якого суд видавав позов. Розправа звалася "розсудком" і мала на меті "доводження справедливости". Процес був явний і усний, тільки вирок, званий "декретом", вирішував суд на закритому засіданні. Вирок можна було оскаржити або апелювати. Існувало особливе карне С., зване "скрутинією", яке було подібне до зах.-евр. інквізиційного процесу, хоч у лагіднішій формі. Скрутатори допитували свідків на місці злочину в неприсутності обвинуваченого, а запис такого слідства був підставою для вироку як єдиний доказ. У Галичині С. спершу зберігало традиційні форми, але згодом, зокрема по реформі 1434, було замінене поль.

За Гетьманщини процес став більше формальним, гол. під рос. впливом і в наслідок реформ 18 ст. Поєднання суд. і адміністративної влади в руках коз. старшини, як і велике ч. апеляційних інстанцій, мало неґативний вплив на С. Процес починався скаргою позовника. Позваний вносив одвід (або отпор), "ізвиненія" і "збивання позову". Після доказової процедури перед явним судом, суд на закритому засіданні ухвалював вирок. Апеляційний суд розглядав справу на підставі актів. На Запоріжжі процесові форми були вільніші, але виразно панував принцип прилюдности. Інколи самі козаки брали участь у виконанні вироку.

Під Росією ще деякий час діяли процесові норми Лит. Статуту, але незабаром (Указ "О форме суда" - 1723) на укр. землях уведено рос. карний процес, типовий інквізиційний процес з функцією досліджування, обвинувачення і судження в одних руках. Закон 1832 не змінив цього процесу по суті, хоч вже 1801 скасовано формально (але не фактично) тортури як процесовий доказовий засіб. Щойно "Устав уголовного судопроизводства" (1864) скасував інквізиційну форму, увів гласність і усність і взагалі віддзеркалював частково ліберальні течії Зах. Європи (напр., суди присяжних), але закон 1887 увів знову обмеження (скасував суди присяжних, гласність тощо). Також цивільний процес був змінений новим кодексом 1864, який ґрунтувався на зразках франц. кодексу з засадами диспозиційности, усности, гласности і вільної оцінки доказового матеріалу; матеріальне право було вже цілком відокремлене від процесового (формального).

Під Австрією на укр. землях процесуальне право розвивалося під зах.-евр. впливом. Модерний кодекс цивільного права запроваджено 1895; він базувався на засадах усности, гласности і права апеляції до двох інстанцій та ревізії Найвищого Суду у Відні. Кодекс карного процесу 1873 відокремлював функції обвинувачення і судження; суд був усний, безпосередній і гласний та спрямований до виявлення матеріальної правди.

Період укр. державности 1917 — 20 не приніс практично ніяких нововведень у ділянці С.; діяли далі закони кол. Росії та Австрії з конечними змінами.

На укр. землях під Польщею діяли спершу, закони попередніх режимів. Тільки 1928 уніфіковано поль. карний процес із збереженням засад гласности, усности і матеріальної правди як підстави вироку та суворого розрізнення між обвинуваченням, що було в руках прокурора, і судженням у руках суду як незалежного органу. Кодекс цивільного процесу видано 1930 на засадах, які не відрізнялися від попередніх законів, що діяли на території Польщі.

На укр. землях у складі СРСР. Декрет про суд ч. 1, схвалений Радою Народився Комісарів РРФСР 24. 11. 1917, скасував С. царської Росії і почав творити нову, сов. систему. На декреті про суд ч. 1 майже повністю взорувалася постанова Нар. Секретаріату УРСР від 4. 1. 1918 "Про запровадження народився суду" і Декрет Ради Народився Комісарів України від 14. 2. 1919 про "Тимчасове положення про народився суди та Рев. Трибунали". Ці декрети про суди обіймали також процедуральні постанови. (Про ранній розвиток див. Судоустрій). З деякою відмінністю взорувалися на рос. кодексах перші укр. процесові кодекси: цивільні з чинністю з 31. 10. 1924 і з 1. 12. 1929, та карні з чинністю з 13. 9. 1922 і з 15. 9. 1927. Конституція СРСР 1936 увела засаду, що карні й цивільні матеріальні й формальні закони (а також закони про судоустрій) кожної респ. повинні базуватися на принципах, встановлених для усього Союзу. Вони є підставою для нині обов'язкових законів УРСР про карне й цивільне С. п. н. "Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік" від 25. 12. 1958 та "Основи цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік" від 8. 12. 1961. Відповідно до цих "Основ..." Верховна Рада УРСР затвердила 28. 12. 1960 "Кримінальпо-процесуальний Кодекс УРСР", a 18. 7. 1963 і "Цивільний Процесуальний Кодекс УРСР".

Засади судочинства – це загальні, керівні положення, які встановлюють найбільш суттєві риси даного виду держаної правоохоронної діяльності.

У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних засадах. Демократичність цих засад полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише законові, гласність судового процесу та його повного фіксування технічними засобами, державної мови судочинства. Реальні процесуальні права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації, доступність судочинства дозволяють кожній зацікавленій людині реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України. Отже, в засадах відображено демократичні риси й загальну спрямованість права.

Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади судочинства: - законність;

- рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- забезпечення доведеності вини;

- змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

- підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

- забезпечення обвинуваченому права на захист;

- гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

- забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

- обов'язковість рішень суду.

Засади здійснення судочинства тісно взаємопов'язані і у сукупності становлять єдину систему. Кожна з них відіграє самостійну роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними наявні взаємозв'язок і взаємодія, які визначені єдністю мети й завдань судочинства. Дія однієї засади зумовлює дію інших. Кожна з засад не може існувати відокремлено від системи в цілому. Зміст окремих засад розкривається з урахуванням змісту засад іншої галузі права.

За наявною класифікацією в засадах судочинства втілено засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища.

1. Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства України

1.1 Засада законності. У Конституції України послідовно обґрунтовано засаду законності (статті 6, 8, 19, 68, 129) як невід'ємний елемент правової держави

Сутність цієї засади полягає в тому, що, по-перше, суд у своїй діяльності під час вирішення справ має правильно та неухильно застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству й здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Якщо міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано в національному законодавстві, то застосовують правила міжнародного договору.

Реалізація засади законності в суді забезпечується такими гарантіями:

Loading...

 
 

Цікаве