WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства - Курсова робота

Забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства - Курсова робота

Під забезпеченням безпеки кримінального судочинства слід розуміти комплекс заходів по запобіганню і припиненню будь-яких протиправних посягань на суб'єктів кримінального судочинства, їх рідних і близьких з будь-якою метою.

Правильне вирішення проблеми забезпечення безпеки суб'єктів кримінального процесу залежить від однозначного розуміння усіма посадовими особами, причетними до нього, основного категоріального апарату. І, насамперед, від усвідомлення змісту таких понять, як "небезпека", "безпека", "заходи безпеки" і т. п.

Усі названі поняття, взаємопов'язані і тому кожне з них має лише відносну самостійність. Це означає, що розкриття сутності одних понять можливе лише при адекватному розумінні змісту інших. На цю обставину важливо звернути особливу увагу, бо розкриття суті безпеки і відповідного йому поняття можливе лише при усвідомленні сенсу і суті небезпеки. І це дійсно так, адже поняття безпеки похідне від розуміння небезпеки. Отже, перш, ніж з'ясувати суть безпеки, необхідно усвідомити природу і зміст такого протилежного йому явища, як небезпека.

Під небезпекою, звичайно, розуміють загрозу заподіяння кому-небудь певної шкоди, можливість настання якої близька до здійснення, через що вона сприймається конкретною особою, як щось прийдешнє, яке невблаганно наближається і тому для неї небезпечне.

Таким чином, основною характерною ознакою небезпеки є загроза, що виходить від когось (чогось) конкретній особі, членам її сім'ї, близьким родичам у зв'язку з можливістю позбавлення їх життя, заподіяння шкоди здоров'ю, знищення житла, майна або інших цінностей, що їм належать.

Загроза як зовнішній чинник небезпеки, справляє специфічний вплив на контролюючого суб'єкта процесу і тим самим зумовлює його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки. Із психологічної точки зору небезпека обумовлює стан побоювання (остраху) людини для якою характерне відчуття тривоги, передчуття загрози особисто їй або тим цінностям якими ця особа дорожить; виникненням у зв'язку з цим страху і похідного від нього неспокою; наявність психічного напруження, соціального і біологічного дискомфорту.

Загальновідомо, що страх може виконувати як негативну, так і позитивну функції зумовлюючи відповідну поведінку людини. Позитивна функція страху виявляється в сигналізації суб'єкту про наявність для нього якої-небудь загрози, спонукуючи його до прийняття заходів захисту, адекватних небезпеці.

Для забезпечення безпеки важливо уміти правильно оцінити ситуацію, що склалася, і встановити наявність або відсутність небезпеки. Остання може бути реальною і уявною.

За наявності небезпеки першого виду і вжитті належних заходів безпеки можливість заподіяння шкоди буде реалізована. Якщо ж небезпека уявна, то вжиті заходи безпеки виявляться зайвими, а самі витрати на реалізацію заходів безпеки не раціональними. Який же критерій розмежування названих видів небезпеки? Визначення небезпеки, як реальної і уявної, повинно ґрунтуватися на достовірному знанні тих фактів, які безсумнівно свідчать про існування реальної загрози заподіяння шкоди особам, які охороняються, або цінностям, що їм належать. Якщо доказових фактів погрози нема, то і загроза небезпеки може кваліфікуватися як уявна, а не реальна. Від конкретних фактів, що свідчать про реальну загрозу заподіяння кому-небудь шкоди, слід відрізняти чинники, які створюють потенційну загрозу настання вказаних негативних для конкретної особи наслідків. Такими чинниками є зростання злочинності взагалі і організованих її форм, зокрема, збільшення актів тероризму та поширення наркобізнесу.

2. Особи, які підлягають захисту та органи, до функціональних обов'язків яких відноситься застосування заходів безпеки. Їх права і обовязки, правова відповідальність.

Як відомо, у відповідності зі ст. 2 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", захисту підлягають:

а) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь чи сприяла у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

б) потерпілий та його представник у кримінальній справі;

в) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;

г) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;

д) свідок;

е) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;

є) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених вище.

На мою думку міри захисту необхідно застосовувати не тільки до родичів свідка, але і до осіб, що "тісно пов'язані" із свідком, якщо вони піддаються небезпеці через участь свідка в судочинстві. У такому випадку умовою застосування захисних заходів є не наявність юридичних характеристик, що фіксують той або інший ступінь, вид родинних зв'язків особи, яку захищають з учасниками судочинства, наявність "тісного зв'язку" – категорії духовної, моральної, що, є правильним, тобто "близьких" людей.

Слід зазначити, що кримінально-процесуальне законодавство спрямоване головним чином на те, щоб забезпечити розслідування вчинених злочинів та притягнення до відповідальності винних осіб. І це зумовило детальне регулювання прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, що є виправданим. Проте, неможливо миритися з тим, що інтереси осіб, постраждалих від злочину та осіб, які виконуючи свій громадянський обов'язок сприяють кримінальному судочинству, захищені законом менш рішуче.

Використовуючи законодавство, визначимо перелік осіб, до функціональних обов'язків яких входить здійснення захисту учасників кримінального процесу.

Згідно статті 3. Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

До першої групи відносяться:

• органи дізнання, слідчі, прокурори, суд, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи, де брали або беруть участь особи, зазначені у ст. 2 цього Закону;

• органи (підрозділи), що здійснюють оперативно-розшукову діяльність щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Заходи безпеки здійснюють:

• органи Служби безпеки України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції Служби безпеки України;

• органи Міністерства внутрішніх справ України відносно осіб, які заявили про злочин або в іншій формі сприяли чи брали участь у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів; потерпілих та їхніх представників у кримінальній справі; підозрюваних, обвинувачених, захисників і законних представників; цивільних позивачів, цивільних відповідачів та їхніх представників у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином; свідків; експертів, спеціалістів, перекладачів і понятих; членів сімей та близьких родичів зазначених осіб, що проходять по справах про злочини, розслідування яких віднесено до компетенції МВС України.

Якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні суду або прокуратури, то виконавця заходів по забезпеченню безпеки визначає суддя (суд) або прокурор.

Дізнавач, слідчий, прокурор та суддя, у провадженні яких знаходяться справи, можуть не тільки приймати рішення про застосування заходів безпеки, але й самі здійснювати такі заходи, зокрема для забезпечення конфіденційності даних про особу.

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами (начальниками) військових частин (з'єднань, закладів).

Саме на посадових осіб цих органів покладається, обов'язок, з одного боку, приймати рішення про необхідність застосування заходів безпеки відносно конкретних осіб, з іншого – здійснювати для виконання прийнятого рішення цілком визначені заходи, необхідні й достатні для забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Loading...

 
 

Цікаве