WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Заочний розгляд справи в цивільному процесі України - Курсова робота

Заочний розгляд справи в цивільному процесі України - Курсова робота

Характеризуючи поняття заочного розгляду справи, не можна оминути увагою особливості, що характеризують його як окремий інститут цивільного процесуального права. По-перше, заочний розгляд справи можливий лише на стадії судового розгляду цивільної справи при наявності чітко встановлених умов. Так, заочний розгляд можливий лише у випадку неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Обов'язковою умовою є також згода позивача на такий розгляд справи. Процедура заочного розгляду справи в загальних рисах нічим не повинна відрізнятися від розгляду справи у звичайному порядку. Специфіка проявляється в тому, що суд з'ясовує обставини справи на основі пояснень позивача та наявних у справі доказів, не заслуховуючи при цьому усних пояснень відповідача, оскільки останній не бере участі в судовому засіданні. По-друге, заочний розгляд справи не завжди завершується ухваленням заочного рішення. Заочним може вважатися лише рішення суду, ухвалене за результатами заочного розгляду справи, яким цивільно-правовий спір між сторонами вирішується по суті. По-третє, заочне рішення за формою та змістом нічим не відрізняється від рішення суду, ухваленого у звичайному порядку. Єдина відмінність - специфіка перегляду таких судових рішень, оскільки заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, та оскаржене в загальному порядку до вищестоящого суду.

Ще однією рисою заочного розгляду справи є особливості реалізації окремих принципів цивільного судочинства. Так, при заочному розгляді справи специфічно проявляється змагальність цивільного процесу, оскільки відсутня одна із ключових характеристик змагальності - немає словесних дебатів та словесних змагань сторін. Однак це не означає, що заочний розгляд є "одностороннім" і не в змозі досягти завдань цивільного судочинства, визначених законодавством. Необґрунтованою видається позиція, що ухвалення заочного рішення цивільне процесуальне законодавство пов'язує з відступом від встановленого законом порядку змагального судочинства, що заочне провадження не має змагального характеру. Під час заочного розгляду справи, як і під час звичайного, змагального процесу, суд зобов'язаний вирішити спір на підставі наявних у справі доказів. При цьому сторони та інші особи, які беруть участь у справі, наділені тими ж правами, які вони мають при звичайному порядку судового розгляду. Дехто тут може відразу заперечити: адже виходячи із вимог цивільного процесуального законодавства, при заочному розгляді справи позивач позбавлений права змінити предмет або підставу позову, а також змінити розмір позовних вимог. У цьому вбачають своєрідність прояву диспозитивності: з однієї сторони, у позивача при заочному розгляді справи диспозитивні повноваження ширші, а з іншої, - він обмежений у можливості розпоряджатися позовними засобами захисту прав [34, с.53]. Однак, на мою думку, таке трактування закону не зовсім вірне. При заочному розгляді позивач не позбавлений вищезазначених прав, тут просто законодавець додатково наголошує, що у таких випадках суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Видається очевидним те, що і при звичайному порядку розгляду справи у відсутності відповідача в аналогічних випадках суд зобов'язаний вчинити так само - відкласти судовий розгляд і ознайомити відповідача з новими вимогами позивача. Заочний розгляд, як слушно зазначає І.І.Черних, - це всього лише спосіб існування цивільної процесуальної форми, необхідний та пристосований для реалізації права на судовий захист особи, яка звернулася для вирішення спору, в тих випадках, коли відсутня можливість дотриматися стандартів змагальної форми. Якщо відповідно до раніше чинної моделі судового процесу суддя забезпечував явку його учасників в суд включно до застосування заходів процесуального примусу та адміністративного порядку, то при ухваленні заочного рішення ухилення сторони від участі у справі стає перш за все функціонально пов'язаним з обмеженням її власних інтересів.

2. Порядок заочного розгляду справи в цивільному судочинстві України

2.1 Особливості заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення

Якщо на підготовчому етапі судового розгляду з'ясовується наявність проаналізованих вище умов в їх сукупності, суд може приступати до заочного розгляду справи. Відповідно до ч.1 ст.225 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. При неявці відповідача на слухання справи формальними підставами для постановлення такої ухвали є наявність у матеріалах справи документа, що підтверджує інформування відповідача про час та місце судового засідання, а також фіксація у журналі судового засідання згоди позивача на заочний розгляд справи.

ЦПК України не містить прямої вказівки щодо виду ухвали про заочний розгляд справи, а тому вона може постановлятися у вигляді окремого процесуального документа або протокольно. З метою процесуальної економії, на наш погляд, доцільніше постановляти протокольну ухвалу про заочний розгляд цивільної справи. Саме таким шляхом іде більшість судів. Разом з тим, формулювання, що заносяться до журналів (протоколів) судових засідань за результатами вирішення питання щодо можливості розгляду справи у відсутності відповідача, не зовсім правильні.

Як зазначає Д.Д.Луспеник, в судовій практиці є ситуації, коли суд постановляє ухвалу про заочний розгляд справи, однак не в змозі в тому ж судовому засіданні ухвалити заочне рішення. Тому суд проводить ще декілька судових засідань, однак відповідача більше не викликає до суду, вважаючи, що постановив ухвалу про заочний розгляд справи і пізніше направить відповідачу копію заочного рішення. Це невірно, оскільки в такому випадку діють положення ст.169 ЦПК України про наслідки неявки в судове засідання, тобто у зазначеному вище випадку відповідач повинен повторно викликатися в кожне судове засідання. Якщо відповідач і надалі не з'явиться при наявності даних про його належне повідомлення, то повторно постановляти ухвалу про заочний розгляд справи не потрібно [10, с.128]. Погоджуючись із необхідністю інформування відповідача про кожне наступне судове засідання, науковці вважають, що суд повинен щоразу постановляти і ухвалу про заочний розгляд справи, оскільки саме такі послідовні дії судді передбачені ЦПК України після з'ясування факту неявки відповідача, неповажності причин такої неявки та позиції позивача щодо розгляду справи у відсутності відповідача.

Слід звернути увагу на те, що суди по різному тлумачать поняття "неявка в судове засідання відповідача" з точки зору стадій судового розгляду. Як зазначається в узагальненні практики ухвалення заочних рішень, зробленому Верховним Судом України, одні суди вважають, що заочне рішення можна ухвалити тільки тоді, коли відповідач не з'являється до суду зі стадії підготовки справи до слухання і до ухвалення судового рішення. Деякі судді вважають, що заочне рішення може бути ухвалене, коли відповідач не з'явився в судове засідання після оголошеної перерви в судовому засіданні, а також його неявки в стадії проведення судових дебатів. Представники ж Верховного Суду зробили висновок, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог. На мою думку, такий висновок не відповідає положенням процесуального законодавства. Адже, як було обґрунтовано вище, неявка відповідача в кожне наступне судове засідання може бути підставою для заочного розгляду справи, щоразу при неявці відповідача суд з'ясовує причини такої неявки і застосовує відповідні правові наслідки, незалежно від того, чи брав участь в судових засіданнях відповідач раніше.

Відповідно до ч.2 ст.225 ЦПК України заочний розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими главою 8 розділу ІІІ ЦПК України. Однак глава ЦПК "Заочний розгляд справи" таких винятків стосовно самої процедури розгляду фактично не містить, вони переважно стосуються вже оскарження заочного рішення, а тому слід проаналізувати особливості вчинення окремих процесуальних дій та прояву певних процесуальних інститутів в заочному провадженні, порівняно із процесом змагальним.

Заочний розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги.

Слід додатково наголосити, що відповідно до ч.3 ст.224 ЦПК України у разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Такі застереження в реалізації розпорядчих прав позивача жодним чином не обмежують диспозитивних начал цивільного судочинства.

Буквальне тлумачення ЦПК України дозволяє зробити висновок, що під час заочного провадження без відкладення розгляду справи неможливе як збільшення, так і зменшення розміру позовних вимог.

Основу судового розгляду в змагальному процесі складає дослідження та оцінка доказів судом. Зважаючи на те, що при заочному розгляді справи відповідач відсутній, усне протистояння сторін усувається. Разом з тим, це не дозволяє робити висновок про те, що взагалі зникають ознаки та елементи змагальності, зокрема, обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Loading...

 
 

Цікаве