WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Допит обвинуваченого - Курсова робота

Допит обвинуваченого - Курсова робота

ЗМІСТ

Вступ.

  1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

  2. Пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого,

  3. Тактичні особливості допиту обвинуваченого.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності право застосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання ( ст. 4 КПК ).

Поспішне, безпідставне , помилкове притягнення особи до відповідальності може мати не сприятливі для неї наслідки, завдати незаслужені моральні страждання, заподіювати матеріальну шкоду. Порушення закону і помилки, що допускаються при притягненні осіб як обвинувачених, призводять до істотного обмеження прав і свобод громадян, викликають обурення та обґрунтовані скарги.

Сучасний стан боротьби зі злочинністю вимагає розробки нових аспектів організації розслідування, зокрема щодо провадження окремих слідчих дій. Одним із найпоширеніших серед них є допит як спосіб одержання інформації, який має величезне доказове значення.

Допит обвинуваченого – слідча дія, спрямована на отримання та перевірку інформації стосовно обставин, які мають для встановлення істини у справі. Суть допиту полягає в особистому спілкуванні слідчого з допитуваним для одержання відомостей, які є необхідні для встановлення обставин справи, що розслідується. Особливість одержання інформації про обставини вчиненого злочину під час допиту полягає в тому, що її джерелом є людина. Тому одержання такої інформації пов'язано з низкою процесуальних, психологічних та етичних вимог, які належать до загальних положень проведення допиту ( ст. 143, 145, 146, 166-173 КПК України).

Завданням допиту є одержання достовірності інформації стосовно обставин злочину, що розслідується.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивних показань, які відображують їх дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а дані, що в них знаходяться, – доказами.

Формування внутрішньго переконання слідчого при оцінці, отриманій у ході допиту, істотно полегшує те, що в його розповсюдженні є сукупність доказів, що поступово накопичуються. Визначення місця того факту, що оцінюється, у цій сукупності дозволяє дійти правильного висновку.

  1. Поняття і підстави притягнення особи як обвинуваченого.

Згідно зі ст. 43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої у встановленому законом порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого. Обвинуваченим особа може стати лише після порушення кримінальної справи і з моменту винесення слідчим (ст..131, 132 КПК ) або прокурором ( п.5 ч.1 ст. 227 КПК ) постанови про притягнення до відповідальності особи як обвинуваченого. Винесення такої постанови є юридичним фактом. У справах з протокольною формою досудової підготовки матеріалів обвинуваченим особа стає з моменту складання прокурором обвинувального висновку, а в справах приватного обвинувачення – з моменту порушення суддею кримінальної справи і призначення її до розгляду.

Підставою для притягнення особи як обвинуваченого є достатність доказів, які вказують на вчинення злочину. В ст. 62 Конституції зазначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих не законним шляхом, а також ґрунтуватися на припущеннях. При цьому притягнення як обвинуваченого повинно базуватися не на простій сукупності доказів, а на їх системі, під якою розуміється внутрішня несуперечливість множини взаємопов'язаних доказів.

Визначення достатності доказів для притягнення як обвинуваченого пов'язано з їх оцінкою. Слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності( ч.1 ст. 67 КПК ). Перевірку доказів не можна ототожнювати з оцінкою доказів, тому що оцінку становить суто розумовий (логічний) процес, а поєднання цього процесу з практичними діями складає перевірку доказів. Отже, виходячи зі змісту ст. 131 КПК можна зробити висновок, що для притягнення особи як обвинуваченого у розпорядженні слідчого мають бути достовірні вагомі докази, які переконують його в тому, що:

а) подія (діяння), що розслідується, справді мала місце;

б) її вчинено умисно або необережно саме даною особою;

в) у цьому діянні є всі передбачені кримінальним законом ознаки складу певного злочину;

Виявивши особу, яка підлягає притягненню як обвинувачений, слідчий повинен перевірити, чи містяться в її діях ознаки складу злочину і якого саме.

Докази, в більшості випадків належать до ознак, які характеризують об'єкт та об'єктивну сторону злочину, що розслідується.

Об'єкт злочинного діяння та ознаки, що його характеризують, важливо встановити не тільки для визначення кваліфікації злочину, у деяких випадках без цього неможливо встановити й особу, яка вчинила злочин. Відомо, наприклад, що по справам про вбивство докази, що характеризують особу потерпілого, зв'язки, характер взаємовідносин з людьми та його минуле часто є основою для попереднього висновку про суб'єкта злочину.

Щодо об'єктивної сторони діяння при визначенні підстав для пред'явлення обвинувачення необхідно з'ясувати: в чому конкретно полягало суспільно небезпечне діяння, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину, шкідливі наслідки, а в деяких випадках і причинний зв'язок між діями особи і шкідливими наслідками, що настали.

Встановлюючи підстави, достатні для притягнення конкретної особи як обвинуваченого, слідчий повинен перевірити, чи немає обставин, які виключають кримінальну відповідальність цієї особи, зокрема:

— чи досягла особа, яка підлягає притягненню як обвинувачений, віку, з якого настає відповідальність за злочин, що інкримінується, а також чи осудна ця особа;

— чи немає вироку, що набрав сили і потім був скасований, ухвали або постанови суду про закінчення справи;

— чи не збігли строки давності кримінального переслідування;

— чи не скасовано застосування покарання за вчинене діяння актом амністії;

—- чи не має в даному випадку місце необхідна оборона і крайня необхідність (статті 36 і 39 КК).

За наявності хоча б однієї із вказаних обставин слідчий не має права пред'явити обвинувачення.

Проте, як свідчить практика, всупереч ст. 132 КПК у ряді випадків слідчий пред'являє обвинувачення, формулювання якого не відображає обставин вчинення злочину. В окремих випадках у постановах про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальних висновках не зазначаються кваліфікуючі ознаки злочину, є суперечності.

Важливе значення для проведення повного, всебічного й об'єктивного розслідування справи має вибір моменту притягнення особи як обвинуваченого. Передчасне притягнення як обвинуваченого, як правило, пов'язане з невмінням оцінити наявність підстав для такого рішення. Небезпечність передчасного притягнення полягає в тому, що воно може призвести до необґрунтованого здійснення цієї процедури, неправомірного застосування щодо обвинуваченого заходів процесуального примусу, оскільки після пред'явлення особі обвинувачення слідчі, як правило, обирають обвинуваченому той чи інший вид запобіжного заходу. Запізніле притягнення особи як обвинуваченого найчастіше викликано намаганням встановити всі без винятку обставини, що їх потрібно доказати по справі, а потім пред'являти обвинувачення. Це значною мірою обмежує право особи на захист, бо вона не знає, в чому конкретно її обвинувачують, і, не володіючи правами обвинуваченого, не має можливості активно захищатися від обвинувачення.

Разом з тим закон передбачає певні гарантії проти самовільного затягування моменту притягнення як обвинуваченого. КПК зобов'язує слідчого вирішити питання про притягнення підозрюваного як обвинуваченого протягом десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу (ст. 148 КПК). Якщо це не буде зроблено, запобіжний захід автоматично відміняється, а особа переходить у ранг свідка.

  1. Пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.

Слідчий зобов'язаний пред'явити обвинуваченому сформульоване ним обвинувачення, причому не пізніше двох днів з моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.

Встановлення строку у два дні зумовлене, з одного боку, потребою у швидкому розслідуванні кримінальних справ, а з іншого, необхідністю якомога скоріше довести до обвинуваченого про існуючу у нього можливість реалізувати комплекс передбачених ст.142 КПК прав. Короткий проміжок часу між винесенням слідчим постанови про притягненням особи до відповідальності як обвинуваченого та пред'явленням обвинувачення і роз'ясненням обвинуваченому прав на слідстві пояснюється тим, що всі ці дії підпорядковані єдиній меті — формуванню законного та обґрунтованого обвинувачення при обов'язковій умові забезпечення особі, яка стала обвинуваченим, можливості захищатися усіма дозволеними законом способами та засобами.

Обвинувачення пред'являється пізніше дводенного строку тоді, коли обвинувачений: а) не може з'явитися з поважних причин (через несвоєчасне одержання повістки, хворобу, стихійне лихо та інші обставини, які позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого); б) без поважних причин не з'являється за викликом слідчого. Тоді слідчий застосовує до нього привід (ст. 136 КПК), а якщо місце його перебування не встановлено, то оголошує розшук (ст. 138, 139 КПК).

Loading...

 
 

Цікаве