WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Загальна характеристика права власності - Курсова робота

Загальна характеристика права власності - Курсова робота

Суб'єкти права власності

Статтею 318 ЦК як суб'єкти права власності називаються Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦК, а саме - фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Таким чином, суб'єктами права власності є суб'єкти приватного права (приватні фізичні та юридичні особи) і суб'єкти публічного права, які узвичаєно поділяються на публічно-правові утворення (держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави) та юридичні особи публічного права (державні підприємства, казенні підприємства, державні установи, комунальні підприємства, комунальні установи). Крім того, таким суб'єктом є Український народ.

Приватні особи як власники. ЦК визнає власниками всіх приватних осіб - як фізичних, так і юридичних. І якщо стосовно фізичних осіб як власників свого майна практично не виникає суперечностей, то щодо юридичних осіб відтепер існує правило, що всі юридичні особи приватного права, передбачені як такі ЦК, є власниками. При цьому необхідно враховувати, що юридичні особи є такими ж власниками, як і фізичні без поділу на суб'єктів права приватної і колективної власності.

Суб'єкти публічного права як власники. Український народ є поняттям, зміст якого не визначено. Він являє собою певну спільність, яка виступає як єдине ціле, хоча складається з окремих осіб та їхніх угрупувань. Для нього характерна висока міра узагальнення. Суб'єктом права власності є держава Україна, яку не слід змішувати з окремими державними органами - Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України тощо. Останні згідно зі своєю компетенцією здійснюють ті чи інші повноваження держави як власника, але самі вони суб'єктами права власності не є. Суперечливою визначена в ЦК участь у відносинах власності Автономної Республіки Крим. З одного боку, відсилочна норма ст. 318 ЦК вимагає застосування ст. 2 ЦК, внаслідок чого виходить, що АРК слід вважати суб'єктом права власності. Однак такий висновок є хибним і не відповідає ані Конституції, ані логіці самого законодавця, яким у главі 23 ЦК, де міститься регулювання права власності Українського народу, права приватної, державної та комунальної власності (статті 324-327 ЦК), окремо право АРК не врегульовується. Проте якщо АРК була б суб'єктом права власності, то слід було позначити на відмінності її правового становища як власника в порівнянні з правом таких власників, як держава та територіальні громади.

Територіальні громади, якими згідно з Конституцією є громади сіл, селищ, міст, районів у містах, також є власниками. Конституція не передбачає в якості суб'єктів права власності населення районів і областей, яке в будь-якому разі складається з зазначених вище видів громад.

Юридичні особи публічного права (державні, казенні, комунальні підприємства, державні та комунальні установи) проблематично визнавати власниками на закріплене за ними майно. З цього приводу між ЦК та ГК існують розбіжності суттєвого характеру, бо останній визначає інший правовий режим їх майна - право господарського відання або оперативного управління. Тому зазначених осіб публічного права слід виключити з кола суб'єктів права власності.

Об'єкти права власності

У порівнянні з об'єктами цивільних прав взагалі (ст. 177 ЦК), об'єкти права власності є вужчим поняттям, бо ними не охоплюються дії, результати послуг тощо. Об'єктом права власності є майно, склад якого главою 23 ЦК не деталізується, тобто у власності може бути будь-яке майно.

ЦК передбачається можливість обмежень видів майна, яке не може перебувати у власності. При цьому слід враховувати, по-перше, що ці обмеження встановлюються не для всіх суб'єктів права власності, а тільки для фізичних та юридичних осіб. По-друге, такі обмеження можуть встановлюватися лише законом, а не підзаконними нормативно-правовими актами. За загальним правилом, склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності приватних фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Можливість таких обмежень стосується лише розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичних та юридичних осіб.

Поняття майна не ототожнюється з товаром, хоча до об'єктів права власності, за загальним правилом, відносять все, що є товаром. Так, ще дореволюційними вченими розуміння речей як об'єктів права власності пов'язувалося або з результатами людської праці, або з поняттям товару, котрим є матеріальні предмети торговельних угод, на відміну від інших об'єктів, особливо цінних паперів9.

З цього існують винятки, що стосуються права власності на такі об'єкти, які не знаходяться в обігу і не можуть бути товаром - наприклад, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. З іншого боку, товаром може стати те, що сумнівно відносити до права власності - людський організм, який буває об'єктом донорства та трансплантації. Ще давні римляни зазначали, що не може бути у власності і визнаватися річчю тіло вільної людини, тим більш, мертве тіло, а також предмети недосяжні.

Взагалі майно розглядається як ширше за речі поняття, до складу якого входять як речі, так і права, а також акції й інші цінні папери. З іншого боку, розширюються рамки поняття самої речі включенням до нього безтілесних речей (а законодавець України прямо закріпив, що цінні папери є речами).

Проте майновий стан власника буде об'єктивним, якщо склад його майна визначати не тільки сукупністю речей, а й його активами (правами вимоги) і пасивами (борги)2. Дійсно, коли власник має певне майно, але у нього є й багато боргів, то справа лише у часі, коли кредитори звернуть стягнення на це майно, і він вже не буде його власником.

Характеристика об'єктів права власності тотожня характеристиці об'єктів цивільних правовідносин взагалі. Тут лише буде наведена специфіка регулювання окремих об'єктів права власності. Право власності на природні ресурси. Крім ЦК, право власності на природні ресурси регулюється законами "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про тваринний світ" та ін. Складовими природних ресурсів є: територіальні та внутрішні морські води; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; атмосферне повітря; підземні води; поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; лісові ресурси державного значення; природні ресурси у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; дикі тварини, що перебувають у стані природної волі, також інші об'єкти тваринного світу; корисні копалини та ін.

В ЦК більш детальному регулюванню в порівнянні з іншими природними ресурсами піддано право власності на землю (земельну ділянку), яке врегульовується окремо (глава 27) із наголосом на те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Специфічність цього об'єкта права власності полягає у подвійності його розуміння. У широкому розумінні - це земля, право власності на яку має Український народ (ст. 324 ЦК). У вузькому розумінні - це земельні ділянки, право власності на які може належати усім суб'єктам цивільного права (юридичним і фізичним особам, державі, територіальним громадам). Не виключається можливість набувати у власність земельні ділянки також іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, державами і міжнародними організаціями (чч. 2, З ст. 374 ЦК). Право власності на земельну ділянку поширюється також на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на шари ґрунту під нею, на водні, лісові, рослинні об'єкти, що знаходяться на ній, а також на простір, що є над і під земельною ділянкою (тобто ґрунтовий і повітряний), але не безмежний в глибину та висоту, а лише в межах, необхідних для здійснення забудови (ч. З ст. 373 ЦК).

В ЦК окремо не встановлюються підстави виникнення права власності на землю (земельну ділянку) і найзагальніше визначаються підстави припинення права на неї (ст. 378 ЦК). Порядок здійснення права власності на землю (тобто своїх повноважень щодо цього об'єкта) в ЦК зведений до забудови земельної ділянки (ст. 375) із зазначенням можливості виникнення в результаті здійснення власником свого права на забудову нових об'єктів права власності - житла, різних будівель, споруд тощо.

Під житлом ст. 379 ЦК розуміються приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Видами житла є житловий будинок, квартира та інші. Житловий будинок визначається ст. 380 ЦК як, по-перше, будівля капітального (а не тимчасового, скажімо, сезонного) типу; по-друге, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами (тобто законом висуваються головним чином вимоги щодо первісного способу набуття права власності на неї); по-третє, призначена для постійного у ній проживання.

Loading...

 
 

Цікаве