WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Доказування у кримінальному процесі - Курсова робота

Доказування у кримінальному процесі - Курсова робота

Показання потерпілого

Про визнання особи потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд — ухвалу. Особі, яка визнається потерпілим, у кожному разі заподіюється та чи інша шкода: моральна, фізична або майнова.

Давати показання — право, а не обов'язок потерпілого, проте якщо він погодився давати показання, то повинен говорити лише правду. За дачу завідомо неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст. 384 КПК, про що попереджається перед допитом.

Потерпілий може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ним.

Не можуть бути доказами дані, що їх повідомив потерпілий, джерело яких невідоме (ч. 2 ст. 72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.

Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці й оцінці в сукупності з усіма Обставинами, встановленими у справі. Обвинувачення не може бути обґрунтовано суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, що за обставинами справи могли бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема, якщо він перебував у стані сп'яніння, за підозрою потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосунки з обвинуваченим. Показання малолітнього потерпілого, щодо якого було застосовано неправильний допит, не може бути визнано доказом у справі.

Показання підозрюваного та обвинуваченого.

Як підозрюваного може бути допитано тільки особу, затриману через підозріння у вчиненні злочину, а також особу, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч. 1 ст. 43 КПК). Підозрюваний має право давати показання щодо обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також щодо всіх інших відомих йому обставин по справі (ч. 1 ст. 73 КПК).

Як обвинувачені допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів" що вказують на вчинення ними злочинів, і винесено постанову слідчого про притягнення їх як обвинувачених (статті 131, 132, 143 КПК). Обвинувачений має право давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також щодо всіх інших відомих йому обставин і доказів, що є в справі.

Давати показання і відповідати на запитання — це право, а не обов'язок підозрюваного та обвинуваченого. За відмову давати показання і за дачу неправдивих показань вони відповідальності не несуть. Домагатися їхніх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється.

Як різновид показань підозрюваного й обвинуваченого розрізняють повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмову, обмову та алібі.

Самообмова — це показання підозрюваного або обвинуваченого, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинили, у більш тяжкому злочині, ніж учинили насправді, або ж беруть на себе всю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тим* якою вона є насправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий для них збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об'єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатись на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, якщо вони розшукуються за обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, поради "досвідчених" людей, у тому числі співкамерників, погроза і підкуп з боку дійсних злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання "прогулятися" в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, "солідарність" злочинців, бажання неповнолітнього злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо.

Обмова — це такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку.

Алібі — це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував у іншому місці. Обов'язок перевірки алібі лежить на органі дізнання, слідчому, прокуророві та судді. Підозрюваний та обвинувачений, їхні захисники мають право, але не зобов'язані, наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальну справу повинно бути закрито, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок.

При оцінці показань обвинувачуваного слід враховувати, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на досудовому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого, який викриває іншу особу, підлягають ретельній і критичній перевірці. Слід особливо критично ставитись до показань одного обвинуваченого проти іншого, що спрямовані на усунення чи пом'якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатись доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншими вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань підозрюваного.

Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений — активні учасники кримінального процесу. їхні показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі, вони є засобом захисту їхніх прав і законних інтересів. Останнє не є характерним для показань свідка. Крім того, процес формування показань свідка дуже істотно відрізняється від показань потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Все це також слід враховувати при оцінці показань зазначених осіб.

Висновок експерта.

Висновок експерта як доказ у кримінальній справі — це сукупність фактичних даних та відомостей, зібраних у кримінальній справі, що містяться в його повідомленні органу дізнання, слідчому, прокурору та суду, встановлених у результаті досліджень матеріальних об'єктів, проведених особою, обізнаною в певній галузі науки, техніки чи інших спеціальних знань і з використанням цих знань. Проведення дослідження та фіксування його результатів проводиться з додержанням вказаного у законі процесуального порядку. Дослідження виконується за спеціальним завданням органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді).

Отже, для висновку експерта як виду доказів істотним є те, що він:

а) є результатом дослідження;

б) виходить від особи, яка володіє певними спеціальними знаннями, без використання яких є неможливим таке дослідження;

в) складається з додержанням встановленого процесуального порядку;

г) спирається на зібрані у справі докази.

Експерт надає висновок лише за умови безпосереднього дослідження матеріальних об'єктів експертизи, чи за умови такого дослідження з використанням відомостей, відомих з матеріалів справи, чи тільки на основі матеріалів справи. Правдивість висновків експерта, який використовував відомості з протоколів допитів, інших письмових матеріалів, певна річ, залежить від достовірності останніх. Наприклад, М. С. Строгович вважає помилковою практику, коли експерт "в основу своїх висновків вкладає не тільки результати дослідження ним відповідного об'єкта на основі спеціальних знань, а й матеріали досудового та судового слідства...". З таким поглядом на цю проблему не можна погодитися. У тих випадках, коли об'єктом експертизи є факт, який не можна безпосередньо піддати експертному дослідженню (наприклад, стан психіки обвинуваченого в момент вчинення злочину), експерт будує свої висновки на даних щодо цього факту, що є в показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, документах тощо.

Експертне дослідження виконується в процесі доказування та є його складовою частиною й підпорядковане тим

самим цілям. Отримавши висновок експерта, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) використовують його впродовж уеього процесу доказування.

У ході експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, встановлення істотних для справи фактів може відбуватися за відсутності органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді). Ця особливість дозволяє пояснити" чому законодавець встановив систему спеціальних процесуальних гарантій, додержання яких має сприяти вірогідному, повному та об'єктивному встановленню фактів експертом і всебічній перевірці його висновків органом дізнання, слідчим, прокурором і судом (суддею). Сукупність цих гарантій утворює процесуальну форму, особливості якої відрізняють експертизу від інших способів доказування.

Норми процесуального права, що регламентують проведення експертизи" визначають не лише мету, порядок, межі таких досліджень, а й взаємні права та обов'язки органу дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді), інших учасників процесу, а також експерта у зв'язку з проведенням ним досліджень.

Loading...

 
 

Цікаве