WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Законність та правопорядок - Курсова робота

Законність та правопорядок - Курсова робота

Правомірна поведінка – це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що проявляється у здійсненні норма права, гарантується та охороняється державою

До ознак правомірної поведінки різні автори відносять: об'єктивну можливість і необхідність; бажаність і допустимість; відповідність інтересам громадянського суспільства; гарантованість і охорону державою; відповідність поведінки нормам права.

Правомірну поведінку суб'єктів можна диференціювати за різними критеріями, як-от: за складниками юридичних фактів – юридичні вчинки та індивідуальні акти; за формою реалізації права – додержання, виконання, використання, правозастосування; за змістом правовідносин – здійснення суб'єктивних прав, свобод, юридичних обов'язків, законних інтересів; за формою вияву назовні – дія та бездіяльність; за способом формулювання в нормативних актах – прямо і побічно передбачена правовими нормами.

Можна навести й інші підстави класифікації правомірної поведінки, серед яких слід звернути увагу на поділ правомірної поведінки залежно від активності суб'єкта: соціально активна; позитивна (звичайна); конформістська; маргінальна.

Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб'єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення характеризуються конкретно визначеними ознаками, до яких належать: суспільна небезпечність діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків; протиправність діяння; винність особи, яка скоїла протиправне діяння; деліктоздатність суб'єкта правопорушення; покарання і стягнення1.

Види правопорушень: злочин, адміністративні проступки, дисциплінарні проступки, цивільно-правові проступки.

1 -- Основи держави і права/ за ред А.М. Колодія, -- К.: Либідь, 1997. -- С.42-47.

Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення законодавства з питань законності та правопорядку.

Безпосередній захист інтересів суб'єктів права, будь-якого громадянина, що проживає на території держави, здійснюється спеціальними правоохоронними органами: судом, прокуратурою, орбітражем, міліцією. Забезпечуючи законне функціонування суспільних відносин, ці органи в необхідних випадках застосовують до правопорушників різні примусові заходи .

Рішення конституційного суду є кінцевим, опротестуванню не підлягає. Таким чином, вимоги законності в забезпечують стабільність і гармонійність суспільного життя, сприяють розвитку громадянського суспільства у відповідності з об'єктивними законами історичного процесу.

Законність являє собою процес здійснення законів. Режим законності означає такий стан громадського життя, при якому учасники правовідносин вільно реалізують особисті юридичні права й обов'язки. Законність є основою такого порядку в суспільному житті, що відповідає розпорядженню правових норм. Іншими словами, у результаті дії законності у суспільстві створюється правовий порядок, що є метою правового регулювання суспільних відносин.

Порядок складає реальну основу сучасного цивілізованого життя суспільства. Якість ступеня правопорядку громадського життя багато в чому визначає загальне "здоров'я" усього суспільного організму і його індивідів. В умовах стабільного правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно здійснюється діяльність різних суспільних і часток організацій, реально гарантується вільний розвиток людини, максимально задовольняється її матеріальні і духовні потреби.

У формуванні правового порядку беруть участь всі елементи механізму правового регулювання суспільних відносин. Їх причинно - наслідковий зв'язок складає основу правового життя суспільства, що і приводить у кінцевому рахунку до встановлення правового порядку.

1. Норми права - це нормативна передумова правопорядку, первинна ланка механізму правового регулювання, що моделює "ідеальний" правопорядок.

2. Правовідносини - елемент механізму правового регулювання, що забезпечує перехід від ідеального, передбачуваного законодавцем правопорядку до встановлення конкретного можливого чи обов'язкового поводження учасників суспільних відносин, передбаченого правовими нормами. На цьому етапі до механізму правового регулювання підєднується законність, покликана гарантувати можливу і належну поведінку суб'єктів правовідносин.

3. Акти реалізації юридичних прав і обов'язків є завершальною передумовою правопорядку. В умовах режиму законності права й обов'язковості учасників правовідносин реально втілюються в їхньому поводженні, досягають своєї мети і, таким чином, переходять у таку систему суспільних відносин, що і утворить правовий порядок.

Зміст правопорядку складає правомірне поводження суб'єктів, тобто таке поводження, що врегульоване нормами права і досягло мети правового регулювання.

Законність - основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, усіх ланок його політичної системи. Охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського життя, законність вносить у нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей.

Як стійке явище громадського життя, законність виникає і формується в умовах цивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими економічними відносинами, при яких воля частої власності стає рівною можливістю для всіх. Забезпечити рівність у сфері виготовлення матеріальних благ, поставити виробників в однаково вигідні умови - головна задача закону правової держави. Майнова ж нерівність створюється не юридичними законами, а природними можливостями кожної людини. Тому доти, поки в суспільстві існують нерівне положення людей у сфері виробництва матеріальних і духовних цінностей, не можна говорити про їхню рівність перед законом, а отже, і про законність.

Законність, як необхідна умова гармонічного функціонування людського суспільства, стає реальною силою в більш пізній час, коли суспільні відносини здобувають нову якість, тобто коли з відносин залежності, придушення й пригноблення вони поступово перетворюються щодо незалежних і вільних продуктивних матеріальних благ. Цим створюється необхідна база для дії справедливих, правових, законів, однаковою мірою захищаючих інтереси всіх членів суспільства, що приймають участь у його відтворенні.

У суспільстві, що функціонує в режимі міцної законності, реально існують чіткий поділ і гармонічна взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влади.

Якщо розглядати законодавство України в цілому, то можна сказати, що воно є ще не цілком досконалим, в ньому наявні факти двоякості, невизначеності, нечіткості. Кожен, хто намагається уникнути закону, знаходить в ньому двояке тлумачення. Хоча останнім часом помітно покращилась ситуація. Почались видаватись пояснення до нових законів, поправки до вже діючих.

Висновок

Підводячи підсумки розглянутої теми, можна зробити такі висновки:

Правове регулювання представляє собою складний і багаторівневий процес, що здійснюється за допомогою визначених засобів юридичного впливу на суспільні відносини. Правовідносини встановлюють персональну міру можливої і належної поведінки учасників суспільних відносин. Генеральною метою правового регулювання є встановлення такого порядку в суспільному житті, який би максимально відповідав розпорядженням правових норм, закладеним в інших принципах соціальної справедливості. Закони є обов'язковими для всіх і держава приймає їх для того, щоб вони виконувалися, втілювалися в життя. В Україні діє принцип верховенства права (правового закону). Найвища юридична сила належить Конституції України, норми якої мають пряму дію. Всі інші нормативно-правові акти (включаючи конституцію та закони Автономної Республіки Крим) не повинні суперечити Конституції України. Не може бути різної дії закону в різних регіонах і щодо різних людей в Україні. Законність є невід'ємним елементом демократії, але повна демократія обмежується чинним законодавством. Втіленням законності в реальне життя є правопорядок. Правопорядок базується лише на чинному законодавстві та на свідомості громадян. Особливість правопорядку як специфічної системи суспільних відносин виражається в тому, що складається він тільки на основі правових норм і в силу цього охороняється державою. Із законністю і правопорядком тісно пов'язані такі юридичні категорії, як "суспільний порядок", "громадський порядок", "дисципліна".

Дійсно, держава визначає норми поведінки людей, але втілення цих норм, та інших приписів закону залежить лише від свідомості людини.

Використана література:

  1. О. Михайленко. Основи держави і права. К., 1995.

  2. Правознавство / За ред. М. Настюка. – Львів: Світ. 1995.

  3. Основи держави і права / За редакцією а.М. Колодія, -- К.: Либідь, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве