WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Достатність доказів у кримінальному процесі України - Курсова робота

Достатність доказів у кримінальному процесі України - Курсова робота

Обґрунтовується необхідність чіткого розмежування таких понять, як "достатні докази" та "достатні підстави". І ті, й інші є вихідними даними для подальшого міжчасового переходу та відновлення повної структури об'єкту. Але "достатні докази" є вихідними даними для переходу від теперішнього до минулого (ретровіщання), а "достатні підстави" – для переходу від теперішнього до майбутнього (передвіщання).

Розділ 3 "Достатність доказів у судовому провадженні" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 "Достатність доказів на стадії попереднього розгляду справи суддею" зазначається, що особливістю оцінки достатності доказів на цій стадії є оцінка доказів суддею тільки за письмовими матеріалами справи, оскільки тут діє заборона проводити слідчі дії. Обґрунтовано неможливість прийняття на цій стадії цілого ряду рішень, які вимагають достовірного встановлення певних обставин, зокрема про закриття справи за відсутністю події злочину, про закриття справи за відсутністю в діянні складу злочину, про закриття справи внаслідок акту амністії, про закриття справи щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку, про закриття справи у випадку, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною, про закриття справи у зв'язку з дійовим каяттям, про закриття справи у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, про закриття справи у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, про закриття справи у зв'язку з передачею особи на поруки та про закриття справи у зв'язку із закінченням строків давності.

В підрозділі 3.2 "Достатність доказів в стадії судового розгляду" проаналізовано випадки, коли на даній стадії повинна здійснюватися оцінка достатності доказів: при постановленні судом вироку, при складанні суддею, який залишився в меншості, окремої думки, при винесенні судом постанов про закриття кримінальної справи та про направлення її для проведення додаткового розслідування, а також при вирішенні питань про нове обвинувачення, про притягнення до відповідальності іншої особи та про притягнення до відповідальності за завідомо неправдиві показання, неправильний переклад і неправдивий висновок та прокурором при відмові від обвинувачення і при зміні обвинувачення в суді. Також проаналізовано випадки, коли оцінка достатності доказів на цій стадії може здійснюватися: учасниками судового розгляду в їхніх промовах в судових дебатах, клопотаннях про доповнення наявної у справі сукупності доказів, а також в останньому слові підсудного.

В підрозділі 3.3. "Достатність доказів при перегляді судових рішень у кримінальних справах" аналізуються рішення, які приймаються на підставі достатньої сукупності доказів у стадіях апеляційного, касаційного перегляду та перегляду в порядку виключного провадження, які є або процесуально значущими і впливають на подальшу долю справи, або не мають такого впливу. Процесуально значущою є оцінка достатності доказів, зроблена судом та в передбачених законом випадках і прямо вказаними КПК України суб'єктами. Це оцінка достатності доказів, яка міститься у відмові апелянта від своїх вимог за відсутності апеляцій інших учасників судового розгляду; оцінка достатності доказів особою, яка подала касаційну скаргу або внесла касаційне подання, а потім їх відкликала за відсутності касаційних скарг або подань інших учасників судового розгляду; оцінка достатності доказів при винесенні прокурором постанови про призначення розслідування нововиявлених обставин в порядку ч. 3 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час складання прокурором висновку за результатами розслідування нововиявлених обставин в порядку ч. 4 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час вирішення прокурорами областей та прирівняними до них прокурорами або Генеральним прокурором України питання про принесення подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами до відповідного апеляційного чи касаційного суду в порядку ч. ч. 4, 5 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час винесення прокурором мотивованої постанови про відмову в перегляді справи в зв'язку з нововиявленими обставинами в порядку ч. 6 ст. 400-8 КПК України; оцінка достатності доказів під час розгляду суддею клопотання про перегляд судового рішення у зв'язку з неправильним застосування кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення, відповідно до ч. 4 ст. 400-9 КПК України; а також оцінка достатності доказів під час складання та підписання п'ятьма суддями касаційного суду подання про необхідність судового розгляду клопотання і справи відповідно до ч. 2 ст. 400-7, ч. 5 ст. 400-9 КПК України. Оцінка ж достатності доказів, зроблена іншими учасниками судового розгляду при перегляді судових рішень у кримінальних справах, можливості вирішального впливу на процесуальну долю справи не має.

ВИСНОВКИ

В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в розв'язанні низки концептуальних теоретичних і практичних питань, пов'язаних з визначенням достатності доказів у кримінальному процесі України. Автор зробив, зокрема, наступні висновки.

1. Достатність доказів визначається як наявність у кримінальній справі такої сукупності доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

2. Поняття "межі доказування" і "достатність доказів" співвідносяться наступним чином: вони з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого – від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів.

3. Співвідношення понять "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування.

4. В кримінальному процесі діє принцип "презумпції достовірності доказу", суть якого полягає в тому, що зібраний у кримінальній справі доказ вважається достовірним доти, доки не буде встановлене протилежне – конкретний доказ недостовірний.

5. При оцінці достатності сукупності доказів головною характеристикою кожного окремого доказу, головною його ознакою стає значущість доказу, яка безпосередньо пов'язана з визначенням достатності доказів. Можна говорити про те, що визначити значущість (силу) сукупності доказів і є визначити їх достатність.

6. Необхідно чітко розмежовувати такі поняття, як "достатні докази" та "достатні підстави". І ті, й інші є вихідними даними для подальшого міжчасового переходу та відновлення повної структури об'єкту. Але "достатні докази" є вихідними даними для переходу від теперішнього до минулого (ретровіщання), а "достатні підстави" – для переходу від теперішнього до майбутнього (передвіщання). Тому, наприклад, обрання запобіжного заходу повинно ґрунтуватися на достатніх підставах, а не на достатніх доказах.

7. Особливість оцінки достатності доказів на стадії попереднього розгляду справи суддею полягає в тому, що суддя оцінює докази тільки за письмовими матеріалами справи, оскільки в цій стадії не можна проводити слідчі дії.

8. У разі проведення скороченого судового слідства, передбаченого ч. 3 ст. 299 КПК України, з точки зору теорії кримінально-процесуального доказування, доказування як такого немає, оскільки не відбувається оперування доказами – вони не збираються, не перевіряються і не оцінюються. Обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, встановлюються судом не на підставі фактичних даних (тобто доказів), а на підставі позицій, зайнятих сторонами (а ці позиції не завжди можуть відповідати реальній дійсності). А отже, вони можуть не відповідати вимозі достовірності. Таким чином, висновок суду може базуватися на недостовірних засновках. В гносеологічному ж плані недостовірність засновків означає можливість отримання недостовірного висновку. Тобто наявний в чинному КПК України механізм дослідження обставин справи під час судового слідства містить в собі потенційну небезпеку постановлення судами несправедливих та незаконних вироків. Оскільки, на нашу думку, метою кримінально-процесуального доказування є встановлення істини, а наявний нині порядок проведення судового слідства не сприяє досягненню цієї мети, то доцільно від нього відмовитися, повернувшись до попередньої законодавчої регламентації проведення судового слідства, яка існувала до так званої "Малої судової реформи" 21 червня 2001 року.

Loading...

 
 

Цікаве