WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Достатність доказів у кримінальному процесі України - Курсова робота

Достатність доказів у кримінальному процесі України - Курсова робота

РОЗДІЛ 1 "Достатність доказів як кримінально-процесуальна категорія" складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 1.1 "Достатність доказів і кримінально-процесуальне доказування" розглядаються базисні, вихідні поняття теорії доказування, які справляють керівний, вирішальний вплив на весь процес кримінально-процесуального доказування. Так, зокрема розглянуто кримінально-процесуальне доказування як специфічний процес пізнання, який являє собою єдність практичної та розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Розглянуто питання наявності у процесу доказування двох сторін: доказування-пізнання та доказування-обґрунтування, які запропоновано називати власне "доказуванням" та "доведенням" відповідно. Досліджено структуру кримінально-процесуального доказування і розкрита суть етапів, з яких воно складається: збирання, перевірки та оцінки доказів. Розглянуто питання, присвячене суб'єктам доказування, обґрунтовано положення про те, що суд в Україні є суб'єктом доказування. Розглядається поняття доказу в кримінальному процесі України, обґрунтовується висновок про те, що під доказом необхідно розуміти тільки фактичні дані. Докази (фактичні дані) є змістом, а джерело доказів є формою такого явища як засіб доказування. Дисертант наголошує на необхідності виокремлення наступних властивостей доказів: належності, допустимості, достовірності, значущості та достатності.

Підрозділ 1.2 "Достатність доказів та істина в кримінальному процесі" присвячений розгляду проблеми істини у кримінальному процесі, обґрунтовується положення про те, що встановлення об'єктивної істини є метою кримінально-процесуального доказування. Разом з тим в кримінальному процесі має застосування концепція конвенційної істини (при невстановленні головного факту та застосуванні принципу презумпції невинуватості) та формальної істини при кваліфікації діяння.

В підрозділі 1.3 "Достатність доказів і предмет та межі доказування" наголошується на тому, що до предмета доказування входять не тільки обставини, передбачені ст. 64 КПК України, а й причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. За допомогою категорій змісту та суті автор обґрунтовує необхідність виділення в предметі доказування головного факту, до складу якого входять подія злочину та винність особи у його вчиненні. Як відомо, зміст будь-якого явища складається не тільки з головного (суті), але ще й з неголовного, другорядного. Так само до предмету доказування поряд з головним фактом (суттю) входять і інші обставини. Проте тільки їхня єдність складає повний зміст предмету доказування. Розкрите співвідношення предмету доказування і меж доказування, яке можна уявити у вигляді системи координат, на одній осі якої знаходиться предмет доказування, на іншій – межі доказування. Просуваючись по осі предмету доказування, ми переходимо від однієї обставини предмету доказування до іншої. А чим далі ми просуваємося по осі меж доказування, тим більш глибоко і детально встановлюємо елементи предмету доказування. Також розкрито співвідношення таких понять як "межі доказування" і "достатність доказів", які з різних боків характеризують одне й те саме явище. Межі доказування вказують на нього шляхом окреслення певних рамок, в яких знаходиться позначуване явище, а достатність доказів вказує на це ж явище, характеризуючи його суть, зміст. Межі доказування виділяють, виокремлюють зі всієї гіпотетично можливої сукупності доказів саме достатню їх сукупність, відмежовуючи її, з одного боку, від недостатньої сукупності доказів, а з іншого – від надмірної. Саме між цими двома межами і лежить достатня сукупність доказів, знаходиться достатність доказів. Співвідношення таких суміжних понять, як "повнота доказів" та "достатність доказів" допомагає розкрити вже запропонована система координат з осями предмету доказування та меж доказування. Просуваючись по осі меж доказування, ми одночасно наближатимемося до достатньої сукупності доказів, просуваючись же по осі предмету доказування, від обставин, які складають головний факт, до інших обставин предмету доказування, ми будемо просуватися і до стану повноти доказів, тобто до стану, коли у справі будуть зібрані докази відносно всіх обставин предмету доказування.

В підрозділі 1.4 "Визначення достатності доказів як складова частина процесу оцінки доказів" детально проаналізовано такий етап кримінально-процесуального доказування, як оцінка доказів. Досліджено дві протилежні системи оцінки доказів: сучасна система вільної оцінки доказів та історично більш рання система формальних (легальних) доказів. Проаналізовано внутрішнє переконання як спосіб оцінки доказів та запропоновано відмежовувати його від внутрішньої переконаності, як результату такої оцінки. В останньому розумінні внутрішнє переконання запропоновано назвати внутрішньою переконаністю. Відзначено, що внутрішня переконаність може бути як визначеною, певною (тобто особа дійшла твердого висновку про наявність або відсутність певного факту), так і невизначеною, непевною (особа переконалася у неможливості твердо встановити наявність або відсутність певного факту).

Детально розглянуто властивості, притаманні кримінально-процесуальним доказам: достовірність, належність, допустимість, значущість та достатність.

Обґрунтовано положення, відповідно до якого в кримінальному процесі діє принцип "презумпції достовірності доказу" – зібраний у кримінальній справі доказ вважається достовірним доти, доки не буде встановлене протилежне – конкретний доказ недостовірний. Саме такий підхід дозволяє вирішити суперечність, коли, з одного боку, достовірність або недостовірність доказу встановлюється на підставі сукупності інших доказів, а це означає, що на початковому етапі дослідження властивостей фактичних даних наявна певна їх сукупність і достовірність першого доказу з цієї сукупності визначити неможливо, оскільки в такому випадку його достовірність встановлювалася б на підставі сукупності решти фактичних даних, достовірність яких ще не встановлена, а з іншого боку, необхідність отримання достовірних висновків у справі вимагає використовувати для обґрунтування істинності певного рішення саме достовірні фактичні дані.

Дано авторське визначення достатності доказів, яке означає наявність у кримінальній справі такої сукупності доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Розділ 2 "Достатність доказів у досудовому провадженні" складається з двох підрозділів. В підрозділі2.1 "Достатність доказів (даних) на стадії порушення кримінальної справи" обґрунтовано положення, що фактичні дані в стадії порушення кримінальної справи не є доказами в кримінально-процесуальному розумінні. По-перше, в ч. 1 ст. 65 КПК України зазначено: "доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані", це означає, що будь-які фактичні дані, які не знаходяться в рамках кримінальної справи, отримані до порушення кримінальної справи або після її закінчення, взяті поза кримінальною справою, доказами, за змістом закону, не є. По-друге, ч. 2 ст. 65 КПК України містить вичерпний перелік джерел доказів: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та інші документи. Тільки отримані з названих джерел фактичні дані, після проведення відповідних слідчих дій, можуть бути доказами. Слідчі дії проводяться лише в ході досудового слідства і дізнання. А досудове слідство і дізнання провадиться лише після порушення кримінальної справи. Винятки з цього правила (дозвіл проводити до порушення кримінальної справи огляд місця події і накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігти злочину) суті справи не змінюють.

В підрозділі 2.2 "Достатність доказів на стадії досудового розслідування" автор відзначає, що на даній стадії треба розрізняти рішення, які повинні ґрунтуватися на висновках, що носять достовірний характер і, відповідно, ґрунтуються на достатніх доказах, та рішення, які повинні ґрунтуватися на висновках, що носять ймовірний характер і, відповідно, ґрунтуються на достатніх даних. Зазначено, що обставинами процесуального характеру, які встановлюються за допомогою достатніх даних на стадії досудового розслідування, є підстави для застосування запобіжних заходів, інших заходів процесуального примусу, застосування заходів безпеки, визнання особи потерпілим, цивільним відповідачем, цивільним позивачем, відводу прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, перекладача, експерта, спеціаліста, усунення від участі у справі захисника, представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, поновлення пропущеного строку, проведення слідчих дій, зупинення, об'єднання, виділення кримінальних справ.

Наводиться аналіз рішень, для прийняття яких на стадії досудового розслідування вимагається достатня сукупність доказів, і які можна поділити на дві групи: рішення, які впливають на подальшу процесуальну долю справи, та рішення, які такого впливу не мають. Відповідно першу групу складають рішення компетентних державних органів та осіб, у провадженні яких знаходиться справа (слідчі, органи дізнання), а другу – рішення осіб, в провадженні яких справа не перебуває, тобто учасників процесу.

Loading...

 
 

Цікаве