WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Законність у сфері державного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення - Курсова робота

Законність у сфері державного управління: поняття, принципи, гарантії забезпечення - Курсова робота

Поняття "режим законності" позначає певний стан відповідності суспільних відносин законам і іншим підзаконним актам, яке може бути зафіксоване, охоплено одним словом – правомірність. Отже, режим законності є стан правомірності суспільних відносин, законодоцільності поведінки. Правозастосовча, правореалізуюча діяльність виступає найближчою, безпосередньою причиною законності. Цей необхідний і істотний внутрішній зв'язок законності є, таким чином, генетичною залежністю (П.М. Рабінович).

Не претендуючи на істину в останній інстанції, розуміючи, що жодне коротке визначення не може відобразити всі сторони предмету, хотілося б запропонувати наступне розуміння законності: це вимога суспільства і держави, яка полягає в точній і неухильній реалізації правових норм всіма суб'єктами і у всіх сферах суспільного життя.

Суть цієї вимоги полягає в добросовісному, відповідальному дотриманні, виконанні, використанні і застосуванні правових норм, воно передбачає, перш за все, активну участь в управлінні державними і суспільними справами на основі і в рамках закону.

Законність тісно пов'язана з державою і обумовлена такими його специфічними характеристиками, як поділ громадян по територіальній ознаці і наявність публічної влади.

Розподіл громадян по адміністративно-територіальних одиницях неминуче веде до того, що їх поведінка підпадає під правове регулювання, здійснюване не тільки вищими і центральними, але і органами влади на місцях, органами місцевого самоврядування. Законність, що розглядається в цьому аспекті, позначає ієрархію правових норм (законів і підзаконних актів), явна відповідність і підпорядкування нормам права, встановлених найвищими і центральними органами держави.

Публічна влада - складне поняття. Перш за все, це державна влада, основними формами реалізації якої є правотворчість, управління і правосуддя; законність полягає в здійсненні всіх функцій в певних межах і за певними правилами.

В умовах законності державні органи і посадовці покликані відповідно до діючих норм права розглядати і вирішувати конкретні питання, що стосуються прав і свобод громадян, реагувати на скарги з приводу незаконних актів застосування права. У свою чергу громадяни повинні виконувати обов'язки, покладені на них правовими нормами.

Законність пов'язана і з державним суверенітетом. Його закони володіють загальною обов'язковістю. Це означає, що їх юридична сила розповсюджується не тільки на державні органи, посадовців і громадян, але і на всі інші організації і їх органи. В зв'язку з цим постає дуже цікава проблема співвідношення законності і політичної системи в цілях розкриття особливостей політичного режиму, що складається, тобто розгляд законності як явища політико-правового життя, як принципу функціонування політичної системи. В сьогодення ведеться активний аналіз нормативної основи функціонування останньої.

Право як регулятор суспільних відносин виконує свої функції перш за все в процесі дотримання, виконання, використання і застосування юридичних норм в суспільній практиці, тому законність існує, поки існує право, є правовим режимом суспільних відносин.

У західній літературі такий стан стали називати правозаконністю, що властиве суспільству з розвиненими громадськими і демократичними інститутами, вважаючи, що дотримання великих принципів правозаконності яскраво свідчить про особливості життя у вільних країнах, відмінних від країн з авторитарним режимом. Концепція правозаконності свідомо розроблялася лише в ліберальну епоху і стала одним з її найбільших досягнень, що послужили не тільки щитом свободи, але і злагодженим юридичним механізмом її реалізації.

Поняття законності як режиму витікає з того факту, що право об'єктивне явище. Воно породжує і таке ж необхідне явище, як законність, яке пов'язане із здійсненням права. Тому поняття законності як режиму нерідко вживається як синонім поняття "право", що не можна визнати за вдалий, оскільки взаємодія законності і права це зустрічний вплив однопорядкових суспільно-політичних явищ.

Законність здійснює на право зворотній вплив, в ньому, як в процесі його формування, так і реалізації, об'єктивуються вимоги законності.

З вище сказаного можна виділити такі властиві законності ознаки:

По-перше, в законності виражається реалістичне відношення до права, його загальнообов'язковості, його сили і цінності. Ґрунтується вона на реальній дії права, на його фактичних можливостях, дійсній цінності при вирішенні соціальних завдань.

По-друге, законність виражає зв'язок правових питань з суспільним ладом, з політичним режимом, існуючим в суспільстві. Характеристика законності як режиму суспільно-політичного життя дозволяє побачити зв'язок законності з самою природою даного суспільного ладу, особливостями властивих певній країні способів і методів здійснення політичної влади, розкрити її значення, як складової частини, елементу демократії.

По-третє, стан законності в суспільстві прямо пов'язаний з ідейно-духовними, етичними основами правової системи, засадами гуманізму, соціальної справедливості, справжньої рівності, становищем особи в суспільстві.

Таким чином законність це явище далекоглядне, яке формується під впливом різних чинників про які ми вже згадували вище.

2.Основні принципи законності

Для розуміння природи законності потрібно з'ясувати її основні принципи (див рис 2).

Рис. 2

1. Загальнообов'язковість означає неухильне виконання приписів закону всіма без винятку, тобто приписи закону поширюються на всіх, незалежно від становища, чину і рангу. Тобто даний принцип характеризує дію законності по колу осіб. Законність не може бути вибірковою. Правові приписи повинні виконувати окремі громадяни і їх об'єднання, посадовці, державні органи, політичні партії. Взагалі не повинно бути якої-небудь організації або окремої особи, яка б перебувала за межами впливу законності, на яких би її вимоги не поширювались.

В літературі була сказана думка, що суб'єктами законності можуть бути тільки владні органи, а не окремі громадяни, оскільки останні нібито своїми діями не порушують цього режиму. Дійсно, неправомірна діяльність державних органів, посадовців, наділених владними повноваженнями, підриває саму основу законності, їх наслідки вельми небезпечні для суспільства і особи. Не випадково більшість вимог законності звернена до держави, його органів. Проте якщо правопорушення громадян приймають масовий характер, це виявляється, наприклад в зростанні злочинності, режим законності безумовно порушується. Тому немає підстав виключати громадян з числа суб'єктів законності, хоча, звичайно, їх роль в її забезпеченні не порівнянна з такою ж роллю державних органів.

Тому перед законом всі рівні і всі повинні йому підкорятися, інакше передбачається невідворотність відповідальності.

2. Єдність законності полягає в поширенні цієї вимоги на всю територію держави. При всьому різноманітті діючих законів і нормативних актів, при всіх місцевих особливостях законність повинна бути одна для всієї країни. Розуміння і застосування законів повинні бути однакові на всій її території. Недопустимістю спроби створення в кожній області, районі своєї законності, відмінної від загальнодержавної. Однак на превеликій жаль в нашій країні цей принцип не завжди чітко проводиться в життя, окремі регіони приймають нормативні акти, що суперечать не тільки законам, а й Конституції України, як основному закону на території нашої держави. Подібне положення порушує єдність законності, знижує ефективність правового регулювання, вносить дезорганізацію в суспільні відносини.

3. Верховенство закону є найважливішою властивістю законності, що пов'язаною з винятковістю закону, означає ієрархію нормативно-правових актів, що закріплюється в Конституції. Остання має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території України.

Функціонування держави повинне здійснюватися виключно на основі законів, при строгій реалізації посадовцями своїх обов'язків і прав соціальних суб'єктів. Ця властивість розповсюджується на всі правові форми діяльності держави: правотворчу, виконавчо-розпорядчу і правоохоронну. Воно не дозволяє посадовцям - виконавцям норм права займати позицію "вільного розсуду", довільно ухвалювати рішення, виконувати або не виконувати закон по тих або інших мотивах.

4. Невідворотність реалізації законності означає припинення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили, невідворотність відповідальності за ці порушення. Кожне правопорушення є одночасно і порушення законності. Законність є провідником, його реальністю, це право у дії, реалізації його як соціальної цінності, як найважливішого інструменту регуляції суспільних відносин.

Loading...

 
 

Цікаве