WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Заочний розгляд справ в цивільному процесі - Курсова робота

Заочний розгляд справ в цивільному процесі - Курсова робота

Законом № 1464 – ІІІ від 17 лютого 2000 р. до ст. 172 ЦПК України було внесено суттєві зміни, що спрямовувалися на захист інтересів позивача від тих відповідачів, що затягували розгляд справи, зловживаючи своїми правами тане з'являючись на неодноразові виклики суду. Суть змін зводилася до такого. Як зазначено в ч. 3 ст. 172 ЦПК, "у разі повторної неявки в судове засідання, незалежно від причин, позивача або відповідача, яким повідомлено у встановленому порядку про час і місце судового засідання, суд розглядає справу за наявності у справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін". Отже, суд був звільнений від обов'язку викликати відповідача у судове засідання до його особистої явки, а позивач міг отримати судове рішення в скорочені строки. Водночас на практиці це було можливим не за всіма категоріями справ. Наприклад, якщо справа було складною та потребувала дослідження великого обсягу доказів, виявити та дослідити які без участі відповідача у справі було важко, суд опинявся у досить незручному становищі.

Прослідкувати застосування інституту заочного рішення є можливість і на прикладі інших країн. Наприклад, у Польщі заочне рішення серед інших видів судових рішень займає особливе місце і за процедурою прийняття, і за своєю суттю. Судова процедура скорочується до мінімуму. Тут діє презумпція: мовчання відповідача евентуально підтверджує його згоду з позовом; правомірність домагання санкціонується на підставі процесуальних фактів неявки відповідача та відсутності заперечень з його боку. З позиції позивача заочне рішення не поступається звичайному та має перевагу, оскільки у позивача відсутня необхідність доказувати, спростовувати аргументи противної сторони. З огляду на те, що інтерес позивача задовольняється повністю, у нього немає приводу для незгоди та звернення зі скаргою до суду другої інстанції. При цьому постановлене судом заочне рішення не завжди відповідає справжнім обставинам справи, тобто не узгоджується з принципом судової істини.

В Англії в основу заочного рішення покладено стародавній принцип: той, хто ігнорує виклик суду, ухиляється від участі у справі, - винний, він визнає позовні вимоги і фактично сам виносить рішення проти себе. Метою заочного провадження в англійському цивільному процесі є швидке отримання рішення по суті спору, а засобом його досягнення є спрощення регламенту. Регламент при цьому фактично зведений до оголошення рішення проти бездіяльного боржника, про що інша сторона заявляє клопотання з посиланням на сплив часу для реєстрації явки чи надання належних документів. Водночас спрощеність заочного провадження є перебільшеною, про що свідчить те, що рішення постановляє не суддя, а його помічник – майстер. Він не веде будь – якого розгляду з дослідженням доказів і фактів, що належать до суті конфлікту, а лише уточнює, дотримані чи ні процесуальні формальності (наприклад, чи вручено відповідачеві повідомлення про порушення справи). Рішення суду занадто лаконічне: зазначення позовних вимог, констатація порушень сторони і декларація про програш нею спору.

2. ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ЗАОЧНОГО РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ

Інститут заочного рішення спрямований, з одного боку, на розширення засад диспозитивності у цивільному процесі (зокрема, свободи розсуду сторін), та, з іншого боку, на запобігання можливості зловживання процесуальними правами та встановленням відповідальності за ці зловживання.

Главою 8 розділу ІІІ ЦПК України 2004 р. регламентується інститут заочного рішення, яке визначається як рішення, що ухвалюється судом у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Незважаючи на те, що глава 8 розділу ІІІ ЦПК України має назву "Заочний розгляд справи", в ній фактично викладено правила заочного провадження. Запропонована ЦПК України назва в такому вигляді, на мою думку, сформульована некоректно, оскільки вона не відображає всього змісту закладених у главі норм. Йдеться про те, що заочний розгляд є лише однією зі складових заочного провадження, в результаті чого інші його особливості залишаються поза увагою законодавця (наприклад, порядок перегляду заочного рішення тощо).

Також слід розрізняти й поняття "заочного провадження" та "заочного рішення", які за своїм змістом не збігаються, оскільки не кожна справа, розпочата в порядку заочного провадження, може закінчитись ухваленням заочного рішення, тоді як кожне заочне рішення завжди буде ухвалене при розгляді справи в порядку заочного провадження. Це пояснюється тим, що існує можливість звернення цивільної справи, розгляд за якою розпочався в порядку заочного провадження, до звичайного загального порядку розгляду.

В юридичній літературі дискусія з приводу збереження чи ліквідації заочного провадження точиться ще з дореволюційних часів. Так, наприклад, дореволюційний процесуаліст А. Краєвський3 вважав змагальний процес єдиним можливим способом вирішення спору, оскільки за відсутності однієї сторони спору взагалі немає. Він зазначав, що "у юридичному смислі заочне рішення є абсурдом: постановка судового рішення заочно юридично неможлива: якщо відповідач не з'явився та не надав будь – якої відповіді на позовне прохання, то проти заявленого позову з погляду суду відсутній спір, а якщо спору немає, що ж тоді суд вирішує".

Позиції сучасних вітчизняних процесуалістів сформувалися переважно серед російських вчених, під впливом появи в російському ЦПК моделі заочного провадження ще у 1995 році одночасно з наказним провадженням.

Водночас вони більше стосуються визначення природи заочного провадження, ніж доцільності його існування у цивільному процесі. Зокрема, одні вчені, такі як С. Шишкін, вважають інститут заочного провадження процесуально – правовою санкцією, що застосовується до відповідача за недотримання ним стандартів змагання, та виражається у несприятливих, з точки зору процесу, наслідках. Можливість заочного розгляду справи повинна спонукати відповідача з'явитися за викликом до суду та активно відстоювати свої права та інтереси у змагальному порядку4.

Інші вчені, наприклад, І. Черних, розглядають можливість вирішення цивільно – правового спору у порідку заочного провадження як вимушений захід, спрямований на реалізацію права позивача на судовий захист його інтересів у разі неявки відповідача на справу5. На її думку, в основу організації заочного провадження покладене поєднання двох важливих постулатів процесу: по-перше, ніхто не повинен бути засуджений, не будучи вислуханим, та, по-друге, судовий розгляд не може бути безкінечним.

На мою думку, заочне провадження більш правильно розглядати як надання додаткових процесуальних гарантій позивачеві, який таким чином набуває захисту від несумлінного відповідача, що, зловживаючи своїми процесуальними правами, не з'являється до судового засідання та затягує розгляд справи. Крім досягнення процесуальної економії, заочне провадження має на меті дисциплінувати тих відповідачів, які фактично перешкоджають ухваленню рішення у справі.

Явка на судове засідання за викликом суду є правом, а не обов'язком для сторін цивільної справи. Їх неявка, зазвичай, негативно впливає на хід процесу, тому закон передбачає певні заходи, які б дозволили розглядати справу і за відсутності хоча б однієї зі сторін. На встановлення такого процесуального засобу спрямовані норми ЦПК України, що регулюють заочний розгляд справи.

У літературі заочний розгляд справи, або заочне провадження, інколи розглядається у загальному (широкому) і спеціальному (вузькому) аспектах6.

Загальне розуміння цього поняття полягає в тому, що під ним розглядають вирішення цивільної справи за відсутності принаймні однієї зі сторін. Наприклад, сторона може клопотати перед судом про розгляд справи без її присутності. Якщо суд вважатиме, що подальший розгляд справи можливий за наявних матеріалів і участь цієї сторони не є обов'язковою, він може розглядати справу за її відсутності в загальному порядку. При цьому припускається, що така особа присутня в залі судового засідання.

У ЦПК України поняття заочного провадження застосовується у більш вузькому значенні. Під заочним розглядом справи (у спеціальному аспекті) слід розуміти спрощене провадження у справі, під час якого суд ухвалює рішення на підставі наявних доказів за згодою позивача і при відсутності відповідача, належним чином проінформованого про час і місце судового засідання, якщо від нього не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені відповідачем причини визнані неповажними.

Заочний розгляд справи є специфічною процедурою розгляду справи в порядку позовного провадження. В його основу покладено презумпцію визнання відповідачем вимог позивача. Це вимагає особливого правового регулювання, тому положення про заочний розгляд справи зосереджені в окремій главі ЦПК України (глава 8 розділу ІІІ).

Loading...

 
 

Цікаве