WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази у кримінальному процесі - Курсова робота

Докази у кримінальному процесі - Курсова робота

а) джерело не вказане в ч. 2 ст. 65 КПК;

б) джерело вказане, але в силу ряду причин втрачає свої якості джерела фактичних даних.

Прикладом такої недопустимості є заборона використовувати як доказ відомості, отримані від осіб, які у конкретній справі або у будь-якій не можуть виступати як свідки.

Так, згідно зі ст. 69 КПК не можуть бути допитані як свідки і, отже, не допускаються як джерела доказової інформації:

1) показання захисника підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника, зокрема зі слів його підзахисного;

2) показання адвоката, представника професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, що стали Йому відомі в зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача І цивільного відповідача;

3) показання особи, яка в зв'язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання.

Крім того, не допускаються показання свідка і потерпілого, які повідомляють відомості, джерело яких невідоме (ч. З ст. 68, ч. 2 ст. 72 КПК). Так само не можна допускати в кримінальному процесі висновки експерта, який перебував у службовій або іншу залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача, а також коли він особисто або його родичі заінтересовані в результаті справи (статті 62 і 54 КПК); не допускається і висновок експерта, коли його дано особою, яка раніше здійснювала у справі ревізію (ч. 7 ст. 75 КПК) або виявила свою некомпетентність з тих питань, з яких вона повинна в силу ст. 75 КПК дати свій висновок.

Інформація про обставини, що підлягають доказуванню, залучається в кримінальний процес у встановленій у законі формі, яка докладно регулює:

а) види слідчих та деяких інших процесуальних дій, спрямованих на одержання доказової інформації;

б) правові підстава та порядок провадження кожної слідчої дії;

в) коло осіб І органів, уповноважених на проведення слідчих дій, їх права та обов'язки;

г) гарантовані законом права учасників слідчих дій.

Тому не може бути визнаний допустимим доказ, отриманий з передбаченого у законі джерела, однак процесуальне закріплення якого проведено з порушенням вимог процесуальної форми.

Характер порушення має істотне значення для визначення допустимості доказів. У літературі висловлюються дві точки зору з цього питання. На думку одних авторів, будь-яке порушення процесуальної форми при формуванні доказів спричиняє визнання їх недопустимими4.

4Савицкий В. М. Уголовний процесс России на новом витке демократизации // Государство и право. 1994.

На думку інших, у чинному законодавстві існує ієрархія обов'язкових процесуальних норм: процесуальною підставою скасування вироку або направлення справи для проведення додаткового розслідування є не будь-які, а тільки істотні порушення форм судочинства. Інакше кажучи, в законодавстві прослідковується диференційований підхід до наслідків процесуальних порушень. На такий підхід орієнтує судову практику і Верховний Суд України, який пропонує приблизний перелік істотних порушень5: збирання й закріплення здійснено або з порушеннями гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами"6. Виходячи з цього, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від ЗО травня 1997 року "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" орієнтує суди на те, що при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. "Якщо, — підкреслює Пленум, — буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані Незаконним шляхом, суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку"7.

5Вісник Верховного Суду України. 1996. № 2. С. 13

6Грошевий Ю, А/, Проблеми диференціювання порушень кримінально-процесуальних норм у доказуванні // Вісник Академії правових наук. 1997. № 2(9). С. 115.

7Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах. С. 393.

Очевидно, що мають бути зовсім інші процесуальні наслідки в разі відсутності підпису допитуваного на кожній сторінці протоколу допиту або підпису понятого на протоколі слідчої дії і при порушенні конституційних прав громадян. Так, чинне кримінально-процесуальне законодавство не знає імунітету свідка близького родича обвинуваченого. У Конституції ж ця моральна вимога одержала нормативне закріплення. Тому, пропонуючи подружжю або близькому родичу, коло яких визначено законом, дати пояснення або показання, орган дізнання, слідчий, суд повинні роз'яснити, що згідно з вимогами ст. 63 Конституції України (ст. 69і КПК) вони не несуть відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів. Якщо у ході проведеного дізнання або попереднього слідства підозрюваному, обвинуваченому, його подружжю або близькому родичеві цього не було роз'яснено, показання вказаних осіб повинні визнаватися судом такими, що одержані з порушенням закону, і це має наслідком недопустимість їх використання як засобу доказування.

Значний теоретичний і практичний інтерес становить питання про процесуальну природу і доказове значення джерел інформації, що одержані в ході адміністративного провадження та оперативно-розшукової діяльності. Механізм залучення вказаної інформації у судочинство в КПК відсутній.Не регулюють вирішення цього питання і спеціальні закони: Кодекс законів про адміністративні правопорушення, Закон України від 18 лютого 1992 року "Про оперативно-розшукову діяльність", Закон України від ЗО червня 1993 року "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".

Відсутність чіткої правової регламентації використання у судовому доказуванні даних, одержаних не процесуальним способом, спричинила в науковій літературі і судово-слідчій практиці різні підходи. На нашу думку, предмети і документи, виявлені посадовими особами або органами, управомочними здійснювати адміністративно-правову діяльність, і зафіксовані за її процедурними правилами, можуть бути використані як речові докази або документи на підставі актів, що складаються у порядку статей 264 та 265 Кодексу законів про адміністративні правопорушення. Звичайно така ситуація складається тоді, коли вирішується питання про достатність підстав для порушення кримінальної справи. Перевірка вказаних видів доказів здійснюється у подальшому за правилами кримінального судочинства шляхом провадження експертиз, допиту свідків, включаючи посадових осіб, які безпосередньо виявили предмети і документи.

Складніше вирішується питання про можливість використання як доказів предметів і документів, одержаних у ході здійснення оперативно-розшукових заходів.

Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук та фіксація фактичних даних про протиправну діяльність з метою припинення правопорушень і в Інтересах кримінального судочинства. Перелік цих дій, закріплений у ст. 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", становить систему гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, здійснюваних із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів. Методи пізнання, що застосовуються при здійсненні оперативно-розшукових дій, аналогічні методам, які застосовуються при пізнанні у ході кримінально-процесуального доказування8. Однак форма застосування цих методів різна, оскільки для оперативно-розшукової діяльності на відміну від кримінально-процесуальної є характерним менш формалізований режим одержання інформації.

Тому інформація, що одержується від органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, в основному застосовується для висування версій, планування розслідування і провадження слідчих та інших процесуальних дій у кримінальній справі з метою одержання доказів або їх перевірки.

8 Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 29.06.93 р. Голос України. – 1993. – 6 серпня .№ 148 .

Чи означає менша суворість щодо одержання інформації абсолютну неможливість використання її як одного з видів доказів? Як уже зазначалося, обов'язковими властивостями доказу, крім належності, є його допустимість, тобто фактичні дані для визнання їх доказом повинні бути одержані з належного джерела управомочною особою, законним способом і у належній процесуальній формі.

Loading...

 
 

Цікаве