WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази у кримінальному процесі - Курсова робота

Докази у кримінальному процесі - Курсова робота

З низки норм КПК випливає загальне правило, що не можуть служити доказами фактичні дані, джерело яких невідоме, оскільки невідоме походження спричиняє неможливість їх перевірки. Для фактичних даних, що одержуються у ході оперативно-розшукових дій, характерним є те, що часто для цього застосовуються негласні дії або такі, що здійснюються на основі конфіденційності. Тобто їх розкриття може мати своїм наслідком розсекречування осіб, які проводять негласну діяльність або співробітничають з органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Тому у разі неможливості розсекретити джерело одержання відомостей вони не можуть бути використані як докази.

Оцінка законності способу одержання фактичних даних визначається тим, у якій стадії кримінального судочинства вони одержані.

Так, у стадії порушення кримінальної справи фактичні дані можуть бути використані як привід (наприклад, рапорт оперативного працівника) і як підстава (зміст рапорту) для порушення кримінальної справи на підставі п. 5 ст. 94 КПК та п. 1 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", тобто в результаті безпосереднього виявлення органом дізнання ознак злочину.

Практично всі органи, наділені правом провадження оперативно-розшукової діяльності9 (за винятком Управління державної охорони), є органами дізнання.

У стадії попереднього (досудового) розслідування способом залучення фактичних даних у кримінальне судочинство може бути подання. Подані фактичні дані повинні бути оцінені слідчим з позиції їх належності і допустимості і прилучені до справи відповідною постановою.

9 Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність".

Вирішення питання про те, у якій процесуальній формі може бути залучена інформація, одержана в результаті оперативно-розшукових дій у кримінальне судочинство, необхідно визначитися, як який доказ вона може бути використана.

Переважає погляд, що не детальна інформація може бути залучена у вигляді не будь-якого доказу, а лише у вигляді речових доказів та інших документів, Це пояснюється тим, що дише предмети (речі) і документи залучаються у кримінальний процес із збереженням своєї первісної форми.

Крім дотримання перелічених правил для вирішення питання про можливість використання фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукових дій, як доказів, слідчий, прокурор, суд повинні з'ясувати:

- чи проводилася оперативно-розшукова діяльність уповноваженим на те підрозділом, органом (ст. 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність");

- чи одержана ця інформація способами, вичерпний перелік яких дано у ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність";

- чи, була попередня згода суду на такі оперативно-розшукові дії, як негласне проникнення до житлового приміщення, візуальне спостереження у них; зняття інформації з каналів зв'язку; контроль телеграфно-поштових відправлень (ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність").

Дотримання всіх, цих правил дає можливість слідчому, прокурору і суду визнати їх кримінально-процесуальними доказами.

Таким чином, справедливим є висновок про те, що не можуть вважатися судовими доказами фактичні дані;

- одержані з не вказаного у законі джерела;

- одержані з передбаченого законом джерела, але при процесуальному формуванні якого було припущено істотне порушення кримінально-процесуального закону;

- закріплені неналежним суб'єктом доказування;

- одержані з встановленого у законі джерела і закріплені згідно з вимогами кримінально-процесуального закону, але такі, що не несуть у собі інформації, здатної встановити факти і обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи.

З предметом доказування тісно пов'язане поняття межі доказування .

Межа доказування—це необхідна і достатня сукупність-доказів, яка, будучи зібраною у справі, забезпечує її правильне вирішення, Якщо поняття предмета доказування відображає, що має бути з'ясовано, встановлено у справі, то поняття межі доказування відображає мозку, обсяг та глибину дослідження всіх істотних обставин справи, Правильно встановити межу доказування означає: а) забезпечити з необхідною повнотою з'ясування обставин, що входять у предмет доказування; б) використовувати для цієї мети тільки допустимі докази і при цьому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

3. ПОНЯТТЯ Й КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКАЗІВ І ЇХ ДЖЕРЕЛ

Всі необхідні обставини в кримінальному процесі встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Відповідно до КПК це "будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи" (ч. 1 ст. 65).

Поняття кримінально-процесуального доказу відрізняється від поняття доказу в логіці: "Доказ — це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень"4. Він складається з трьох елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації); 2) аргументів (доводів або підстав доказу — це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логічний зв'язок між аргументом і тезою)5. Звичайно, докази в розумінні науки логіки теж широко застосовуються в кримінальному процесі, особливо при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал), але надалі ми будемо мати на увазі саме кримінально-процесуальні (їх ще називають судовими) докази як фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Вони використовуються як аргументи.

Питання про те, що слід розуміти під "фактичними даними", про які говориться в законі, не знайшло одностайного вирішення в юридичній літературі Одні вважають, що це факти, другі — що це відомості про факти, а треті — що це і те, й друге.

Розуміння "фактичних даних" як одержуваних з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесуальних джерел відомостей про факти, обставини справи є нині, мабуть, чи не найбільш плідними. Факти — це події, явища дійсності, які не можна "приєднати до справи". Через те при доказуванні в кримінальній справі слідчий, прокурор і судці оперують відомостями про ці події та явища дійсності, зафіксовані в показаннях допитаних осіб, документах та інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або судцями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, дослідування тощо) вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесуальними доказами не цими фактами, а тільки відомостями про них, зафіксованими в установленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання.

Передбачені ч. 2 ст. 65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості як докази в справі, вказані в ч. 1 цієї статті, називають джерелами доказів. Така назва здається в цілому правильною, але точніше було б називати їх процесуальними джерелами доказів, щоб підкреслити їх відмінність від матеріальних джерел доказової інформації.

У процесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи; вони є носіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази. Звичайно, якщо простежити всю низку причинно-наслідкових зв'язків, то в кінцевому підсумку виявиться, що джерелом доказової інформації є сама подія, яка залишила сліди в навколишній обстановці, які згодом у результаті процесуальної діяльності слідчого й суду по їх збиранню стануть процесуальними доказами.

Неправильно вважати джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів процесуальних та інших документів. Поки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана від них і не зафіксована в передбаченій КПК формі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів ще немає, а отже, і їх джерел, які повинні знаходитись у справі.

Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації.

Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти, обставини та їх процесуальних джерел є, на нашу думку, теоретично обґрунтованим, повністю відповідає законові і потребам практики. КПК прямо вказує, що, наприклад, в описовій частині обвинувального висновку слідчий зобов'язаний зазначити докази, які зібрані в справі (ч. 2 ст. 223); у мотивувальній частиш вироку суд повинен навести докази, на яких ґрунтуються його висновки (ч. 1 ст. 334). Пленум Верховного Суду України неодноразово у своїх керівних роз'ясненнях звертав увагу судів на необхідність обґрунтовувати рішення саме доказами, а не обмежуватися переліком їх джерел. Так, у постанові від 29 червня 1990 р. "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і винесення вироку" верховний суд зазначив, що замість аналізу доказів деякі суди посилаються лише на прізвища потерпілих, свідків та інших допитаних у справі осіб, не розкриваючи змісту цих та інших джерел доказів, і вказав: "Суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням прізвища свідка, потерпілого або назви проведеної експертизи тощо (п 16)". Як бачимо, тут досить чітко розмежовуються у повній відповідності із законом (ст. 65 КПК) докази як фактичні дані, відомості та їх процесуальні джерела.

Loading...

 
 

Цікаве