WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільно-економічний лад (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

Суспільно-економічний лад (друга половина 1950-х — перша половина 1960-х pp.) - Реферат

не ставилося. Досить сказати, що при обговоренні проекту програми партії в Україні було висловлено 48 000 пропозицій та зауважень, але серед них не було жодної пропозиції замінити командну економіку ринковою. Отже, соціалізм дійсно було побудовано, але то був державний (або казармений чи воєнно-комуністичний) соціалізм, який може бути лише в екстремальних умовах.
У промисловості, як завжди, панувала група А, а в ній - воєнні галузі. Сільське господарство хронічно відставало, займало підлегле щодо промисловості становище. Економіка була розбала-нсована, розвивалася переважно екстенсивним шляхом, носила мілітаристський та затратний характер. Соціальна сфера була запущена. Безпосередній виробник так і не став господарем виробництва. Перебуваючи у полоні сталінської моделі соціалізму, продовжуючи лінію XVIII та XIX з'їздів партії, не піддаючи серйозному науковому аналізу економічні показники, М.Хрущов всіляко підгримував утопічне завдання безпосереднього переходу, "стрибка" в комунізм. Це нереальне завдання було закладено в третю програму партії. М. Хрущов навіть пообіцяв, що у 1980 p. усі радянські люди житимуть при комунізмі. Такі волюнтаристські настанови створювали хибне уявлення про простий і легкий рух до нього.
XX з'їзд КПРС у боротьбі з наслідками культу особи заклав нові - демократичні - підвалини під зовнішню політику Союзу РСР. Саме з'їзд визначив як довгострокову стратегічну зовнішньо-політичну лінію настанову на мирне співіснування держав з різними соціальне- політичними режимами. Звідси витікає животворна ідея запобігання війнам у сучасну епоху. З'їзд відкинув надії Сталіна на світову революцію і обгрунтував рух компартій до влади мирним шляхом. Подібні установки і заснована на них зовнішня політика ослаблювали напруженість, створену "холодною війною".
Урізноманітнились контакти СРСР та його суб'єктів із світовим співтовариством. Це відобразилось й на зовнішньополітичній діяльності України. Досить сказати, що вже в 1957 p. Україна заснувала своє постійне представництво при ООН і вступила до МАГАТЕ.
Проте зовнішня політика СРСР та його суб'єктів також харак-теризувалася непослідовністю. Не дивлячись на урочисте проголошення принципу мирного співіснування, саме в ці роки здійснюється напружена робота по досягненню паритету з капіталістичними державами у створенні та накопиченні найновіших видів смертоносної зброї. Не можна не згадати і про те, що восени 1962 р., не без участі СРСР, виникла реальна загроза ядерної війни. Правда, в останній момент керівники двох наймогутніших держав - СРСР і США - М.Хрущов та Д.Кеннеді виявили витримку і розсудливість та звернулись до політичних методів урегулювання конфлікту.
Суспільний лад. У 1953-1964 pp. збільшується загальна кількість народонаселення України. У 1958 p. була досягнута його довоєнна чисельність - 41 300 000 чоловік. Особливо швидко зростав робітничий клас. Саме за рахунок робітників збільшується населення міст. Зростає й кількість інтелігенції.
Але чисельність селян помітно зменшувалася. У 1961 p. чисельність міського населення України зрівнялась з чисельністю сільського, а потім і перевищила її. У той час це явище вважали позитивним, хоча воно уже тоді погрожувало послабленням виробничих сил села, порушувало нормальне співвідношення селянства і робітничого класу.
Інша риса соціальної структури - зміцнення службовців уп-равлінського апарату (партійних, радянських, господарських керівників різного рангу).
Поряд з кількісними відбувалися також якісні зміни у суспільстві. Було засуджено зневажливе ставлення до потреб трудящих. XX з'їзд партії накреслив масштабну соціальну програму. Усе це вселяло надію на реальне, більш повне задоволення матеріальних та духовних потреб людей, збагачення змісту прав громадян, їх гарантію.
Під час усунення порушень законності було реабілітовано та визволено із в'язниць і таборів багата безвинно засуджених людей, повернуто чесне ім'я тим із них, хто не дожив до волі. Тим самим значно скоротилася кількість ув'язнених, людей, підневільну працю яких використовувала держава.
Після XX з'їзду партії розпочався рух до духовного розкріпачення радянських людей, суспільного прозріння. Уперше вони усвідомили себе не "гвинтиками", а самостійними особистостями, творцями. Люди, які рішуче і безповоротно засудили культ особи, з ентузіазмом включалися у боротьбу з тоталітаризмом, за демократизацію усіх сфер суспільного і державно-правового життя, складали значну частину суспільства. Їх стали називати "шістдесятниками". Вони представляли здорові сили суспільства, які стали основою демократичних перетворень. За своєю національною та соціальною належністю, освітнім рівнем це були вельми різні особи, але їх усіх об'єднували прекрасні людські та громадянські якості - незламний патріотизм, відповідальне ставлення до свого громадянського та професійного обов'язку, почуття нового, взаємодопомога, відданість своїм ідеалам.
На жаль, процес духовного розкріпачення ще тільки намітився. Існувало немало стереотипів, які перешкоджали повному духовному визволенню. Досить сказати, що все ще зберігалось зневажливе ставлення властей до інтелігенції. Періодично учинялися образливі публічні проробки або цькування видних представників інтелігенції, перш за все інтелігенції національної. Значною мірою таке ставлення до інтелігенції мало своїм джерелом "антиінтеліге-нтський комплекс" М.Хрущова. Консервативні сили вміло користувались цим і настроювали його проти найбільш ненависних їм представників інтелігенції. Збереглась також система суспільно-політичних відносин, в якій людина-творець, активна особистість все ще була підпорядкована державі, була предметом застосування державної політики.
Ці та інші причини неминуче призводили до дисидентського руху, розвиток якого прийшовся на роки застою. У період, що досліджується, спостерігається його початок. .
Дисидентами стали називати людей, які у своєму мисленні та діях розходилися з офіційними настановами. Тобто, дисидент - це незгідний, інакомислячий. Дисиденти вийшли з лав людей із загостреним почуттям людської та громадянської гідності, справедливості, моральності. Вони сміливо критикували дії властей і окремих службових осіб, посягання на права людини, демократію. В Україні дисидентський рух розпочався наприкінці 50-х років. Українські дисиденти (серед них такі яскраві особистості, як І.Дзюба, І.Драч, Л.Костенко, Д.Павличко, Є.Сверстюк, В.Симоненко та ін.) сміливо критикували тоталітарну систему, перекручення національної політики.
Уже на початку дисидентського руху намітились його різні форми. Це і страйки робітників(наприклад, відомі виступи у Кривому Розі), і підпільна видавнича діяльність - "самвидав", і симпозіуми, учасники яких науково обґрунтовували, формували свої вимоги (наприклад, конференція з проблем української мови та літератури, яка відбулася у лютому 1963 р. в Києві), і створення груп, які розробляли свої економічні та політичні програми. З них найбільш відома група Л.Лук'яненка (створена у 1958 p.), яка виступала за мирний шлях виходу України зі складу СРСР.
Партійні та державні органи безпідставно перешкоджали поверненню в Україну депортованих з Криму та інших її регіонів громадян, які були визволені із спецпоселень. Депортовані вели стійку боротьбу за свої права.
Одночасно посилюється захист іноземних громадян і осіб без громадянства.
Loading...

 
 

Цікаве